Деколи, втисячне йдучи вулицею, піднімаєш голову і бачиш там щось, чого раніше ніколи не помічав. Котрісь із цих міських деталей є більш явними, інші — не такі помітні або й зовсім сховані, загублені під нашаруваннями часу, байдужості чи штукатурки.
Завдяки проекту платформи «Тепле Місто» з дослідження та реставрації старовинних написів у середмісті Франківська реставраторам вдалося дати друге життя двом історичним вивіскам.
Про одну “Репортер” вже розповідав у матеріалі “Хто й навіщо реставрує старі вивіски у Франківську”. Тепер пропонуємо другу історію, про напис на будівлі дитячої музичної школи ім. Барвінського на Січових Стрільців, 17
Навіщо піднімати голову
Частково напис на музичній школі був відкритий для огляду перехожих, але незрозуміло було, що ж там написано. Тепер кожен може чітко побачити на фасаді будинку слово «ресторація»: українською«реставрація» та польською «restauracia», а також прізвища власників ресторану в різні періоди — «F.Malaszynski» на внутрішній стороні будівлі та «J.Schmidt» на фасаді.
Координаторка проекту з реставрації написів Аліна Букіна, яка досліджувала тему візуальної комунікації в місті, розповідає:
“Я побачила напис на музичній школі сама: коли ходжу вулицями, маю звичку піднімати голову. Розповідала знайомим про ці написи, і, як з’ясувалося, не всі містяни знали про них. Водночас ця локація з точки зору пішохідного руху дуже динамічна: тут є галерея сувенірів «Оле-Тур», музична школа, де завжди багато дітей із батьками. Під час попереднього дослідження в рамках проекту реставратори зробили висновок, що цей напис можна і треба законсервувати. Він був непогано збережений, але існував ризик швидкого руйнування. І тут, на відміну від інших ймовірних варіантів, керівництво музичної школи було не проти реставрації. Ми почали шукати інформацію про будинок, його історію. Цікавим у цій будівлі є те, що вже на етапі проектування архітектор передбачав спеціально відведене місце під вивіски — фірменшильд. Правильно виконана вивіска розписом по тиньку, розміщена на фірменшильді, стає невід’ємною частиною фасаду. Так проектувати можна й нині”.
Труднощі дешифрування
“Цей будиночок — прибудова, була зведена 1908 року Фердинандом Малашинським. Він відкрив там ресторацію і покої для снідань. Це було щось схоже на їдальню”, — розповідає краєзнавець Іван Бондарев.
За його словами, у той час багато людей снідали поза домом. Заклад не належав до елітних ресторацій міста, був соціально орієнтований. Це підтверджує й українська мова вивіски.
“Малашинський орієнтувався на українську складову, а більшість українців у той час не могли собі дозволити круті ресторації, – говорить Бондарєв. – Я колись писав статтю «Тіні старого Станіславова» — про написи, які час від часу, під час ремонтних робіт, з’являються на вулицях нашого міста. Тому, коли Аліна звернулася за якоюсь інформацією про цей напис, я поділився старою рекламою з газети, де було згадано прізвище першого власника будівлі, тобто Малашинського. Це оголошення мені допомогла знайти краєзнавець Олена Бучик”.
Це оголошення в «Кур’єрі Станиславівському» від 28 лютого 1909 року повідомляло про переїзд ресторації Малашинського. Робили це саме у будівлю на вул. Собєського, 17 (тобто на сучасних Січових Стрільців) та пропонували клієнтові пиво, вино, молочну продукцію, можливість почитати свіжу пресу й час від часу послухати музику. Також можна було придбати абонемент, замовляти й брати їжу із собою. Словом, все — як сьогодні.
Восени 1927 року заклад перейшов у власність іншого ресторатора С. Шмідта. Далі ним керував Йосип Шмідт, прізвище якого й бачимо на фасаді будинку. Після ще однієї ймовірної зміни власника та з утвердженням радянської влади заклад, очевидно, був націоналізований. Далі там оселилася музична школа. Нині тут народний відділ школи ім. Барвінського, навчають вокалу, грі на баяні.
