Як ви думаєте, що спільного мають австрійська імператриця Єлизавета, знаменитий польський письменник Генріх Сенкевич та великий український поет Тарас Шевченко? Саме їхніми іменами називався міський парк Станиславова-Івано-Франківська у різні періоди свого існування. Проте спочатку він ніяк не називався, та й парком не був.
Звіринецька діброва У другий половині ХVІІ століття на південно-західній околиці Станиславова був дубовий гай. Майже всі історики-краєзнавці пишуть, що Потоцькі любили влаштовувати там полювання та навіть спорудили мисливський будиночок. Але якщо вірити стародавнім мандрівникам, та діброва мала завдовжки лише чверть милі (близько 400 м). Виглядає дивним, що магнати не змогли підшукати собі більш розлогих мисливських угідь. Але все ж таки якась живність там була, оскільки в народі той гай охрестили «Звіринецькою дібровою». Після банкрутства Потоцьких ці землі потрапили до рук землевласника Дошота, а згодом – до баронів Ромашканів. Один із них у 1842 році спорудив у парку маленький палац, який зберігся і до нині. У другий половині ХІХ століття від колишньої діброви лишився тільки один дуб, бо підприємливі власники порубали та продали всю цінну деревину. Проте в народі пам’ятали стару назву, і, коли поруч збудували в’язницю, її одразу назвали «Дібровою».
Від клумби до ресторації Наприкінці ХІХ століття у Станиславівському магістраті виникла ідея створити міський парк. І хоча через близькість в’язниці дехто протестував, більшість затвердила місце колишньої Діброви. Ядром парку стали 3,5 га, які прилягали до сучасної вулиці Чорновола та називались «Радецьким полем». Офіційна дата заснування парку – весна 1896 року. Саме тоді почали садити дерева, кущі, розбивати алеї та квітники. Історія донесла до нас прізвище першого садівника. Ним був пан Місюрович, який обіймав цю посаду до своєї смерті у 1906 році. У Європі тоді панували два типи парків – англійський і французький. В англійському варіанті втручання людини мінімальне, садівник лише підкреслює красу та велич дикої природи. У французькому – все навпаки. Тут можна побачити красиві клумби, газони, лабіринти, безліч статуй і фонтанів. Яскравим прикладом служить Версаль. Що до станиславівського парку, то він поєднав ці два напрямки. Але оскільки усі ті кущі та дерева садили з нуля, то спочатку переважав французький стиль, тому що розбити клумбу значно простіше і скорше, ніж виростити ліс. Це добре видно на старих поштівках. Спочатку головний вхід до парку був з вулиці Голуховського (Чорновола). Справа в тому, що вулиця Липова впиралась у приватні володіння, де найбільшим землевласником був барон Ромашкан. Він категорично відмовився продавати землю і навіть перекопав дорогу до парку. Барона можна зрозуміти – муніципальний парк складав йому конкуренцію, бо раніше він на своїх приватних озерах взимку влаштовував ковзанки, і це приносило йому непоганий прибуток. Із заснуванням парку потік відвідувачів суттєво зменшився. Але поступово міська влада придбала земельні ділянки дрібніших власників, і тепер до парку можна було потрапити і з Липової. Між тим, нове місце відпочинку все більше приваблювало мешканців Станиславова. У 1900 році тут збудували ресторанний павільйон. При чому це був не якійсь там заклад громадського харчування, а філія фірми Гаубенштока – одного з найкращих рестораторів міста. Незабаром поряд постав і музичний павільйон, де у вихідні поперемінно грали військовий і залізничний оркестри. Нарешті, у 1908 році, парк отримав свій власний майданчик атракціонів, які тоді називались «парком Йордана».
До і після війни У міжвоєнний період в парку, крім назви, нічого не змінилось. Муніципалітет і далі намагався купити землі Ромашкана, що, як кість у горлі, «стирчали» посередь парку. Але впертий барон не погоджувався. Знав би бідолашний, що скоро совіти заберуть усе задарма… У липні 1944-го під час визволення міста парк стає ареною жорстокого бою. Тут німцям удалось оточити батальйон Панишева, але червоноармійці вирвались із оточення. У 1949 році проведена масштабна реконструкція парку. Тоді впорядкували алеї, розбили багато нових клумб і квітників, спорудили фонтан. Для маленьких відвідувачів побудували ігровий майданчик, для дорослих – естраду і танцпол. У 1955 році відкрили літній кінотеатр «Трембіта». У 1977 році за вдосконалення парку взявся Львівський лісотехнічний інститут. На жаль, науковці не встигли виконати свою роботу повністю.
Трохи про назви Від моменту свого створення, тобто від 1896 року, парк не мав офіційної назви. У 1898 році, після того як італійський анархіст заколов імператрицю Єлізавету (Сісі), парк нарекли її ім’ям. Потім поляки перейменували його на честь письменника Генріха Сенкевича – автора «Хрестоносців», «Вогнем і мечем», «Потопу», «Пана Володиєвського» та багатьох інших творів. За часи німецької окупації парк став називатись імені Івана Франка. Радянська влада ніяких претензій до Франка не мала, навіть навпаки. Але, «щоб не так, як за німців», у 1945 році перейменувала об’єкт на «Парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка». Пізніше він отримав лаконічнішу назву та став просто парком імені Тараса Шевченка. Так він називається і сьогодні.
Стави Вони тут були з незапам’ятних часів. Парк розташований дещо вище над рівнем міста, і тому є припущення, що колись із тутешніх водойм брали воду для наповнення фортечних ровів Станиславівської фортеці. Як підтвердження тому наводять ідеальну прямоту вулиці Шевченка, яка подібна на велетенський канал. Пізніше на цих ставах барон Ромашкан із підприємцем Лучинським влаштували платну ковзанку, а літом запускали прогулянкові човни. Протягом 1907-1908 років у міському парку вирили два нових стави, які після об’єднання утворили сучасне «Лебедине озеро».
Флора та фауна Сьогодні у парку ростуть близько шести тисяч дерев і двох тисяч чагарників. Разом їх приблизно 50 видів, 20 з яких – екзоти. Якщо вірити путівникам, то тут можна побачити платан, тюльпанове дерево, тую, бархат амурський, японську сакуру та якесь таємниче тибетське гінкго. Із фауною трохи сутужніше. Звичайно є білі та чорні лебеді, десь сотня одомашнених диких качок, багато голубів і безліч ворон. Також тут живуть декілька поні, що задіяні в атракціонах. Якщо не рахувати їжаків, щурів та кротів, то на цьому перелік тварин вичерпується. * Іван Бондарев, часопис "Репортер" | 
