Днями в соцмережі мені надійшло повідомлення такого змісту: «…хотів би до вас звернутись за допомогою у пошуку інформації, оскільки я є нащадком Гната Рожанського, про якого ви писали, якщо я не помиляюсь. Мій прапрадід — один з його синів, його звали Горислав Рожанський, до мене дійшли деякі світлини та документи щодо цього».
Адресатом виявився харків’янин Андрій Кошелєв. Буквально за кілька хвилин спілкування я вже побачила світлини більш як столітньої давності з історії родини о. Гната Рожанського по лінії його сина Горислава, про якого раніше не чула. Частково, звичайно, бо Андрій Кошелєв сам багато чого не знає. Вирішила, що цією інформацією треба поділитися, може хтось доповнить її чи щось підкаже Андрію.
Ім’я о. Гната Рожанського (1844-1883), який наприкінці ХІХ ст. був парохом у Хотіні, нині знане на Калущині. Він відомий як ініціатор, редактор і видавець другої двотомної збірки поезій Тараса Шевченка «Кобзар», яка вийшла у Львові в 1867-1868 роках. Тоді вона була найповнішим виданням його праць. У цей «Кобзар» увійшли понад 200 творів Тараса Шевченка. Значну частину становили політичні вірші й поеми, які не друкувалися в Росії або були спотворені цензурою. Раніше ці поезії були опубліковані в часописах «Нива», «Мета», «Вечерниці», «Основа». У той час Гнат Рожанський був студентом Львівської духовної семінарії, де навчався протягом 1864-1869 років. Це було перше видане на території Західної України зібрання творів Шевченка. До того часу поезії Кобзаря друкувалися тільки в періодичних виданнях.
Гнат Рожанський був добре знайомий із Іваном Франком: вони в один час навчалися у Львові. З Каменярем підтримував зв’язки й під час своєї душпастирської праці. Нездійсненна їх зустріч, яка мала відбутися в Хотіні, надихнула Франка на поетичні рядки, які надибуємо в 50-томному Зібранні творів І. Франка (том 3, с. 257-258). Отець Гнат Рожанський, окрім Франка, переписувався й з іншими українськими діячами: Юрієм Федьковичем, Михайлом Павликом, Іларіоном Свенціцьким, Антонієм Петрушевичем. Останньому о. Рожанський допомагав у виборах 1873 року до сейму від Калущини. Він тоді був адміністратором парохії в с. Красне (нині — Рожнятівщина). Священик Олександр Стефанович назвав о. Гната Рожанського «горячим і дуже ідейним народовцем, єдиним Українцем на цїлу Калущину».
Ні австрійській, ні польській владі діяльність о. Гната Рожанського не була до душі. Існує думка, що саме за проукраїнську життєву позицію о. Гната було отруєно після перемоги на виборах до крайового сейму в 1883 році українського кандидата Юліана Романчука, за кандидатуру якого священник вів на Калущині надзвичайно активну агітацію.
Чи не вперше калушанам відкрив ім’я неординарного священника о. Гната Рожанського нині відомий калуський журналіст, краєзнавець Михайло Коломієць. Це було на початку 1980-х років, коли він навчався у Львівському університеті імені Івана Франка. Як свідчать спогади Михайла, записані краєзнавцем Миколою Когутом, на одній із лекцій доктора філологічних наук професора Івана Денисюка почув, що в серпні 1883 року Іван Франко побував у Калуші і тоді ж написав поетичні рядки, у яких закликав «згадати Рожанського Гната». Хлопця-студента зацікавило, хто такий Гнат Рожанський і чому Каменяр згадав його?
І вже на зустріч із львівським письменником Романом Іваничуком, яку зорганізував міськком комсомолу в 1981 році, він у своєму виступі говорив про о. Гната Рожанського, наголосивши, що священник був нашим земляком і пропагував твори Тараса Шевченка в Галичині. До речі, виступ цей припав до душі письменнику і Роман Іваничук особисто подякував Михайлові Коломійцю за те, що повертає із небуття призабуті імена. А внесли у список виступаючих на цьому зібранні Михайла завдяки тодішній голові Товариства книголюбів у Калуші Дарії Мацишин. Пізніше про життя о. Гната Рожанського Коломієць писав на сторінках калуських газет «Будівельник», «Зоря Прикарпаття». Писали про о. Гната Рожанського й калуський краєзнавець Микола Когут та уродженець Калуша, блогер Ян Чарнецький. Місцеві краєзнавці й журналісти неодноразово піднімали тему місця поховання о. Гната Рожанського.