А от відчитати українське «ресторація» допомогла вивіска на Шевченка, 74, відреставрована в рамках проекту трохи раніше. Її двомовність, українською та польською, наштовхнула шукати розгадку не тільки за допомогою латинки, а й кирилиці. Українська вивіска є історичною рідкістю, й відкриття аж двох двомовних написів потішило реставраторок із майстерні «Гарда» (Львів). Вони добре знають контекст галицьких міст та містечок. Одна із них, Ірина Дуткевич, розповідає:
“Для реставратора кожний об’єкт, кожна пам’ятка — і унікальна, й особлива, адже є носієм певного історичного періоду. Тут, на Січових Стрільців, цікавинкою було те, що проглядались одночасно два написи на одній основі і спочатку було важко зорієнтуватися, котрий є головним, також були наявні осипи авторського фарбового шару, розшарування тиньку від основи, рухомі тріщини, пустоти в стіні, втрати авторського тиньку та фарбового шару. Усі консерваційно-реставраційні процеси було погоджено реставраційною радою, і вони виконувалися згідно з реставраційним планом. Під час самої роботи було цікаво чути думки перехожих — з усіма «відтінками», від похвали до критики”.
Спільна справа
До роботи долучилися різні люди:
«мотором» процесу були Аліна Букіна й Марія Мелінишин (на той час керівник відділу комунікацій платформи «Тепле Місто»),
розгадати напис допомогли знахідки краєзнавців,
реалізовували проект досвідчені реставраторки,
фінансово він став можливий завдяки ґранту ресторану Urban Space 100 та підтримці житлової компанії «Аксіома»
сприяли реалізації ініціативи міський голова й адміністрація міста,
також долучилося керівництво музичної школи №2 ім. В.Барвінського.
Директор школи Іван Прокоп задоволений процесом і результатом проекту:
“Обличчя кожного міста формує саме стара архітектура, різні старовинні елементи. Тому наше завдання — максимально зберегти це все. Наше місто багато в чому зіпсоване і в радянські часи, і вже в період незалежності, та зараз взялися за реставрацію, ремонти. Корпус школи на Січових Стрільців було відремонтовано за кошти міста й за підтримки мера, – каже Прокоп. – А проект з реставрації надихає: і професійним підходом — видно, що Ірина працює за покликанням, з ентузіазмом, є активною людиною; і результатом — написи не блищать, як для виставки, але збережені. Добре, що є люди й організації, які втілюють такі проекти, шукають на них кошти, організовують процес (знаходять і привозять риштування і т.д.)”.
Є з чим працювати
Як каже Іван Бондарев, у Франківську ще «є до чого прикластися». Він наводить приклади схованих під фарбою та штукатуркою старовинних елементів: герби польських земель на будівлі обласної бібліотеки для дітей на Міцкевича, єврейські написи на одному з будинків на Майдані Шептицького, атланти (такі є на восьми будинках), половина з яких перебуває в аварійному стані.
“Реставрація важлива, бо повертає людям їхню історію. Фішка західної України — у великій кількості збережених кам’яниць, і туристи приїжджають подивитися саме на ту архітектуру, а не на радянські хрущовки чи сучасні торгові центри. Та є чинники які дуже знеохочують братися за реставрацію: це не фаховість (коли реставрацію на свій розсуд проводить дядько, який робить євроремонти), сильна забюрокртизованість (потрібно зібрати купу документів), висока вартість”.
Все ж, як засвідчує реставраційний проект «Теплого Міста», інтерес до минулого є. Відреставровані об’єкти привернули увагу франківців, викликали дискусію на тему реставрації.
“Від багатьох людей мені доводилось чути, що Франківськ класний, але тут панує справжній візуальний хаос: вивіски непропорційні, перекривають фасади, надто яскраві і т.д., – говорить Аліна Букіна . – А наш проект показує, що були й інші вивіски. І це не був космос, в тому сенсі, що це були типові об’єкти, й сьогодні вивіски завдяки відповідним розмірам, матеріалам теж можуть гармонійно вписуватися у середовище. Проект з реставрації був для нас дуже бажаним: це новий етап для програми «Вивіски», який дозволив з іншого ракурсу подивитися і на саму вивіску, й на історію вивісок Станіславова та минуле міста загалом. Також це класний кейс для Франківська. Він демонструє, як активіст може робити нетипові проекти. Хотілось би, щоб містяни ініціювали та втілювали схожі ініціативи”.
Ірина Шутка |
