Уродженець Галича, знаменитий вчений-богослов Діонізій ДОРОЖИНСЬКИЙ, будучи одним із найближчих соратників Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, крім своєї багатющої душпастирської спадщини, науково-педагогічних праць, залишив вагомий слід при створенні художнього музею Богословської Академії у Львові, до якого він передав рідкісні експонати зі своєї колекції. Працюючи над своїми дисертаційними дослідженнями в бібліотеках і архівах України, мені неодноразово траплялися матеріали про визначних уродженців Галича та його історичних околиць. Вони не мали прямих стосунків до моєї наукової теми, але в кожному випадку я бачив, яке важливе значення мають зроблені невеличкі історичні відкриття для галицького краєзнавства. Адже за кожною із щойно відкритих персоналій стоїть не просто видатна особистість, але новий доказ того, як Галич у всі часи дарував людству великих людей для діяльності в різних ділянках буття. Отак, непомітно, в моїх записниках-щоденниках зростала інформація про визначного вченого-богослова Діонизія Дорожинського, який і прославив українську теологічну науку на початку XX століття, а також був фундатором Богословської Академії у Львові. Відколи постала християнська релігія на наших землях, відтоді при різних церковних інституціях – монастирях чи катедральних соборах готувалися для душпастирської праці майбутні священнослужителі. На початку XX ст. кадри для діяльності Української Греко-Католицької Церкви готували Львівська, Перемишльська, Пряшівська і Станиславівська духовні семінарії, Малі Семінарії і Папська Семінарія в Римі. Митрополит Андрей Шептицький добре розумів, що необхідно підняти науковий рівень галицького духовенства, а заради цього треба відкрити вищий духовний навчальний заклад. Це питання майже йшло до розв’язки і Український університет у Львові з дозволу австро-угорських властей мав бути відкритий, але реалізації великого задуму перешкодила Перша світова війна. Після її завершення 1920 р. провідні українські науковці-патріоти, маючи особисте сприяння Митрополита А. Шептицького, створили Український Таємний університет у Львові, у якому впродовж п’яти років навчалося більше як 1500 студентів. В цьому університеті функціонував богословський факультет. Але у 1925р. поляки закрили вищий навчальний заклад. Саме цього року ректором Львівської духовної семінарії стає молодий вчений-теолог, отець Йосиф Сліпий, який з блискучими знаннями завершив Інсбургський університет в Австрії і Григоріанський університет у Римі, де захистив дисертацїї на звання доктора філософії і богослов’я. Бачачи його успіхи в реалізації навчально-виховного процесу в Семінарії, митрополит А. Шептицький приймає історичне рішення: створити у Львові Богословську Академію (1929 р.), а її ректором призначити отця-доктора Й. Сліпого. В числі перших викладачів Академії на роботу було запрошено отця-доктора богослов’я Діонизія Дорожинського. Отець Д. Дорожинський народився 31 липня 1866 р. в Галичі у батьків Володислава і Марії (з роду Авдиковських). Після закінчення навчання в Галицькій початковій школі він здобував середню освіту в Академічній гімназії у Львові, яку закінчив з відзнакою 1885 р. Очевидно, що вже в гімназійні роки юнак приймає рішення віддати себе служінню Богові. Якщо би він хотів бути звичайним священиком, то йому було б достатньо продовжити навчання в якійсь із духовних семінарій Галичини. Однак його життєва дорога пролягла до Відня – до греко-католицької семінарії, відомої під назвою "Барбареум”. Її заснувала австрійська королева Марія-Тереза у 1774 р. при церкві святої Варвари (звідти походить назва навчального закладу). В епоху правління Франца І Семінарія отримала ще вищий статус. Завдяки чому зі стін Барбареуму вийшла ціла низка вищих церковних греко-католицьких діячів Галичини й Закарпаття. Успішно завершивши навчання в Семінарії, Д. Дорожинський поступає на теологічний факультет Віденського університету. Якраз там, у Відні, галицьким краєзнавцям варто добряче попрацювати в університетських архівах, щоби досконало пізнати всю наукову біографію свого земляка. Ми знаємо, що студентські роки всеціло були присвячені Діонизієм Дорожинським для наукової дослідницької праці. Перший крок до здобуття докторату він зробив на четвертому році навчання, коли в 1889р. захистив своє дослідження в галузі біблійних наук, а вже наступного (1890) – з церковного права й історії Церкви. У 1891 р. молодого світоча богословської науки було висвячено і він приступає до виконання відповідальних обов’язків сотрудника при архикатедральному соборі святого Юрія у Львові. На цьому, досить молодому етапі життя, в нього зароджується прагнення присвятити себе українській освіті, педагогіці і шкільництву. Він складає відповідні екзамени, щоби працювати в гімназійних українських навчальних закладах. Педагогічна кар’єра Д. Дорожинського розпочалася з Тернопільської гімназії, де він на вчительській посаді виконував обов’язки катехита. Педагогічний талант вченого-богослова був запримічений громадськістю Галичини і його запрошують у 1896 р. до Львова. Там він одержує посаду професора при Академічній гімназії, у якій провадив катехитичне навчання до 1906 р. Обставини заставили його продовжити