На Великдень кожен охочий може подзвонити у церковні дзвони. У цей день, здавалося б, дзвони звучать особливо урочисто, і час, начебто, завмирає, і здається, що надворі — не ХХІ століття, а, принаймні, на 100 років раніше. Хтозна, чи тодішні калуські дзвони звучали так само, але деякі з них, точно, були більшими. Легендарний калуський дзвін "Михаїл" важив 600 кілограмів і був, напевне, одним із найбільших дзвонів, відлитих ливарнями братів Фельчинських. Нині дзвону — вже немає. Але його можна відновити. Завдання дзвону здавна полягало у скликанні вірних на богослужіння, вираженні торжества церкви та сповіщенні про важливі моменти богослужінь. Крім того, дзвін використовувався і поза літургійними потребами. Ним вказували шлях подорожнім, які заблукали. Дзвоном оповіщали якусь небезпеку чи нещастя. Тому є чимало різновидів дзвонів, і чимало різновидів дзвоніння. Традиція дозволяти всім охочим дзвонити у дзвони на Великдень сягає кілька століть у давнину. А, загалом, як правило, ненавчену людину до дзвонів не допускають. А у доброго дзвонаря кожен дзвін — на своєму місті, і навіть має власну назву. А ще кажуть, що дзвони мають здатність очищувати повітря і — відлякувати нечисту силу. Дзвони вміють звучати різними голосами: благовіст, дводзвін, красний дзвін. Існує багато інших ритмічних комбінацій, які роблять мелодію дзвону піднесеною, веселою, або ж — більш урочистою. Тепер благовіст від красного дзвону розрізнити може хіба що дзвонар. Ще років 60-70 тому люди вміли розрізняти види дзвоніння. Тому точно знали, з якого приводу — подзвін. Тому дзвін здавна був таким собі засобом масової інформації. Так, віряни знали, хто народився, хто одружився, хто помер. І навіть у містах церковні дзвони були альтернативою міським годинникам. Як відомо, на початку ХІХ століття у Калуші почала роботу ливарня дзвонів братів Фельчинських. Така ж ливарня діяла і в Перемишлі. До речі, у польському містечку вона працює і досі. І дуже часто дзвони завозять до України саме із Польщі, де залишилася й укріпилася традиція виготовлення дзвонів. Хоча, як відомо, і Галичина до Першої світової війни у цій царині не пасла задніх. Нині Калушеві залишився тільки ефемерний, уявний, загублений дзвін. Останнім часом калуська влада і громадськість почали активно вибудовувати стратегію міста. Що — не може не тішити. І головним "іміджмейкером” у презентації міста стає дзвін. Офіційним гостям міста пропонують сувеніри у вигляді дзвонів із написом "Калуш”. А торік під час святкування Дня міста на площі Героїв встановили макет великого дзвону, біля якого фотографувалися всі охочі. Потім видали на-гора ідею про те, що дзвін оздоблять "під бронзу” і встановлять після проведення реконструкції на "трикутнику” на перетині вулиць Дзвонарської і Винниченка. Щоправда, про давні дзвони у церквах нашого міста відомо зовсім небагато. Їх — чутно й у самому місті, й у мікрорайонах приватної забудови, де люди, подібно до курантів, звіряють за ними свій ритм життя. І справді, на відміну від міських годинників, які, всі до одного, мовчать, дзвони — живі і дзвінкі. — Дзвони виготовляють зі сплаву міді і певних домішок. Від конфігурації цього сплаву залежить і те, як звучатиме дзвін: більш глухо чи дзвінкіше, — каже головний архітектор Калуша Петро Пострильоний. Петро Пострильоний знає чимало відомостей про дзвони, бо ж плекає ідею відновити один із найбільших дзвонів, про який згадується в історичних джерелах нашого міста, — дзвін "Михаїл”. Колись цей дзвін голосив до калушан із дзвіниці церкви Святого Михаїла у Калуші. Знахідка "перед 100 літами” У 1771 році Калуш мав невелику дерев’яну церкву, яка була розташована у районі сучасної вул. Степана Бандери. Петро Пострильоний наводить опис церкви, який зустрів в одній із історіографічних праць про Калуш: "Руська церква Святого Архитратига Михаїла дерев’яна, поверхово непоказна, лежить близько мурованого гостинця. Середина її красно вималювана, має красивий іконостас із образами”. — Вочевидь, ідеться про дерев’яний храм із цією назвою, зведений, який стояв на вул. Станіславівській (тепер — Бандери. — Авт.). Подвір’я церкви, площею 1 гектар, згодом викупили брати Фельчинські. На цій площі, окрім храму, були розташовані дзвіниця і плебанія. У зв’язку зі зростанням чисельності населення наприкінці ХІХ століття, коли із 8 тис. осіб 2,5 тис. були греко-католиками, назріла необхідність спорудження нової церкви. Задум патріотично налаштованих калушан успішно втілився у життя, і 21 листопада 1913 року Божого було освячено величну споруду нового храму, — розповідає Петро Пострильоний. — До столітнього ювілею, який святкуємо цьогоріч, храм оновився. Завдяки внеску парафіян проведені зовнішні штукатурні роботи, відновлені поруйновані часом капітелі, карнизи, русти. Замінено металеве покриття бань. При проведенні ремонтно-відновлювальних робіт у господарському