Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника провів міжнародну дводенну наукову конференцію «Василь Стефаник та українська культура кінця XIX—початку XX століття». Перший її етап «Василь Стефаник на тлі епохи» відбувався у Ягеллонському університеті (Краків), де видатний новеліст свого часу студіював медицину. До Івано-Франківська на другу частину наукової імпрези прибули науковці з Кракова, Любліна, Варшави та Вроцлава, а також із багатьох університетів України. Привітати учасників конференції прибув генеральний консул України в Кракові Віталій Максименко. Він з приємністю згадував свої найкращі роки в Івано-Франківському педінституті і розповів про встановлення пам’ятної дошки на будинку, в якому у Кракові жив Стефаник-студент, до повторного встановлення котрої мав безпосередній стосунок пан консул. Тематика наукових доповідей надзвичайно обширна — Стефаник-політик, його епістолярій, сценічні інтерпретації його творів, правові погляди письменника, композиційні особливості новел Стефаника, їх поетика, мова, стильові експерименти і т. ін., типологічні паралелі малої прози Марії Матіос та новел Василя Стефаника, традиції Стефаника в прозі Григорія Косинки, Романа Іваничука. Враженнями від конференції ділиться Євген Баран, голова обласної організації НСПУ: — Стефаник наш. Якщо ми не будемо вшановувати класиків своєї літератури, популяризувати творчість тих людей, котрі заклали фундамент українства, то чого ми тоді варті... Я не знаю сильнішого українського новеліста кінця XIX — початку XX століття. Він не тільки був таким локально українським, він був одним із найпопулярніших серед європейських модерністів. Єдиний недолік: останній раз польською його перекладали в 1946 році. І це вже не вина Стефаника, це вина наша, що не вміємо себе так подати, щоб ті ж поляки зацікавилися нами як гідними і рівними європейському діалогу в культурі. В чому унікальність Стефаника? Він поєднав етичний досвід з естетичним. Сьогодні є багато добрих письменників, але щоб я назвав вам новеліста його рівня... Був на Надвірнянщині Василь Левицький, 25 років тому він трагічно загинув, перед тим — Григір Тютюнник. Я зауважив, що поляки поставилися до цієї конференції трошки зверхньо. Гадаю, це пов’язане також з реаліями української політики. Пан Мокрій, один з провідних краківських україністів, заявив буквально таке: «13 років тому я провів конференцію про Стефаника і вважаю, що тему інтерпретаційних розмов про нього в літературознавстві вичерпано». Я назвав це аматорством. Серед досліджень на конференції в Польщі цікавим був політолог Краківського університету Петро Масляк із темою «Стефаник в політиці», говорив про специфіку анражування Стефаника в радикальний рух і україніст Ярослав Поліщук. Всі інші доповідачі з польського боку губилися на тлі наших виступів, бо все ж таки наш досвід і осмислення Стефаника — то наша потреба, бо Стефаник — один із тих духовних стовпів, котрі дають нам самим упевненості в тому, що ми не стоїмо на голих теренах, а маємо глибинний культурний пласт. Для поляків Стефаник — то трохи інша історія, пропущена через призму польськості, бо у всіх їхніх документах Стефаник є поляком за національністю... В колі науковців Прикарпатського університету ім. В. Стефаника свого часу з’явилася ідея про повне академічне видання творів письменника, котре востаннє вийшло у кінці 40-х. Як зазначив заступник директора інституту українознавства ПНУ стефаникознавець Роман Піхманець, в Україні досі немає повноцінної наукової біографії Василя Стефаника. Щодо повного академічного видання, то наразі це тільки ідея, бо для здійснення її необхідно створити науковий центр і провести ррунтовну роботу, спираючись на прижиттєві видання творів Стефаника. Заступник міського голови Івано-Франківська Михайло Верес, звертаючись до присутніх на конференції науковців та студентів, сказав: «Скільки тих видимих і невидимих «кам’яних хрестів» сьогодні є в Україні! Лише в Івано-Франківську 600 дітей живуть без батьків, бо вони на заробітках. Колись батько Ольги казав Стефаникові «Не пиши так страшно, бо помреш». Стефаник відповів: «Або зробимо Україну, або помремо». Директор інституту філології професор Степан Хороб каже, що 1971-го, коли святкували 100-ліття Василя Стефаника, Олесь Гончар в івано-Франківському педінституті зауважив, що коли б французи мали письменника рівня Стефаника, то піднесли б його до світових вершин. У фойє актової зали університету розгорнуто виставку видань, присвячених Стефанику, наукових праць і досліджень. Найбільшу зацікавленість у студентства викликали автентичні фото: Василь Стефаник з синами Кирилом та іваном і художницею Ольгою Плешкан, серед учасників учительської конференції в Снятині 1905 року, серед селян Снятинського повіту. Що знають студенти про Василя Стефаника? Насправді небагато, бо і в школі на вивчення його творчості відведено зовсім мало годин.
Леся ТУГАЙ |
