Якщо сучасний іванофранківець згадує про парасольку лише тоді, коли йде дощ, то для наших предків вона була статусним і необхідним аксесуаром, який вони буквально не випускали з рук. Парасолька служила для захисту від дощу і сонця, заміняла собою тростину, указку і сумочку. Її використовували для бійок і навіть… крадіжок. Втім, для модниць вона передусім була предметом розкоші і ефектним доповненням до вбрання.
Парасолькова мода
У ХІХ столітті парасолі були великими й важкими, і користуватися ними було досить незручно. Ручку та спиці виготовляли з дерева та китового вуса і вкривали промасленим шовком чи парусиною, тому мокрі парасолі було важко розкривати. Але такі парасольки були не дуже надійними, бо все ж трохи пропускали воду. Однак їхня популярність зростала, тому що купити парасолю було набагато дешевше, ніж сідати у фіакр щоразу, коли падав дощ. Цехів, де виготовляли парасолі, та магазинів, де їх продавали, з’являлося все більше. Крім того, винахідники взялися за вдосконалення конструкції парасолі.
У середині XIX століття з’явилася так звана «взірцева модель». Ця парасоля мала легкий, але міцний сталевий каркас, укритий шовком, бавовною або льоном, який зазвичай промащували воском. Така парасолька була вже більше схожою на сучасну.
Наприкінці ХІХ століття парасолька стала вишуканим і дорогим аксесуаром, без якого не виходила на вулицю жодна елегантна дама. Згідно з примхами моди, парасолька змінювала свої розміри і «вбрання», одягаючись у атлас та шовк найрізноманітніших кольорів і відтінків. Прикрашена мереживом, торочками, стрічками, бантами і навіть пір’ям, парасолька завжди була доповненням до одягу своєї елегантної власниці.
У 1885 році парасольки знизу обшивали мереживом, яке звисало з одного боку, неначе шлейф. Були також модними парасольки повністю з мережива, хоч вони були зовсім непрактичними. На ручку прив’язували бант, який мав бути того ж кольору, що й сукня.
У 1886 році парасольки шилися з шовку та адамаску (цупка візерунчаста тканина) і також прикрашалися мереживом. Практичні дами купували чорні чи темно-сірі парасолі, а справжні модниці підбирали їх до кольору вбрання.
А в 1887 році парасольки мали довгі ручки. Чорні моделі не користувалися попитом, зате добре продавалися кольорові. Парасольки тоді прикрашалися тюлем і були пласкими. Шилися з атласу, шовку чи цупкої шовкової тканини.
На початку XX століття найбільшою гордістю кожної світської красуні була чиста білосніжна шкіра. Тому парасольки для захисту від сонця використовувалися навіть частіше, ніж від дощу. В 1920-х роках у моду ввійшла засмага, але жінки так звикли до парасольок, що продовжували їх носити. В 1925 році львівська газета «Хвиля» відзначала особливу любов галичанок до парасоль: «Давніше парасольки переважно використовувалися для захисту шкіри від сонця, але тепер у моді засмага. Проте жінки зовсім не хочуть розлучатися з цим аксесуаром. Тепер носять маленькі парасольки і з короткими ручками. Вони можуть заміняти собою віяла і навіть сумочки, бо мають на кінцях мотузки». Крім того, у міжвоєнний період парасоля-тростина стала дуже модною серед чоловіків. Невеликий фетровий капелюх та велика чорна парасоля стали обов’язковими аксесуарами для кожного елегантного пана.
Після Другої світової війни з’явилась нова технологія виготовлення парасольок, і тепер можна було придбати складану парасольку з лавсану, водонепроникного нейлону чи поліетилену. В деяких магазинах все ще продавалися дорогі й вишукані парасолі ручної роботи. Але згодом було впроваджено масове виробництво, і парасольки стали дешевшими.
На всі випадки життя
На зламі ХІХ і ХХ століть модниці всюди носили з собою парасольки, і виробники пішли їм назустріч. У 1905 році міська преса повідомила, що у крамницях Станиславова з’явилися парасольки-сумочки з двома кишеньками, в які можна було покласти хусточку, пуделко з пудрою чи іншу потрібну дрібничку. Втім, закриту парасольку навіть без кишеньок тоді часто використовували замість сумочки, просто кидаючи всередину потрібні предмети. Цим користалися нечесні особи, які непомітно кидали у парасольки якийсь дрібний товар і, не заплативши за нього, виходили з крамниці.
Доволі часто парасолі, особливо великі і важкі, використовували як зброю. Тому при вході на політичні збори, зустрічі з виборцями, лекції чи інші подібні зібрання вимагали здати парасольки через небезпеку масових бійок. У міській хроніці навіть зафіксований випадок арешту за порушення цього правила. В жовтні 1902 року в казармах піхоти на вул. Третього Мая (нині на цьому місці бізнес-центр на вул. Грушевського, 24) відбулися збори солдатів запасу 58 полку піхоти та інших резервістів, що належали до місцевої громади. Такий собі А. Гессель пунктуально прибув на зібрання й прихопив зі собою парасолю. Його попросили не входити з нею у приміщення, де відбувалися збори, але він лише сховав її, та так невдало, що кінець парасолі зрадницьки стирчав з-під одягу. Це помітив жандарм, що слідкував за порядком, і привів Гесселя до капітана. Той наказав заарештувати порушника на три дні, аби він мав можливість поміркувати над своєю поведінкою.
