Навесні вже буде п’ять років, як в Україні запустили декомунізацію. Тоді Верховна Рада почала перейменовувати міста та села, а місцева влада взялася за назви вулиць, демонтаж совкових пам’ятників і символіки.
І от через п’ять років виявилося, що на Прикарпатті досі є, що демонтувати й перейменовувати, пише «Репортер». Дивно, правда?
Радищев не був комуністом
З 2015 року в рамках декомунізації в Україні демонтували 2,5 тисячі пам’ятників і пам’ятних знаків, які пропагували тоталітарний режим. Також встигли перейменувати 987 населених пунктів та 25 районів. Прикарпаття не чіпали, бо ж Івано-Франківська область була єдиною, де не було населених пунктів з радянськими назвами. Проте в нас досі збереглося чимало вулиць, названих на честь комуністичних діячів, а ще – пам’ятники з тою ж символікою. Ними б мали займатися органи місцевого самоврядування, але за чотири роки в місцевих чиновників руки до того так і не дійшли. Тепер за них візьметься бригада декомунізаторів, яка нещодавно з’явилася у Франківську.
«На сьогодні бригада не має якогось офіційного статусу, – розповідає директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук. – Це – громадська ініціатива, куди увійшли історики та активісти області, які хочуть позбутися старих комуністичних назв і завершити процес декомунізації».
Читайте також: На Івано-Франківщині 14 км вулиць підпадають під закон про декомунізацію (інфографіка)
За його словами, робота відбуватиметься в кілька етапів. Спершу активісти будуть знаходити вулиці, які потрібно перейменувати, чи пам’ятні знаки, які треба демонтувати. Далі ці матеріали опрацюють історики, вони ж писатимуть історичні довідки про того чи іншого діяча. Відтак Ярослав Коретчук надсилатиме обґрунтоване звернення до місцевої влади з проханням перейменувати ту чи іншу вулицю. Ну, або ж демонтувати пам’ятники чи окремі елементи, які є символами комуністичної епохи.
«Ми будемо вивчати кожен окремий випадок, – каже Ярослав Коретчук. – Мусимо не просто зібрати інформацію про вулицю чи пам’ятник. Потрібно довести, що назва має стосунок до людини, причетної до комуністичного режиму, та підпадає під закони про декомунізацію. Наприклад, у Івано-Франківську є вулиця Радищева. Олександр Радищев – це російський письменник, дисидент. Він не був комуністом, тому закон дозволяє не перейменовувати вулицю, названу в його честь».
Ярослав Коретчук вважає, що роботи для декомунізаторів ще – неоране поле
Також під дію закону не потрапляють пам’ятні знаки чи постаменти, під якими є людські захоронення.
«Щоправда, в нашій області були прецеденти, коли громада приймала рішення перенести постаменти загиблим воякам із центральної частини населеного пункту на кладовище, – говорить Коретчук. – Тобто, якщо там були захоронення, то проводились розкопки і відбувалося перепоховання. Такі рішення, як на мене, цілком логічні».
Голови сваритись не хочуть
Та ніде правди діти, далеко не всі сприймають декомунізацію як належне. Яскравий приклад – конфлікт довкола пам’ятника радянським солдатам, який розгорівся влітку минулого року в селі Середній Березів Косівського району. Частина селян хотіла демонтувати монумент, бо ж його встановили на честь окупантів. А інша частина вимагала залишити. Мовляв, не можна забувати про визволителів. Згоди так і не дійшли, пам’ятник і досі там.
«Насправді, це не єдиний випадок в нашій області, коли громада відмовляється виконувати закон, – каже Ярослав Коретчук. – У деяких селах досі залишилися символічні могили з підписом: «погибшие от рук украинско-буржуазных националистов». На сьогодні нам відомо про чотири такі пам’ятні знаки – на Вишківському перевалі, в Рогатинському районі та в Єзуполі».
Та, за словами Коретчука, якщо питання з монументами ще можна якось вирішити, то перейменування вулиць викликає неабиякий спротив громади.
«Як правило, старі комуністичні назви вулиць в нас збереглися в гірських районах – в Коломийському, Косівському, Верховинському, – говорить директор музею. – Питання з перейменуванням доволі складне і завжди знайдеться той, хто буде відстоювати старі назви. Можливо, ці люди не є прихильниками комуністичних ідей, просто те, що доведеться міняти документи, створює їм певні незручності».
Наприклад, в Яремче зараз тривають дискусії щодо перейменування вулиці Семена Руднєва – партизана й комуніста. Місцеві взялися доводити, що Руднєв співпрацював з УПА, і вбили його «свої», тому назву вулиці потрібно залишити. Натомість Ярослав Коретчук знайшов в архівах щоденник Руднєва, де той пише, що знищував націоналістів. А згідно з законом про декомунізацію, усі, хто воював з борцями за незалежну Україну, зокрема воїнами УПА, підпадають під декомунізацію.