педагогічну працю у Другій, або так званій «німецькій» гімназії у Львові, де Д. Дорожинський викладав до 1922 року. Вийшовши на пенсію, він продовжував сповнювати свої душпастирські обов’язки на парохії в с. Мізунь на Прикарпатті. Набутий педагогічний досвід ще більше заохотив вже добре знаного в Галичині священика до власних наукових досліджень. У 1903 р. він блискуче захищає у Віденському університеті докторську дисертацію на звання доктора богословських наук. Йому довіряють кафедру у Львівському університеті. У 1906 р. Д. Доро-жинський здійснює виклади пастирського богослов’я, замінюючи відомого професора Івана Бартошевського. У 1907 р. науковець-теолог читає в університеті курс спеціальної догматики. У цей непростий для його батьківщини час розкривається ще одна грань таланту Дорожинського – його жертовність заради суспільного і національного добра. Склалося так, що на рубежі ХІХ-ХХ століть галицьке духовенство тривалий час не мало свого богословського часопису, тому в духовній науці запанував повний застій. Отець Д. Дорожинський за власні кошти розпочав видавати часопис "Богословський вісник”. Талановитий науковець добре бачив ті цілинні землі в богословській науці, котрі необхідно негайно переорювати. Творча спадщина Д. Дорожинського складається із грунтовних праць, присвячених вивченню канонічного права та історії УГКЦ. Його особливо цікавила постать мученика Української Церкви святого Йосифата Кунцевича та богословський доробок Святого Отця Східної Церкви Йоана Золотоустого. У 1903 р. вчений написав і опублікував підручник "Етика”, призначений для учнів галицьких гімназій. Можемо із впевненістю говорити про отця Діонизія і як про видатного церковного діяча України XX ст. Митрополиту А. Шептицькому на початку XX ст. судилася роль бути носієм унійного процесу задля об’єднання слов’янського світу на релігійно-церковному грунті. Для досягнення цієї мети кожних три-чотири роки скликалися конгреси, на які з’їжджалися представники слов’янських народів для обговорення спірних питань, щоби наблизити момент довгоочікуваного церковного з’єднання. Для проведення конгресів було обрано місто Велеград – колишню столицю Великоморавської держави, у якій сповнювали своє апостольське покликання святі брати Кирило і Мефодій. Отець Д. Дорожинський разом з митрополитом А. Шептицьким був учасником трьох велеградських конгресів: І (24-27 липня1907р), II (31 липня-3 серпня 1909 р) і III (27-29 липня 1911 р). І все ж таки вершиною наукової біографії Д. Дорожинського слід вважати ту роль, яка була призначена йому волею Божою у підготовчому етапі і самому створенні Богословської Академії у Львові. Одразу ж після завершення Першої світової війни, коли в 1920 р. організувалися богословські студії у Львівській духовній семінарії, його було запрошено викладати церковне право. Вже тоді Митрополит А. Шептицький поставив стратегічну мету: заради розвитку богословської науки об’єднати всі наукові сили Галичини. Ключовою фігурою науково-освітньої реформи став отець-доктор Йосиф Сліпий. За його ініціативою 29-30 вересня 1923 р. у Львові відбувся з’їзд професорів-богословів усіх трьох єпархій Галицького краю (Львівської, Перемишльської і Станиславівської), на якому обговорювалися питання, пов’язані із заснуванням Богословського Наукового Товариства. Делегати з’їзду доручили отцю-доктору Д. Дорожинському опрацювати проекти Статутів Товариства. Після завершення підготовчої роботи 16 грудня 1923 р. відбулося друге засідання. Цю дату слід вважати днем виникнення Богословського Товариства. До складу наукового об’єднання увійшло 4 секції: біблійна, філософсько-догматична, історично-правова, богословська. За визнання наукових заслуг отця Д. Дорожинського було обрано головою історико-правничої секції. Треба сказати, що Богословське Наукове Товариство за роки свого існування (1923-1944) виконало перед Церквою і українським народом таку ж саму славну і почесну роль, як і Наукове товариство імені Шевчена чи "Просвіта”, ставши в Галичині справжньою національною Академією богословських наук. Особисто Митрополит Андрей Шептицький в числі перших викладачів запросив доктора богослов’я Д. Дорожинського до педагогічної праці в Богословській Академії. Крім основного предмету (загальне церковне право), ректорат доручає йому викладати джерела орієнтального церковного права та східне подружнє право. Митрополичою грамотою від 1 жовтня 1928 р. Глава УГКЦ А. Шептицький іменував отця Д. Дорожинськсго членом професорської колегії Богословської Академії. Першого червня 1930 р. його кандидатуру було запропоновано до іменування надзвичайним професором канонічного права на основі наукової праці «Огляд джерел орієнтального церковного права», на яку дав позитивну і схвальну рецензію отець-ректор Й. Сліпий. Великий галицький учений-богослов мав ступити на початку навчального 1930/ 1931 року на нову сходинку свого наукового й педагогічного росту. Не судилося. Господь розпорядився інакше, забравши сіяча доброго і розумного у свої вічні світи. Серце Діонизія Дорожинського перестало битися 2 липня 1930 р. в Мізуні. Ігор Коваль, доцент кафедри релігієзнавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, почесний краєзнавець України | 
