Побутує думка, що значні затоплення частіше трапляються саме в наші часи через вирубку лісів та інші екологічні негаразди, однак давня преса не підтверджує цю тезу. В далекому минулому галичани страждали від повеней значно частіше, місцеві жителі навіть називали воду «лагідним убивцею» – наче вона й не така страшна як вогонь, але в результаті біди від неї навіть більше.
Проєкти під сукном
Перша знайдена згадка про величезну повінь у Галичині датується 1813 роком. Як зазначають джерела, тоді галичани, які до того панічно боялися пожеж, зрозуміли, що вода гірша, ніж вогонь. Бо вогонь не здатний спалити одночасно п’ять чи десять повітів, а вода може спустошити навіть більше.
У 1867 р. повінь запанувала в усьому краї, особливе спустошення панувало в селах під Галичем через те, що Дністер вийшов із берегів. У 1884 р. знову весь край потерпав від страшних наслідків затоплення. Повінь охопила 52 повіти, 391 943 морги орної землі (1 морг – приблизно 0,56 га) й принесла збитків на 15 млн злотих ринських. Після цієї повені цісар у своїй тронній промові оголосив, що слід негайно зайнятися регулюванням річок, щоб запобігти нещастю. Наступного року почали розробляти план робіт, і галицькому намісництву пообіцяли кредит у 100 тис. злотих ринських. Плани регуляції галицьких річок розробив львівський інженер Морачевський, долучивши до них кошторис робіт. Уся документація у величезних папках вирушила до Відня й потрапила у міністерство фінансів, де цей проєкт на довгі роки поклали під сукно. Як писала преса, причини начебто крилися в недосконалості проєкту й нераціональному розподілі коштів.
Згідно зі статистикою, опублікованою в 1899 р., за попередні 20 років держава витратила майже 52 млн злотих ринських на водне будівництво й регуляцію річок. Але з цієї суми лише шоста частина припала на Галичину, хоч тоді там мешкало близько третини населення держави. Крайове меліораційне бюро, яке займалося регуляцією і осушенням дрібних річок, склало проєкти на регуляцію території у 1937 км, але з цього фактично були виконані роботи лише на 300 км, на решту не було грошей. При цьому, як писала преса, регуляційні роботи на Дністрі були виконані так невдало, що це спричинило ще більші повені. Газетярі також зазначали, що найперше належало провести регуляцію Бистриці та Пруту, бо ці ріки особливо норовливі й часто виходили з берегів.
Жертви стихії
Регуляційні роботи все відкладалися, гроші виділялися лише на певну частину проєктів, а тим часом повені йшли за повенями, і галичани терпіли все більші збитки. В 1886 р. від повені сильно потерпіли Станиславів, Долина і Самбір. У 1889 р. вийшли з берегів карпатські притоки Дністра, сильно розлилися Прут і Черемош. У кінці серпня того року вихід Бистриці з берегів спричинив величезне спустошення в прибережних місцевостях. У Вовчинці під Станиславовом вода дійшла аж до церкви, яка знаходилась досить далеко від ріки.
У серпні 1892 р. через сильні дощі вийшли з берегів обидві Бистриці й залили поля навколишніх сіл – Хриплина, Чернієва й Підлужжя. Найстрашнішою була повінь у Вовчинці і Ямниці, де з-під води було видно лише дахи будинків. Значних пошкоджень зазнав міст, споруджений на дорозі зі Станиславова до Чернієва. Вода зірвала дві опори й частину покриття і поламала палі.
Сильною була повінь і в липні 1893 р. «Якби хтось проїхався місцевостями, що постраждали від повені, а це третина всього краю, в нього би стиснулося серце від вигляду величезної шкоди, якої зазнало місцеве господарство, – писала тодішня преса. – Безперервні дощі затримали жнива. Більша частина збіжжя лежить і гниє під щоденними зливами або залита стоячою водою. Картопля теж гниє, овочі почорніли, а нещасний селянин намагається вхопити час між зливами, аби врятувати хоч частину врожаю. Дощі падають близько трьох тижнів, а засіяні поля вже три дні стоять під водою. В багатьох містах вулицями пливе вода, а в Надвірній залишилася тільки половина мосту. Люди заламують руки і ходять як тіні, у розпачі роздумуючи, де будуть брати хліб для себе і пашу для худоби».
Територія орних земель, залитих водою, складала 71 728 моргів. Найбільше постраждало 16 повітів, які зазнали збитків майже на півтора мільйона злотих ринських. Особливо важких втрат через стихію зазнали Калуш, Долина, Станиславів, Надвірна і Рогатин. Держава виділила допомогу постраждалим регіонам у розмірі 75 тис. злотих ринських, що покривало лише найнеобхідніші витрати, зокрема ці кошти не спрямовувалися на відновлення зруйнованих мостів та інших комунікаційних об’єктів.
У 1897 р. на Станиславівщині було дуже дощове літо. Одного спекотного червневого дня погодні примхи перетворили Станиславів на Венецію. Після сонячного полудня небо вкрили чорні хмари, зірвалася буря й вулиці міста залили потоки сильної зливи. Рідкісне фото Станиславова після бурі демонструє нам вулицю Собєського (тепер вул. Січових Стрільців). Кінні екіпажі насилу пересуваються, а приблизний рівень води можна визначити, подивившись на пана зліва. Його штани високо закочені, а вода сягає литок. Дощове літо принесло немало проблем залізничникам, бо вода порозмивала колії. 27 червня 1897 р. станиславівська Дирекція залізниць повідомила про потяг, який зійшов із рейок між станціями Коломия і Турка. Деякі вагони злетіли з рейок і впали у потік. У результаті багато пасажирів сильно травмувалися, кілька осіб загинули.