Відомо, що після смерті священника його дружина залишилася з шістьма дітьми. Найчастіше в дослідженнях зустрічається ім’я одного із синів о. Гната Рожанського — Любомира (1872–1925). Він був громадським діячем, директором Українського Земельного Банку Гіпотечноґо у Львові (з 1910 по 1925 рік). Також Любомир Рожанський — один із засновників Української Національної Демократичної Партії.
Працюючи над історією церкви в рідному селі Петранка (нині — Рожнятівщина), я зустріла ім’я ще одного сина о. Гната Рожанського — Йосифа, 1873 року народження. (До речі, на сайті rodovid йде мова тільки про цих двох синів. – Авт.). Йосиф Рожанський був висвячений у духовний сан у 1907 році. Упродовж року був асистентом на парохії в с. Добростани Городоцького деканату (Львівщина). Дмитро Блажейовський подає, що в 1908-1910 роках він був асистентом на парафії в Пліснянах Зборівського деканату (нині — Тернопільщина).
Метричні книги с. Петранка свідчать про те, що о. Йосип Рожанський був у цьому селі з березня 1908 року по грудень 1909-го. Можна припустити, що, оскільки в шематизмах, які саме досліджував Блажейовський, було подано тільки ім’я пароха (а ним тоді в Петранці був о. Порфирій Руденський), то з поля зору дослідника випало перебування в цьому селі о. Йосифа Рожанського як сотрудника за правом управителя. Можливо, після Петранки декілька місяців він займався адмініструванням і в Пліснянах. Бо далі Дмитро Блажейовський подає інформацію про те, що о. Йосип Рожанський у 1910 році — вже сотрудник у с. Мостище на Калущині. Там тоді парохом був його стрийко о. Микола Рожанський (1839-1920), з 1895 по 1914 рік — декан калуський. Сотрудником у Мостищі о. Йосип Рожанський був і в 1913-1914 роках. У шематизмі на 1914 рік, виданому в 1913 році, біля імені о. Йосипа Рожанського прописано дві букви «вд.». Можливо, вони вказують на те, що священник — вдівець.
У раніше опублікованих статтях місцевих краєзнавців зустрічала серед синів о. Гната Рожанського Миколу — декана калуського. Та сайт «Родовід» свідчить про те, що то його брат, народжений на чотири роки раніше від Гната. У шематизмі на 1914 рік дізнаємося, що о. Микола Рожанський був активним у справах шкільництва. Біля його імені читаємо крилошанин, а також — відзначений золотим хрестом заслуги з короною.
А тепер, завдяки харків’янину Андрію Кошелєву, знаємо і про третього сина о. Гната Рожанського — Горислава. Він вчителював на Тернопільщині. Був одружений на доньці греко-католицького священника о. Віктора Соколовського (звідки походить його родина — Андрій не знає. З інтернет-джерел йому відомо, що о. Віктор був сотрудником церкви Святого Миколая у Миколаєві над Дністром у 1874-1978 рр.). У сім’ї Горислава Рожанського було двоє синів: Володимир-Констянтин, 1924 року народження, і Любомир. Надіслані Андрієм Кошелєвим документи свідчать про те, що його прадід Володимир-Константин у 1937-38 навчальному році був учнем першого року філії Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка по класу скрипка, а на початку 1940-х навчався в Тернопільській гімназії: у червні 1943 року був переведений до «восьмої кляси».
«Горислав жив на Тернопільщині та був директором школи у с. Мильне Зборівського району», — пише Андрій Кошелєв. — Про його учня — «одного з чільних засновників Українського Лікарського Товариства в діяспорі» д-ра Павла Джуля в 2011 році писала газета «Свобода». У статті згадується його перший вчитель: «Наш ювілянт почав шкільну освіту в родинному селі (у статті вказують с. Мильно. — Авт.), де його учителем був Горислав Рожанський».
