У 2011 році члени обласного товариства «Меморіал» гучно заявили, що у селі Пшеничники Тисменицького району знайшли масове поховання жертв НКВД 1939‑41 років. Розкопали останки понад 600 людей, серед них 82 дітей. Тоді цю новину обговорювала чи не вся Україна, Пшеничники називали другим Дем’яновим Лазом. Пройшло близько двох років, а про перепоховання – жодних новин. Де ж нині ті останки?
Ким ви були? Василь Тимків, член «Меморіалу», який очолював групу дослідників по Пшеничниках, каже, що всі розкопки там завершилися ще 15 березня 2011 року. Усі ці останки нині знаходяться у самому товаристві. Де саме – члени «Меморіалу» не кажуть, мовляв, побоюються, що в один прекрасний день ті можуть зникнути. Як звали цих людей, де вони жили, від чого померли, точно це навряд чи вдасться з’ясувати, кажуть у товаристві. З історичних джерел знають інше. «З 1939‑го по 1941 рік на Західній Україні був геноцид, – запевняє Тимків. – А в Станіславі був свій, як я його називаю, Аушвіц. На цю думку мене наштовхнули архівні свідчення, коли у червні 1941 року, під час відступу більшовиків і наступу німців, люди почали відкривати тюрми, то побачили там величезну кількість знищених. При тому, що знищених у страшний спосіб – знущалися навіть над вагітними жінками, розпорювали животи, витягували плід, запихали туди здохлу собаку чи кішку. І це були непоодинокі випадки. Бачили люди і скирти одягу, при чому національного – не лише гуцульського, але й зі Львівщини, Тернопільщини, навіть із Закарпаття та Волині». Наводить Василь Тимків і спогади одного із в’язнів Станіславської тюрми. Людей просили роздягнутися, мовляв, ідуть в душ, далі обливали водою та били струмом. Тому чоловіку якимось чином пощастило – він опритомнів голий на груді трупів, які кудись везли, скотився в яр і так врятувався. Потім казав, що везли їх саме в Пшеничники. «Саме у 1939‑41 роках на поховання відводилися окремі ділянки десь недалеко від міста, але й подалі від очей, – каже Тимків. – Зовсім інше було після 1945 року, коли вже у кожному райцентрі проходило знищення людей, при чому захоронення були далеко не такі впорядковані, могли ховати просто під порогом. От у 1999 році між 5 і 7 школами у Франківську розкопали 15 осіб, колись там була військова поліклініка».
Закон хоче комісії Нині в «Меморіалі» кажуть, що перепоховання тих решток у них – питання номер один, бо вже не по-людськи виходить – два роки лежать. Але… справа то непроста і доволі заплутана. «У 90‑ті роки дозвіл на розкопки можна було отримати просто, достатньо було листа у прокуратуру від певної особи, що в тому-то місці є похована бодай одна людина, – каже Тимків. – Прокуратура давала дозвіл і починалася робота. Зараз, аби почати розкопки, потрібен дозвіл міжміністерської комісії з Києва, яка реально не збирається і не функціонує. А перед тим треба пройти ще регіональну комісію (створена в області тільки у липні 2010 році – Ред.). І навіть якби ми пройшли всі ці етапи, не знати яким чином, то розкопувати має право тільки спеціалізоване підприємство. Найближче таке є у Львівській області – КП «Доля», фінансується з місцевого бюджету». Така ж сама процедура і щодо перепоховання – мають бути дозволи комісій і робити це має комунальне підприємство. Василь Тимків каже, що поховати останки вони могли б і не проходячи ту всю процедуру, як, до речі, і розкопували. «Далеко не всі представники влади позитивно ставляться до нашої роботи, – запевняє Тимків. – По Україні розкопки насправді проводяться, але дуже легко – тільки коли шукають загиблих червоноармійців. А от коли розкопуєш вояків УПА, тоді виникає багато серйозних питань. Відкрито ніхто це не заявить, але відкриють закон і скажуть – хлопці, тут не так написано. Ми мали різні проблеми з представниками МВС, коли була спроба відкрити кримінальну справу на «Меморіал» на підставі, що ми незаконно проводимо розкопки. Коли по Пшеничниках ми зверталися до міліції, то приходили і починали записувати номер трактора, який працює, прізвища людей, які копають, а тим, що у землі, – не цікавилися». Ще у 2011 році членів «Меморіалу» ошелешили висновки науковців з місцевих вишів, де говорилося, що ці рештки з «поселення трипільської культури». «Ми дали останки для експертизи, а відповідь надіслали не нам, а регіональній комісії, – каже Тимків. – «Меморіал» дізнався про ті висновки пост-фактум». З їхнього боку експерт Омелян Левицький склав цілий список аргументів, чому то не можуть бути трипільці – чого варті лише запломбовані зуби. Далі історія з тими експертизами затихла. Аби й надалі уникнути претензій і до самого товариства, і до його членів, у «Меморіалі» кажуть, треба було створити той весь механізм для проходження процедури. Бо ж на Прикарпатті є ще багато місць з такими похованнями. «Щойно все запрацює, першим завданням буде перепоховання цих останків, – говорить Василь Тимків. – Плануємо – недалеко від того місця, де розкопали. За які кошти? «Меморіал» – бідна організація, сподіваємося на підтримку обласної ради».
«Пам’ять» тільки вчиться Отож у вересні минулого року на сесії облради було створено КП «Пам’ять», наприкінці грудня йому призначили директора – ним став депутат Василь Попович. У лютому підприємство офіційно зареєстрували. «Створення КП було потребою, – каже Попович. – Після того, як розформували Інститут національної пам’яті у Києві, функції розкопок, вшанування і тому подібного перейшли до міністерства ЖКГ, на місцях цим також має займатися ЖКГ, тож інших варіантів не було. Друге – до того в області цим займався «Меморіал». У нас є обласна програма по розкопках і перепохованню жертв, і під неї закладені кошти – 200 тисяч. А «Меморіал», як громадська організація, не має права ці кошти освоювати. Їх треба спрямувати на відповідне комунальне підприємство – а вже «Пам’ять» буде замовляти підрядника, ним буде той самий «Меморіал». Зараз «Пам’ять» тільки на старті, у штаті – лиш директор і бухгалтер. Бо взимку, говорить Василь Попович, просто не було сенсу набирати людей. Але на літо є свої плани, складений графік. Саму процедуру з дозволами, каже, що знає лиш теоретично, але спілкується з керівництвом львівського КП «Доля», набирається досвіду. Зараз «Пам’ять» ще вирішує проблеми з фінансуванням – бо КП є, гроші під програму для нього виділені, а от яким саме шляхом вони мають проходити, поки що вирішується. «Але сподіваємося, що все владнається найближчим часом, – запевняє Попович. – І перше, що ми маємо зробити, то перепоховати останки з Пшеничників. Запланували на ці роботи 30 тисяч гривень. Думаю, це буде десь кінець весни – початок літа». Далі у планах і розкопки в Єзуполі, де відомо, що є поховання поблизу лікарні, і в Посічі, де ймовірно лежать останки семінаристів і монахинь. Шукати й копати на Прикарпатті є де – без могил і відспівування лежать тисячі. Та мертві змушені чекати. На дозволи, на гроші, та й загалом на тих, хто хоче їх знати. Євгенія Ступ'як |