приміщенні, цілком, на мій погляд, випадково, було віднайдено цікаві речі, зокрема, інвентарну книгу церковного і парохіяльного майна. Церковний інвентар списаний року Божого 1927-го парохом Калуша о. Володимиром Тисовським. У книзі подано ряд цікавих деталей, які можуть бути доповненням до вже відомої історії храму, — зазначає Петро Пострильоний. Отже, історія побудови церкви, зважаючи на відомості, викладені о. Володимиром Тисовським в обліковій книзі, набуває нових акцентів. Архітектором мурованого храму зазначений Теодор Мельничук, а іконостас для неї виготовив у 1927 році болехівський різьбяр Іван Чміль. А у позолоченому хресті, який постійно стоїть на головному престолі за кивотом, знаходяться мощі Святого Йосафата. Цей хрест привіз 1906 року із Єрусалиму парох Калуша о. Володимир Петрушевич. Ще більш цікаве припущення може стосуватися самого приміщення господарського будинку. Як зазначено у книзі, він побудований "перед 100 літами”. — Очевидно, коли ще стояв храм на вул. Станіславівській, церква, крім інших земель, володіла і земельною ділянкою, де стояла господарча споруда із кухнею і трьома кімнатами. Якщо у книзі від 1928 року зазначено, що вона була побудована "перед 100 літами”, то цілком можливий рік її побудови — від 1800 по 1820 рік. Отже, ця споруда може бути першою кам’яною спорудою Калуша. Щоправда, це ще треба перевірити, — припускає головний архітектор Калуша. На дзвоні "Михаїл” знаходилося 12 апостолів і написи: "Із відливарні дзвонів братів Фельчинських” в Калуші і Перемишлі р. Б. 1926”, "Бога хвалю істинного, до святині призиваю, за померлих плачу, тугу розганяю, Божу хвалу день і ніч возвіщаю”. Ескіз Петра Пострильоного
ДЗВІН, ЯКОГО ВЖЕ НЕМАЄ Знайдена облікова книга особливо цікава відомостями про калуський дзвін "Михаїл”, який був найбільшим дзвоном у Калуші. — 1926 року згоріла дзвіниця біля церкви. Там було 5 великих дзвонів. Найбільшим серед них був дзвін "Михаїл”, який важив 600 кілограмів. Отець Володимир Тисовський описував дзвін так: "На дзвоні знаходиться 12 апостолів і написи: "Із відливарні дзвонів братів Фельчинських” в Калуші і Перемишлі р. Б. 1926”, "Бога хвалю істинного, до святині призиваю, за померлих плачу, тугу розганяю, Божу хвалу день і ніч возвіщаю”. Дзвін був справлений "добровільними датками за 625 долярів”, — додає Петро Пострильоний. — Тож, відомі основні елементи зовнішнього вигляду дзвону. Проте, як він насправді виглядав, достеменно невідомо. Проте, варто припустити, що, якщо брати Фельчинські жили у Калуші, то для свого міста виготовили справді добротний дзвін. Хоча, так само прикро, що нам, практично, невідомо, куди, коли і за яких обставин зник дзвін. І ми, насправді, були б вдячні калушанам, якби вони ділилися відомостями про цей дзвін. Нині постала потреба вивчити якомога більше про "Михаїла”. Адже його можливо відновити. У Калуші є, зокрема, чимало дзвонів і дзвіниць, звідки можна почерпнути багато цікавих відомостей. Є Загірська церква, побудована 1792 року. Можуть бути цікаві дзвони й у Хотінській церкві. У храмі Святого Архистратига Михаїла наразі — два дзвони: більший і менший. Проте, і вони — невеликого розміру. Тож, наразі Петро Пострильоний працює над ескізом великого калуського дзвону. Каже, що має на меті піти ще далі — за розмірами й об’ємом дзвону із Хотіської церкви, виготовленого у Перемишлі, вирахувати і те, якими були розміри калуського дзвону "Михаїл”. Було б справедливим, якщо б великий дзвін у Калуші був відновлений. — Після того, як згоріла дзвіниця, нову поставили біля храму у 1927 році. При її огляді металева конструкція для дзвонів розрахована на 5 дзвонів: 1-го великого і 4-х менших. Наразі доля жодного — невідома. Тому нам була б цінною будь-яка інформація від калушан з цього приводу, — каже Петро Пострильоний. Щодо подальшої долі дзвону, то тут є дві версії. Одна — на початку Другої світової війни його забрали окупанти. Які — німецькі чи радянські, — невідомо. Інша версія, якою поділилася з "Вікнами” завідувач музейно-виставкового центру Калуша Уляна Паньо, дзвін — десь закопаний. — Доводилося зустрічати версію, що у 1941 році громада, боячись того, що дзвін у них заберуть окупанти, закопала його. А потім — не змогла точно знайти місце, де його закопали. Доводилося чути, що навіть були спроби його відкопати. Але — марно, — каже Уляна Паньо. Проте, за інформацією краєзнавця Олексія Оніщука, історія дзвону "Михаїл”, насправді, сумна: війська Австро-Угорщини у 1916 році відвезли його разом із іншими дзвонами з церков цілого району до Перемишля, де на фабриці Фільчинських переплавили для потреб армії. Навряд чи автентичний дзвін уже буде віднайдений чи повернеться до Калуша. І навряд чи місто із такою історією дзвонарства може бути задоволеним тільки макетом дзвону. Нам треба справжній, унікальний, офіційний міський дзвін — символ нашої минувшини. Юлія Баліцька, журналіст |
