Уже кілька місяців біля ПК "Мінерал” облаштовують пам’ятник. Робота викликає цікавість у депутатів Калуської міської ради, які періодично збираються там на сесійні засідання, а також — у численних відвідувачів палацу культури та перехожих. Як з’ясували "Вікна”, пам’ятник спроектував і втілює у життя скульптор Богдан Коваль: переселеним із Польщі українцям і — своїй власній долі. Ще кілька років тому Богдан Коваль часто брав участь у місцевих виставках. Представляв різьбу по дереву. Тепер — взявся за скульптуру. Відтак, він — знаний скульптор не тільки на Калущині. За пам’ятник взявся ще кілька років тому, оскільки тема — надзвичайно близька. Богдан Коваль виграв конкурс на найкращий проект пам’ятника українцям, депортованим із Польщі, що відбувся ще за каденції попереднього міського голови Романа Сушка. Однак, коштів на пам’ятник не надходило кілька років. Справа зрушилася із місця тільки з початком цього року. І навіть тепер допоміг собі сам автор, якому за виконану роботу подарували чималий камінь-пісковик. — Початок робіт затягувався ще тому, що не могли підібрати відповідний камінь. І тільки нещодавно його подарували мені у селі Лопушні Рожнятівського району, коли я там звів для громади пам’ятник, — зізнався "Вікнам" скульптор Богдан Коваль. — Загалом, пісковик вимагає не менше роботи, ніж інші породи. Він — не такий благородний камінь, як, наприклад, мармур, і — не такий красивий, як ангідрид, однак, — не менш витривалий. Він не "боїться" перепадів температури і вологи. Проте, із часом — забруднюється. А, загалом, пам’ятники із пісковика — це "дешево і сердито". У нашому місті розташовані кілька невеликих скульптур із пісковика. Богдан Коваль зізнається: подобаються не всі. А, загалом, митцю прикро бачити недоглянутий і, головне, невдало оброблений камінь. Пам’ятник містить чимало символіки. Із лівого боку — чаша із терновим вінком, що символізує терпіння. Зворотній бік — із зображенням Матері Божої, що з’явилася у Польщі — як символ покровительки всіх переселених людей. Спереду — хрест, під яким — люди, які прямують у далеку дорогу. Хлопчика на передньому плані творив із себе, — зізнався Богдан Коваль, оскільки сторінка з історії стосувалася і його. Під пам’ятником — стела з написом: "Українцям, переселеним із Польщі у 1944-1946 роках". Пам’ятник митцеві створити — неважко. Набагато важча — безпосередня робота з каменем. Як стверджує Богдан Коваль, творити можна й у хмарах. А втілити задумане у життя — справа не з найлегших. Орієнтуючись за невеличким ескізом, необхідно повністю його відтворити у кількатонному камені. Загалом, якщо поставити роботу у чіткі часові межі, то можна впоратися і за місяць. Богдан Коваль працює тільки два тижні. Переважно — до обіду, щоб не дошкуляла спека. Працює сам, чергуючи роботу із риболовлею. Загалом, завершити пам’ятник планує приблизно за три місяці. Довідка "Вікон". Ще до закінчення Другої світової війни, 9 вересня 1944 року, у Любліні була укладена угода між Польським Комітетом Національного Визволення (тимчасовим урядом) та Радою народних комісарів УРСР, що передбачала депортацію українців з території Польщі в УРСР і поляків з УРСР — у Польщу. Переселення стосувалися, з одного боку, тих мешканців СРСР польської та єврейської національностей, які мали довести, що перед 17 вересня 1939 року були громадянами Польщі, з другого боку — польських громадян "української, білоруської, російської та русинської національностей". За час проведення акції було переселено близько 480 000 осіб (122 450 українських родин). Юлія Баліцька, журналіст, "Вікна" |
