Про конфлікт навколо історичного готелю «Дністер» у Франківську нині не чув хіба той, хто не хотів. І списів наламано вдосталь. Певно, багатьом із нейтральної (байдужої) публіки вже й остогидло. Але навряд ця історія закінчиться швидко, тож треба набратись терпіння.
На сучасних тренінгах є правило: говорити виключно про себе. Ти не критикуєш інших, не намагаєшся нікого переконувати, просто розповідаєш свої думки й відчуття. Тільки про себе, пише Андрій Філіппський у Репортері.
Я в цій історії на боці громади, тобто проти сім’ї Бойків з їхньою реконструкцією. І до вчорашнього вечора був впевнений, що кожній недурній і чесній людині очевидно, хто тут правий. А виявилось, що ні.
Отакий набір отримав вчора від близької, сучасної, розумної людини: «Чого причепилися саме до Бойка та саме зараз? Невже в місті мало убитих пам’яток і порушників законів? Він витратив купу грошей, зробив з руїни сучасний готель, а отримав головний біль – певно, комусь це потрібно». Отакої.
Розповідаю. Про те, що «Дністер» не реставрують, а перебудовують, я знав з 2017 року, коли про це писав «Репортер». Стаття навіть спричинила резонанс, перевірку та штраф. А ще я знав, що Бойкові то, як комарик пролетів, але, думав, хоч трохи схаменеться.
Через пару років мені розповіли про екскурсію, яку він влаштував оновленим готелем для чиновників. Казали таке: «Щодо реставрації – свинство, бо зовні то рагульська перебудова, але всередині, обладнання – Америка!». Ну, позітхали і що? Хвалити точно нема причини, критикувати сенсу нуль, бо все одно відіб’ється. Ми реалісти, живемо далі, є інші проблеми й гарячіші теми.
Але десь місяць тому побачив у Facebook пост Ростислава Шпука, якому теж завжди болять пам’ятки, про те, що колонаду готують під скло. Потім ще один допис – цього разу ми продублювали його в «Репортері». А у п‘ятницю, 26 березня, до колонади таки завезли скляні рами. Та невже?!
І от ти телефонуєш добре знайомій людині із фірми «Надія» за коментарем, а тобі кажуть: «Це приватна власність, всі документи у нас є, а то волають якісь найняті». А ти точно знаєш, що правда тут хіба про приватну власність, решта – нахабна брехня. Нахабна, бо той, хто бреше, він теж знає, що ти знаєш, але не шкодує твоїх вух. Це страшенно образливо. Хочеться кричати, а ще – миттєво вступити в ряди тих найнятих, про більшість з яких ти теж знаєш, що їх і найняти на подібні речі не вийде. Бо ти такий самий.
А далі були ще явно замовні статті та смішний до гірких сліз відеоролик. Не знаю, як іншим, мені завжди сумно, коли бачу, як люди скурвлюються. На яку аудиторію це було розраховано, якого результату чекали, невідомо. Не можна сцяти людям в очі.
Думаю, кожного, хто був на акціях під «Дністром» чи просто обурювався у соцмережах, найбільше розізлило саме нахабство. Як пишуть у протоколах, з ознаками «неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом». І це відповідь на запитання, чому саме Бойко та чому саме зараз. У місті точно є пам’ятки в гіршому стані та, напевно, є гірші порушники. Але ніхто інший, на мою думку, не демонструє аж таке агресивне жлобство. У них уже й так майже все вийшло, але вони захтіли ще колонаду…
Я знаю, чим пахнуть вчорашні петиції на захист Мирослава Бойка – шантажем. Мовляв, заберіть з вулиці людей, які вимагають дотримуватися законів, бо жоден інший інвестор не прийде. Страшна логіка, я вважаю, хочеться згадати Майдан і зробити натхненне обличчя.
Не знаю, чим усе закінчиться. Я б на місці Бойка відчепився від колонади, зробив ще якийсь додатковий недорогий шляхетний жест, і всі б, напевно, заспокоїлися. Але так не буває: в житті кожен завжди опиняється на своєму місці.
І чим би не завершилася історія з готелем «Дністер», Франківську, напевно, вже давно потрібна потужна громадська організація з захисту пам’яток. Бо справді капець. Потрібен такий собі серйозний спецназ від громади. Архітектори, підприємці, юристи, журналісти, художники, інші. Не лише лякати порушників, а й пропонувати, допомагати, писати проекти, вигравати гранти і т.д. Тільки не кажіть, що потім усіх куплять, і буде та ГО співати забудовникам дифірамби. Не всі люди скурвлюються. А якщо ви вважаєте інакше, то нагадаю: тут кожен говорить лише про себе.
Андрій Філіппський |