Староста у човні
Чергова сильна повінь у 1900 р. нанесла збитків галицьким господарствам більш ніж на 9 млн корон. Преса відзначала велику старанність і справжній героїзм станиславівського старости Юліуша Прокопчиця, який особисто керував усіма діями, спрямованими на допомогу жертвам повені й усунення її наслідків. Його можна було бачити у човні вдень і вночі, коли він особисто підвозив харчові продукти у навколишні села, що найбільше постраждали від стихії.
«Постійні дощі і грози, які на цілий тиждень запанували над усім Покуттям, спричинилися до того, що велика частина нашого краю перетворилася на вселенський потоп у мініатюрі, – писала преса. – Поля, ліси, дороги й навіть будинки стоять під водою, а люди мешкають на дахах. Найбільше лиха повінь принесла залізниці. Залізничне сполучення в регіоні, центром якого є Станиславів, повністю перерване. Пошта вже кілька днів не працює, бо не приходять ні листи, ні посилки, ні газети чи журнали. В Галичі вокзал затоплений, у воді всі приміщення на першому поверсі. Зірвало міст, який веде до вокзалу, тож усі мешканці, які живуть за мостом, повністю відрізані від решти міста. В Станиславові цьогорічна повінь далася взнаки особливо тим жителям, які мешкають над Бистрицями. Обидві Бистриці сильно набрали води. Майже все село Княгинин було під водою, а людність протягом четверга, п’ятниці і суботи мешкала на стрихах і дахах. Головний міст над Бистрицею Солотвинською не був пошкоджений, але ріка зірвала другий, паводковий міст, так що людність була відрізана від міста. Вужчим, але не таким глибоким руслом, як попереднє, розлилася Бистриця Надвірнянська, яка носить за собою вирвані дерева, балки й навіть цілі плоти. В середу староство викликало місцеву пожежну службу для рятівної операції поблизу мосту над Бистрицею Надвірнянською, де затрималися підхоплені водою плоти і загрожували пошкодити міст. Пожежники працювали до пізньої ночі і лише з великим зусиллям їм вдалося врятувати міст. Всі околиці Станиславова – Пасічна, Княгинин, Загвіздя – були під водою».
У серпні 1908 р. Бистриця знову сильно набрала води через постійні зливи й вийшла з берегів. Під водою опинилася популярна корчма «Варшава» і невеличкий лісок у Пасічній. Навіть старі люди не пригадували таких довготривалих дощів, а та повінь надовго запам’яталася місцевим жителям.
У квітні 1912 р. стихія знову нагадала про себе, хоч уже й не з таким розмахом. «В Станиславові Бистриця вийшла з берегів, залило передмістя Княгинин-Бельведер. Під Галичем хвилі Дністра, які подекуди вищі на 4 м понад нормальний стан, у шаленому потоці несуть шматки хат, трупи домашніх тварин, плоти і господарське знаряддя», – читаємо повідомлення преси. В липні 1913 р. через повінь було затримано рух на всіх коліях місцевої залізниці в коломийському напрямку. Через підмиття колії між Ямницею і Єзуполем було затримано рух швидких потягів.
Мільярди – у воду
Не оминали природні катаклізми наш край і в 20-х роках минулого століття. В серпні 1927 р. все Прикарпаття потерпало від сильних злив. Річки вийшли з берегів, вода забрала багато хат, навіть зруйнувала церкву. Лише в одному селі Криворівня під Станиславовом стихія зруйнувала сім хат. Всього від повені постраждало близько чверті мільйона осіб.
Були залиті величезні площі орної землі, втопилося багато худоби, не обійшлося й без людських жертв – за різними джерелами, загинуло від 17 до 20 осіб.
У червні 1969 р. на Прикарпатті знову сталася катастрофічна повінь: рівень Дністра піднявся на 7 м. Річки затопили міста, дуже постраждав Івано-Франківськ. Після цієї повені вирішили звести дамбу, щоб захистити житлові мікрорайони.
Наступна велика повінь сталася на Прикарпатті у липні 2008 р. Її пік припав на 23–27 липня, вона вважається найбільшою в історії Західної України за останні 60 років. Загальні збитки від повені оцінювалися в 3–4 млрд гривень. Причиною катастрофічних злив, на думку синоптиків, став потужний циклон, що рухався з Атлантичного океану через Середземне море до Закарпаття і Прикарпаття. Випадало по 151–300 мм опадів, що місцями перевищувало річну норму. Рівень води в річках піднявся на 6–13 м, а подекуди навіть на 14 м. Українські екологи висунули гіпотезу, що одним із головних факторів, який спричинив такі руйнівні наслідки повені, була масова вирубка лісів у Карпатах. Адже ліси могли б затримати значну частину дощової води. Однак, як бачимо, сильні повені в нашому краї траплялися й тоді, коли ліси були значно густішими.
Олена БУЧИК |