«Також маємо інформацію, що в селі Креховичі Брошнів-Осадської ОТГ є вулиця Ковпака, – розповідає Коретчук. – Я вже зв’язався з Назарієм Іванівим (голова громади – авт). Він каже, що це складне питання. Звісно, що складне, адже головам не вигідно перед виборами конфліктувати з громадою, тому закривають на таке очі. Втім, я готовий приїхати до них на сесію і відстоювати перейменування вулиці. Зрештою, за порушення закону передбачена кримінальна відповідальність. Тож якщо органи місцевого самоврядування не реагуватимуть на наші звернення, ми будемо викликати поліцію для складання протоколу і вимагатимемо відкриття кримінального провадження щодо місцевих керівників. Хоч досі в нашій області таких прецедентів не було».
Відомі однофамільці
У самому Івано-Франківську теж ще роботи неоране поле. Наприклад, маємо вулицю Богунську. Дехто думає, що вона названа на честь відомого полковника часів Богдана Хмельницького Івана Богуна. Насправді ж її назвали на честь підрозділів, які були сформовані більшовиками у 1918 році. Так звані Богунські полки протягом 1918-1920 років воювали з військами Української Народної Республіки в Наддніпрянській Україні. Вони були причетні до злочинів проти мирного населення: грабежів, грабунків, убивств.
Є ще вулиця Островського. Названа вона на честь відомого комсомольця, радянського письменника Миколи Островського, який написав роман «Як гартувалася сталь».
«Також я звертався до Івано-Франківської міської ради з питанням щодо перейменування вулиць Крайківського і Максимовича, – розповідає далі Ярослав Коретчук. – Через те, що в них є однофамільці серед українських діячів, у багатьох мешканців, як і в чиновників міської ради, просто не закрадалася думка, що ці вулиці названі на честь комуністів. Довелося доводити це архівними довідками 1960-х років, коли ці вулиці називалися».
В обох випадках обійшлося без гарячих дискусій. Адже чиновники вирішили перейменувати вулицю Пантелеймона Крайківського на вулицю Юліана Крайківського – відомого громадського діяча. Те саме буде з вулицею Максимовича. Вона була названа на честь комуніста Карла Саврича (Максимович – це його псевдо), а буде перейменована на честь Михайла Максимовича – першого ректора університету Святого Володимира, нині це Київський національний університет імені Шевченка.
«Аби не створювати незручності мешканцям цих вулиць та підприємцям, які там працюють, вирішили прийняти компромісне рішення. Відтак людям не доведеться змінювати документи на майно, юридичні адреси, – пояснює Коретчук. – Хоча моя особиста думка – назвати ці вулиці іменами загиблих героїв російсько-української війни, які народилися в нашому місті».
Звісно перейменування вулиць чи повалення радянських пам’ятників не знизить тарифи, не покращать якість доріг і не збільшать середню зарплату. Втім, вже давно пора забути про «братній народ» і закінчити генеральне прибирання.
Замість довідки
За закони, які запустили процес декомунізації в Україні, нардепи проголосували 9 квітня 2015 року. Зокрема, це закон «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їхньої символіки», «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» і «Про правовий статус і пам’ять борців за незалежність України у ХХ столітті». Ці документи, зокрема, забороняють радянську символіку, засуджують комуністичний режим, відкривають архіви КДБ і визнають борцями за незалежність України воїнів УПА.
Читайте також: Небезпечне народовладдя. Які ризики несуть зміни до Конституції президента Зеленського?
Новації прийшлися до душі не всім. 46 депутатів ВР звернулися до Конституційного суду із проханням перевірити їх на відповідність Конституції. Також своє занепокоєння висловили представники ОБСЄ. Там заявили, що закони про декомунізацію становлять потенційну загрозу свободі слова і засобів масової інформації.
«Тоді як я повністю поважаю часто чутливий і болісний характер історичної дискусії та її вплив на суспільство, обмеження може легко призвести до придушення політичних, провокаційних і критичних висловлювань, особливо в засобах масової інформації», – заявила представниця ОБСЄ Дуня Міятович.
У липні 2019 КСУ визнав, що все відповідає Конституції. А поки він чотири роки приймав рішення, в Україні в рамках декомунізації демонтували 2500 пам’ятників і пам’ятних знаків, які пропагували тоталітарний режим. Також встигли перейменувати 987 населених пунктів і 25 районів.
Ірина Гаврилюк |