У грудні 1900 року біля однієї з міських синагог відбулася масова бійка. Причиною конфлікту стала розбіжність думок щодо так званих «чудотворців» – єврейських рабинів та інших священнослужителів, які вміли зцілювати хвороби, передбачати майбутнє і творити інші подібні дива. Основною зброєю в цій «релігійній бійці» стали якраз парасольки і тростини. Надійшла поліція, але конфіскувати знаряддя бійки вже не змогла, бо вони перетворилися на шмаття і уламки.
У серпні 1908 року в самому центрі Станиславова стався прикрий інцидент, головну роль у якому теж зіграла парасолька. Ось що повідомляла про нього преса: «Пополудні пан Й. щойно вийшов з дому, як до нього підскочила якась розлючена дама і почала колоти парасолькою, як справжній драгун. Колола і била його у спину, плечі, голову і ноги, аж мусила перестати, бо парасолька розвалилася на кавалки. При цьому войовнича пані вигукувала: «Ти лайдаку! Нащо ти образив мого сина? Я тобі покажу!» Ошелешений несподіваним нападом пан Й. не знав, що робити. Він старався заслонитися від агресивної дами, але це мало допомагало. Врешті-решт він побіг наверх сходами і з гуркотом зачинив за собою двері. Пані залишилася переможницею на полі бою. Вона підібрала рештки парасольки і поспішила у напрямку міського парку».
Сто років тому показувати на щось пальцем вважалося ознакою поганих манер, як і в наші дні. А от указати на якийсь предмет чи особу парасолькою було цілком допустимо, отже, парасолька заміняла собою указку. В липні 1904 року «Кур’єр станиславівський» опублікував відгук на екскурсію до Яремче, автор якого зазначав: «Біля водоспаду я побачив, що біля мене стоїть якась старша пані – худа і вбрана досить претензійно. Я згадав, що колись був з нею знайомий, і ґречно вклонився. Вона щось мені сказала, але я не почув через гук водоспаду. Потім рухом парасольки вказала на якогось невисокого повного пана, який тримав у руках песика. Це був її чоловік, якого вона хотіла зі мною познайомити…».
На початку ХХ століття парасольки в Станиславові продавалися у крамниці Еліаша Рубіна на вул. Ґославського, 10 (тепер вул. Вітовського) та у крамниці Еміля Штаубера. Ця крамниця була відкрита в 1908 році в будинку, що належав братам Гартенберґам і знаходився поряд із їхнім пасажем на розі вул. Карпінського (нині вул. Галицька) і Сапєжинської (нині вул. Незалежності). Будівля до наших днів не збереглася, зруйнована під час Першої світової війни. Широкий асортимент різноманітних парасольок можна було знайти й у магазині Г. Баннера на вул. Казимирівській, 3 (тепер вул. Мазепи).
У міжвоєнний період парасольки продавали у крамниці Леона Льовена на площі Ринок, 15. Найвідомішим галицьким виробником парасольок тоді була фабрика Кучинського у Львові, де виготовляли не лише парасолі найрізноманітніших видів, а й тростини та лижні палиці.
Парасольки у міському просторі
На поштівках і фото старого Станиславова ми часто бачимо вуличні парасольки, які прикрашають міські вулиці. У кадр тодішніх фотографів не раз потрапляли ятки торговців, на яких кріпилися парасольки, щоб захищати товар від дощу і сонця. На фото міжвоєнного Станиславова ми бачимо площу Ринок, де відбувається ярмарок, і прилавки з товарами, прикриті парасольками. Згори це виглядає досить ефектно і святково.
Парасольки закріплені також над столиками на літньому майданчику ресторану Гаубенштока. Цей майданчик знаходився на даху будівлі за сучасною адресою вул. Чорновола, 4. Відомий ресторатор Маврицій Гаубеншток узяв дах в оренду й облаштував на ньому терасу. Автором проєкту була відома американська фірма, назву якої, на жаль, преса не згадує. Тераса була облаштована з використанням найбільш прогресивних на той час водоізоляційних матеріалів, що давало можливість створити на ній справжній сад, зокрема садити не лише квіти, а й навіть дерева. Тераса була обгороджена гарною кованою огорожею з кольоровими декораціями.
У Станиславові початку ХХ століття була також скульптура, прикрашена парасолькою. Вона прикрашала фонтан, установлений у пасажі Гартенберґів у 1905 році. Він розміщувався в арці пасажу, і з ним постійно траплялися якісь проблеми – то він протікав, то ламався. Через це урочисте відкриття фонтану відбулося лише через рік після того, як запрацював сам пасаж. Фонтан був прикрашений скульптурною групою, яка зображувала хлопчика і дівчинку, що тримали в руках велику парасольку. Стосовно того, навіщо автор скульптури так завбачливо «вручив» дітям захист від дощу, мешканці міста мали власну жартівливу версію: парасолька дітям була потрібна, бо будівельники змонтували скляний дах пасажу так невдало, що під час сильних злив вода з нього текла, неначе з відра. До речі, на одній із давніх поштівок чітко видно парасольку над скульптурною групою фонтану. Його подальша доля склалася невдало: він був суттєво пошкоджений під час Першої світової війни і більше не відновлювався.
У наші часи у продажі легко можна знайти парасолі всіх кольорів та розмірів: від величезних парасоль-тентів, до складаних 15-сантиметрових моделей, які зручно вміщаються в сумочці. Однак сьогодні це настільки буденний предмет, що він очолює список речей, які найчастіше гублять. Де б ви не були, з ним можна не боятися негараздів погоди. Зважаючи на постійні попередження про шкідливий вплив сонячного проміння, у деяких місцевостях парасольку знову починають використовувати для захисту від сонця. Тож, можливо, і ви, виходячи сьогодні з дому, почуєте: «Не забудь парасольку!».
Олена БУЧИК |
