Понад 10 років надвірнянський художник Ігор Гаврилюк збирав експонати для власного музею лицарства.
Жартує, що в дитинстві не догрався. Зараз тут майже тисяча експонатів: лицарські обладунки різних епох, старовинні гроші, зброя, костюми і навіть середньовічні інструменти для покарання. А ще повно чудернацьких історій та легенд від господаря, пише Галицький кореспондент.

Знає, як зробити
Щоб зайти в цей музей, треба пройти випробування – відгадати три загадки. Як називалася наша держава тисячу років тому? Як звали нашого найвідомішого короля? Хто був найвидатнішим опришком? Лише після правильних відповідей ворота відчиняться.
Надворі біля входу в музей – бетонний замок в мініатюрі з крихітним озером і фонтаном, які Ігор виготовив власноруч. Чимало експонатів музею  чоловік теж зробив сам, відтворивши оригінали з різних століть. Частину купив на реконструкторських сайтах і барахолках.
«Я не мільйонер і не все можу придбати, – каже художник. – Але багато чого знаю, як зробити».
Історія лицарства приваблювала його ще змалку. Сміється, що, мабуть, не догрався в дитинстві, тому надолужує тепер.
«Кожна людина має залишити якийсь слід в історії, – говорить господар. – Музей буде наш з дружиною слід».
Чоловік також веде дитячий гурток історичної реконструкції. Проводить екскурсії по місту і довколишніх замках, де, до речі, вчить туристів ще й шукати скарби. Знає, мабуть, найбільше легенд про Надвірну. Разом з активістами працює над збереженням замку Краснодвір, планують там створити театр їжі, де презентуватимуть театралізоване приготування надвірнянських страв.
Музей лицарства знаходиться на обійсті подружжя Гаврилюків, у двоповерховому приміщенні, де також розташовані їхні майстерні. Обоє – художники. І мандрівники. До вторгнення встигли об’їздити на мотоциклі більше пів сотні замків України.

Тут не буває нудно
Музей ніколи не пустує – завше є гості з різних регіонів, часто приводять групи дітлахів. І дорослим, і малечі тут не буває нудно – господар проводить екскурсію цікаво, весело, з різними легендами, загадками і навіть з приміркою старовинних аксесуарів. Лише за минулий рік Ігор провів 256 екскурсій.
«Часом приходять дуже серйозні групи, думають, що тут буде так само, як у багатьох звичних музеях, де треба тихо і покірно слухати лише сухі історичні факти, – усміхається Ігор. – Ні, я так не вмію. Люблю жартувати. До прикладу, ось цей експонат, який колись виконував функцію ганебного стовпа, представляю як апарат для запам’ятовування. Вибираю когось найсміливішого з групи, закриваю тут його руки і голову та запитую значення однієї зі статей Конституції України. Якщо не знає, то після такої пригоди точно не забуде. І вся група теж».
У лицарській залі можна побачити як виглядали воїни в різні епохи в Європі, зокрема і на українських землях. Одні з найдавніших – варяги, їх також наймали для своєї охорони найзаможніші люди. Їхні кольчуга, щит, зброя, шолом обходилися дорого – приблизно як 30 корів.
Сама лише кольчуга важила близько 12 кг – у музеї це можна власноруч перевірити.
Ігор сам плете кольчуги. Не на продаж, а лише для власної колекції. Так само шиє прототипи старовинних сумок і шкіряних поясів з пряжками, які є точною копією оригіналів. Варязький меч теж виготовив господар музею. Його оригінали коштують близько мільйона доларів і зберігаються в найбільших музеях світу. Загалом художник робить різні макети зброї: козацька бронзова булава, мечі, бойові сокири.
«Маю книгу про історію зброї, де дослідник класифікував її по всіх епохах, – розповідає Ігор. – Звідти черпаю інформацію про точні розміри і далі відтворюю копії». 
Є в музеї і обладунки монгольських воїнів, які вирізняються шерстяним халатом, поверх куртка, всередині якої метал – аби захищала від пострілів з лука чи удару шаблі. Металеві шоломи затуляли і обличчя, і шию.  
Багато історій Ігор розповідає про європейських воїнів та лицарські металеві обладунки з ніг до голови, які важили пів сотні кілограм, і потрібна була допомога, аби їх зняти. Але в XVII столітті ці обладунки перестали захищати, адже шаблі і стріли замінила вогнепальна зброя.
Хоча більшість експонатів – копії, але є і автентичні речі. Серед них – наконечники і кресало з ХІІ століття, козацькі перстні, монети, які «ходили» в Надвірній за два роки до її спалення в ХVI століття, сокира часів Галицько-Волинського князівства.
Нещодавно експонати потрапили в романтичну історію. На Пнівському замку, що в Надвірній, військовий в лицарських обладунках і на коні освідчився коханій.
Екскурсію Ігор присмачує цікавими легендами і байками, часом дуже кумедними. Його музей ховає повно таємниць: як вдалося загону опришків потрапити в Пнівський замок, який не змогло взяти навіть багатотисячне османське військо; як надвірнянська сіль опинилася на королівському столі у Відні та Кракові; чому довгий пояс був показником статусу; як у стародавні часи в Надвірній працювали турфірми; що таке пискобийка і який стосунок має до москалів та багато іншого.

Військові часто гостюють
Чимало експонатів Ігор викупив на благодійних аукціонах, де кошти збирали для потреб ЗСУ. До прикладу, 300-річні козацькі стремена, які знайшли військові під час копання окопів під Бахмутом.
Також художник створює особливі картини, які продає на благодійних аукціонах. Серед робіт – картина, виконана на шматку дверей сторічної давнини, за допомогою текстурної пасти і доповнена осколком з війни. За одну з картин вдалося виручити 40 тисяч гривень.
Всі кошти з благодійних екскурсій, які проводить Ігор, спрямовує на виробництво дронів.
Його прадід воював у складі Січових Стрільців, дідусь і бабуся належали до УПА, зять воює з перших днів повномасштабного вторгнення, сват ще з 2014 року на війні, похресник теж у війську, кум втратив на передовій частину ноги.
В музеї є багато артефактів, які передали з фронту: розписаний прапор, гільзи, уламки… Також тут портрети друзів родини, які полягли на полі бою.
Військові часто гостюють в подружжя Гаврилюків. Кажуть, екскурсія в музеї слугує для них психологічною реабілітацією. Найдужче бійцям подобається, що господар показує історію через легенди і жарти. Також на обійсті є стрільбище, де можна повправлятися з луком. Або з м’якими м’ячами спробувати сили в лицарських боях.
«Вояки розслабляються тут, – усміхається Ігор. – Знаєте, ці хлопці й так надивилися багато смертей і трагедій, то нащо їм ще й тут похмуро розповідати про минуле?».

Наталя МОСТОВА, "Галицький кореспондент"