Унікальними стають у наш час пам’ятки народної архітектури, що поступово зникають внаслідок змін у сільському будівництві. Вони є свідками минулого, дають змогу збагнути талант і працелюбність наших предків, які передали нам у спадок витвори людських рук.

Один із найбільш відомих дослідників української сакральної архітектури, вчений енциклопедист Дмитро Антонович писав, що на цілому просторі Європи найбільша кількість і то найцінніших зразків дерев’яного будівництва збереглася в Україні, звідти той великий інтерес до українського будівництва в літературі слов’янських та інших народів, що постав ще на початку XIX ст. та який в останні роки в Західній Європі набув особливої інтенсивності.

Зарубіжна та вітчизняна практика показала, що музей просто неба є найкращим способом організації збереження народної архітектури. Привезені в розібраному вигляді і змонтовані в одному місці, старовинні будівлі створюють музей. Тут під керівництвом спеціалістів організовується їх надійна охорона і консервація.

Найкраще доторкнутися до дерев’яної архітектури Прикарпаття можна, відвідавши Музей етнографії Національного заповідника «Давній Галич». Тут сформовано чотири етнографічні регіони Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля, які різняться архітектурними особливостями.

За зразками старовинних будівель можна простежити етапи розвитку прикарпатського народного зодчества, його зв’язку з традиціями культур інших регіонів.

Традиційне сільське будівництво відзначається значною поліваріантністю як у плануванні житла, застосуванні різноманітних будівельних матеріалів, технік, так і в специфіці господарського комплексу, формуванні двору.

В Музеї етнографії експонуються найтиповіші пам’ятки народної архітектури Прикарпаття: традиційні житлові, господарські та громадські споруди, побудовані у каркасно-дильованій, каркасно-валькованій техніках та у зруб, що характеризують будівельні традиції різних етнорегіонів.

Музеєфіковані реліктовані споруди, створені на основі народних традицій та автентичні предмети побуту слід розглядати ,як важливу джерельну базу пізнання глибокого коріння національних традицій в архітектурі та побуті.

Л. Михальчук,

молодший науковий співробітник відділу «Музей етнографії»