17 квітня минуло 100 років із дня народин учасниці національно-визвольної боротьби середини ХХ ст., активної громадської діячки, жертви сталінських репресій, уродженки Підгірок Осипи Капець (у заміжжі Лучко) — зв’язкової УПА на псевдо «Незабудька». Ім’я Осипи Капець поміщене у 3 томі науково-інформаційного видання «Реабілітовані історією. Івано-Франківська область» у п’яти томах.
Осипа Капець народилася 17 квітня 1925 року в с. Підгірки Калуського повіту. Мати — Юлія, донька місцевих заможних селян Кирила Когута (1866–12.03.1945) і Тетяни Крашевської (1870 — 12.01.1945). Охрещена в підгорецькій церкві Стрітення Господнього 22 квітня того ж року місцевим парохом о. Іваном Козаком.
Батько Осипи Павло Капець (1883, с. Підгірки Калуського повіту – 02.12.1958, м. Хабаровськ, росія) походив із селянської сім’ї середнього достатку. Освіта – 3 кляси. Служив в австрійській армії з 1904 по 1918 рік, був сурмачем. Брав участь у боях із росіянами. За врятування життя офіцеру нагороджений медаллю. У листопаді 1918 року добровільно вступив в Українську армію. Служити тут йому не довелося, бо захворів на тиф і змушений був повернутися додому.
За спогадами племінниць Осипи Капець Лесі Кирилович і Зоряни Мацюк, що зберігаються в Громадському архіві Калуської міської філії громадської організації «Союз українок» (далі — КМФ ГО «Союз українок». — Авт.), їхня тітка була старшою в сім’ї, мала чоловічий характер і любила верховодити. Допомагала батькові в полі, по господарству, біля худоби. Хатніми справами займалися мати з молодшою донькою Ярославою.
Саме сім’я відіграла важливу роль у становленні Осипи як національно свідомої українки. Її батько був серед громадських активістів Підгірок. У 1922 році при філії товариства «Просвіта» Павло Капець зорганізував драматичний аматорський гурток, яким керував протягом чотирьох років. У 1926–1930 рр. був диригентом сільського хору. У 1930 рр. він — активний член товариства «Сільський господар». Тому не дивно, що Осипа з ранніх літ відвідувала самоосвітні гуртки, співала в сільському змішаному хорі.
Коли треба було боронити рідну землю від більшовицької навали, дівчина разом з иншими однолітками долучилася до підпільної боротьби — була зв’язковою на псевдо «Незабудька».
За матеріалами кримінальної справи, що зберігається в архіві Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській области, Осипу Капець заарештовували двічі. Вперше — 4 січня 1945 року. Дівчину звинувачували в тому, що була членкинею Організації українських націоналістів, за завданням якої у серпні того ж року в Підгірках розповсюджувала листівки про мобілізацію чоловіків призовного віку в Українську повстанську армію. А також, що вона брала борошно для підпільників з державного млина. Під час допитів Осипа Капець заперечила приналежність до будь-якої української організації. Щодо передачі нею листівок, то дівчина акцентувала на тому, що вважала це за звичайні листи, оскільки не була знайома з їх змістом аж до допиту. Також категорично заперечила звинувачення в тому, що брала зерно і муку з державного млина, пояснивши, що влітку 1944 року її батько, Павло Капець, позичав з млина жито для власних потреб.
Ордер на арешт і обшук був виданий 4 січня 1944 року. Звинувачували її за ст. 54-1а і 54-11 КК УРСР («контрреволюційна діяльність», «зрада батьківщини»). З анкети заарештованої дізнаємося, що на той час Осипа Капець працювала продавчинею у сільпо, мала шість класів освіти, була безпартійною. Згідно з протоколом двогодинного обшуку, у помешканні Осипи Капець, котра на той час проживала в будинку батьків, вилучили «контрреволюційну» брошуру під назвою «Що таке народний фронт». За недостатністю доказів згідно з Постановою про припинення кримінального переслідування від 29 квітня 1945 року вона була звільнена з-під арешту, а кримінальна справа зупинена.
Після звільнення з-під арешту Осипа Капець працювала помічницею бухгалтера в Підгорецькому сільському споживчому товаристві, пізніше – продавчинею в місцевій крамниці цього товариства. Продовжувала й підпільну діяльність. Через небезпеку бути знову заарештованою, дівчина змушена була покинути Підгірки: за направленням Калуського відділу сільського господарства спочатку навчалася у Кутській агрономічній школі, потім — у Богородчанській сільськогосподарській бухгалтерській школі.
«Але і тут арешт не обминув. У квітні 1950 року знову опинилася за ґратами. Допити, слідство, суд», — читаємо у спогадах Осипи Лучко.
Вдруге заарештована 22 квітня 1950 року. Згідно з матеріалами кримінальної справи, чергову постанову на арешт Осипи Капець було видано 28 жовтня 1948 року. Дівчину звинувачували в тому, що вона в 1946 році співпрацювала з підпіллям ОУН, зокрема з керівником Калуського надрайонного проводу ОУН «Зеленим» (Стельмах Роман Володимирович, псевдо «Мстислав», «Беркут», «Шум», «К-27-Б»), кущовим «Боксером» (Дзундза Йосиф, вбитий 2 липня 1948 року) та иншими, котрим постачала харчі та промислові товари з крамниці, в якій працювала. У вину їй ставили й те, що в той самий час у її домашніх будівлях діяв бункер, де переховувався керівний склад районного ОУН. Осипу Капець з цією постановою ознайомили 22 квітня 1950 року, тобто в день її чергового арешту. Ордер на арешт був виданий 30 жовтня 1948 року.