Світлини, а також лист Горислава до брата Любомира, що збереглися в родинному архіві, свідчать про те, що Горислав брав участь у Першій світовій війні. Андрій Кошелєв констатує:
«Я зміг встановити фрагмент його бойового шляху, бо на його листі Любомиру Рожанському стоїть штамп, з якого видно, що це 160-й піхотний батальон австрійського ландсштурму. Лист датується 18.03.1916 р., у той час ця частина перебувала у Тірольських Альпах».
Йому також відомо, що син Горислава Володимир виїхав на Харківщину в середині ХХ ст.:
«Мій прадід Володимир Гориславович після 1945-го виїхав на Харківщину, його дружина була звідти, і, як мені розповідали, не останню роль у цьому його виїзді відіграла тодішня боротьба між УПА та НКВС. Нібито його почали підозрювати у співпраці з каральними органами радянської влади та погрожували ліквідувати».
Та виїхавши далеко від рідного дому, Володимир не забував те, що з молоком матері закладалося й виховувалося в кожній галицькій сім’ї. Яскравим свідченням цьомує такі слова:
«Я з дитинства цікавився історією та мав інтерес до українського, бо мій прадід, онук Гната, не зважаючи на те, що виїхав з Галичини до Харківщини, зберігав традиції сім’ї».
Та й сімейні світлини й документи сторічної давності в родинному архіві — це теж наслідок виховання в любові до рідної землі, на якій народилися, до збереження родинних цінностей. Андрій Кошелєв наголошує:
«Ці документи та фото ледве не чудом потрапили мені до рук, бо ще жива моя прабабуся, жінка Рожанського Володимира Гориславовича. І от у 2015-му році я вирішив розпитати її про одну сімейну напівлегенду: мовляв, чи правда її чоловік, мій прадід, воював з японцями, на що вона відповіла ствердно та показала мені його шкільні свідоцтва і безліч світлин. Серед документів ще була… грамота за доблесть у боях з японцями. Так і почались мої пошуки. Тому я готовий звертатись до всіх істориків і небайдужих людей, які певною мірою дотичні до історії моєї сім’ї».
Старший науковий співробітник краєзнавчого музею Калущини Іван Тимів підказав, що останнім часом Гнатом Рожанським цікавилася науковий співробітник музею-оселі родини Івана Франка в Підгірках Наталія Мельник. Завдяки зв’язкам пані Наталії з його нащадками у Львові Андрій Кошелєв буде мати змогу багато чого дізнатися від правнучки о. Гната по лінії Любомира Рожанського — пані Марти. За словами Наталії Мельник, жінка зберегла чимало інформації.
Повідомили ми Андрію й про іншу правнучку Любомира — завідувачку української філії радіо Ватикану Лідію Короткову. Цю інформацію він надто близько сприйняв до серця:
«З приводу Короткової... Я буквально недавно якраз про це говорив з однією з правнучок Гната. Ви знаєте, мене зараз ледве не пройняло, бо вона мені якраз говорила, що одна з доньок Любомира вийшла заміж за росіянина з таким прізвищем. Ще сліди сім’ї залишились у Аргентині та Сполучених Штатах… Я сподіваюсь, що Марта або Лідія зможуть мені ще щось повідомити з цього приводу. Справа в тому, що я не застав Володимира Гориславовича вже у свідомому віці. Коли він помер, мені всього 2 роки було, а з рідних більше ніхто не цікавився цим».
Дружина Горислава Рожанського Ніна (з роду Соколовська)
Андрій Кошелєв планує вирушити в генеалогічну подорож, починаючи з Тернопільщини і закінчуючи Калушем.
Прапраправнук о. Гната Рожанського під час нашої переписки переслав чимало світлин і документів, копії яких, думаю, займуть своє місце в одному із музеїв Калуша. Частина фото, які дійшли до Андрія Кошелєва, взагалі не ідентифікована до цього часу. Так що місцевим історикам і краєзнавцям буде над чим працювати.
Дарія ОНИСЬКІВ, журналістка, краєзнавиця
За матеріалами:
М. Когут. Де ж могила о. Гната Рожанського («Вікна» від 13-19 березня 2009 р.).
До 90-річчя д-ра Павля Джуля («Свобода» від 14 жовтня 2011 р.)
Я. Чарнецький. Політичне вбивство Гната Рожанського досі нерозкрите («Вікна» від 11-17 серпня 2012 р.).
Мельник Д. Церква в Петранці: історія і сучасність / Д. Мельник. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2017. – С. 107-109. | 