Заарештували Осипу Капець у приміщенні Богородчанської сільськогосподарської школи. Проживала студентка у гуртожитку цього навчального закладу. Під час обшуку житла, який проводили протягом пів години, нічого не знайшли. З допиту Осипи у день арешту дізнаємося, що її родина — батько, мати й молодша сестра Ярослава — 24 липня 1949 року засуджені особливою нарадою МДБ на спецпоселення як члени сім’ї члена ОУН і виселені «у віддалені області». На момент її арешту перебували на спецпоселенні в Хабаровському краї.
Під час другого арешту Осипу звинуватили за тими ж статтями, що й під час першого. Під час допитів дівчина трималася мужньо, звинувачень у свій бік не приймала, будь-який зв’язок із підпіллям ОУН заперечувала. Як і постачання УПА харчів:
«УПА продуктами харчування я не постачала ні в 1944 р., ні в наступні роки».
Засуджена Осипа Капець 14 вересня 1950 року військовим трибуналом військ МВС Станіславської области під час закритого судового засідання за ст. 54-1а КК УРСР на 25 років позбавлення волі й п’ять років обмеження в правах без конфіскації майна, оскільки дівчина його не мала.
Осипа Капець визнала себе винною частково: лише в тому, що в серпні 1944 року передала записки з наказом про вступ до УПА двом своїм односельцям. Як і під час допитів у 1944–1945 рр., під час судового засідання акцентувала на тому, зміст записок не знала, дізналася пізніше — під час допиту перед першим арештом. Також підтвердила, що писала листи до своїх рідних і односельців, які були засуджені чи виселені, щоб підтримати їх на дусі. Вирок вступив у дію «як неоскаржений в установлений законом термін» 20 вересня 1950 року.
Покарання Осипа Капець відбувала в Тайшетському Озерному таборі, що діяв в Іркутській области, працювала на лісоповалі, будувала теплиці тощо. Звільнили її з-під варти зі зняттям судимості й обмеження в правах 27 квітня 1956 року.
Після звільнення Осипа Капець повернулася в рідне село, вийшла заміж за Миколу Лучка і в 1957 році народила синів-близнюків Ігоря й Зеновія. Працювала продавчинею у с. Вістова, а пізніше — бухгалтеркою в «Сільгосптехніці». Односельці та співробітники згадують пані Осипу як сильну духом жінку, дисципліновану, відповідальну, чого вимагала й від оточення.
У 1959 році з Сибіру в Підгірки повернулася мати Осипи п. Юлія (з роду Когут) разом із сім’єю доньки Ярослави, яка вийшла там заміж. Батько, Павло Капець, помер 4 грудня 1958 року на чужині.
Наприкінці 1980 рр. і Осипа Лучко, і її сестра Ярослава Каспришин були активними учасницями мітингів, зборів, демонстрацій. Вони стали членкинями Народного Руху України й відновленого товариства «Просвіта». Осипу Лучко запрошували на зібрання «Союзу українок», новостворених націоналістичних організацій. Вона часто виступала на урочистостях з нагоди державних свят. До кінця свого життя співала в церковному хорі, брала активну участь у роботі Підгорецького осередку НРУ.
Реабілітували Осипу Капець 13 грудня 1991 року. Посвідчення видане їй Калуською міською радою аж 21 жовтня 1999 року. Осипа Капець-Лучко визнана також ветераном-учасницею бойових дій ОУН і УПА, про що свідчить Посвідчення, видане їй Калуською міською радою 27 квітня 2001 року. Відійшла у Засвіти 5 червня 2004 року.
Важливо наголосити, що п. Осипа понад пів століття зберігала рукописи 15 віршів, написаних у тюрмі славної пам’яти українською письменницею, жертвою сталінських таборів, добре знайомою з Іваном Франком Ольгою Дучимінською (1883, Миколаїв Дністровський — 1988, Івано-Франківськ). Переховувала їх п. Осипа спочатку в сталінських таборах, пізніше — вдома, у Підгірках. З відновленням незалежности України передала для опублікування. У Громадському архіві КМФ ГО «Союз українок» зберігається копія цих віршів, яку власноруч зробила Осипа Лучко й особисто принесла в Союз українок. Фотокопія й елекктронна версія цього зошита є вже і в Музеї-оселі родини Івана Франка в Підгірках.
До 100-річчя з дня уродин цієї непересічної особистости з 29 квітня у музеї-оселі родини Івана Франка почала діяти тематична виставка «Осипа Лучко-Капець — зв’язкова УПА «Незабудька».
На виставці представлені матеріали з архіву Управління СБУ в Івано-Франківській области, фондів Музею-оселі родини Івана Франка КЗ «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради», Громадського архіву КМФ ГО «Союз українок» і приватного архіву Осипи Лучко-Капець. Виставка діятиме протягом місяця.
Дарія ОНИСЬКІВ, наукова співробітниця Музею-оселі родини Івана Франка, членкиня НСКУ | 
