Буквально цими днями у Львівській національній галереї мистецтв 25 унікальних скульптур готують до виставки в Луврі. Чому в останній момент, коли про подію переговори ведуться ще з 2007-го? Відповісти на це запитання спробує ігор Хомин, головний зберігач фондів Львівської національної галереї мистецтв.
- В якому стані сьогодні підготовка до експозиції скульптур Пінзеля в Луврі? В чому наразі найбільші труднощі?
— Сьогодні проводиться реставрація творів і підготовка до транспортування експонатів до Парижа. Це експонати Львівської національної галереї мистецтв, Музею мистецтв Прикарпаття і один експонат належить Львівському музею етнографії та художнього промислу Національної академії наук України. Річ у тому, що три експонати із заздалегідь заявлених, два з котрих — царські врата і дияконські врата — належать Тернопільському художньому музею і сьогодні їх передано в оренду церкві в Бучачі, громада якої не віддає твори, хоча, повторюю, це є власність музею, і кам’яна скульптура святого Онуфрія, котру не віддає громада церкви села Рукомиша Бучацького району, напевно, не зможуть потрапити до експозиції.
- Чи не вплине цей конфлікт на дату відкриття виставки?
— Ні, дата не змінилася, це 21 листопада.
- Чи можна ще якось залагодити конфлікт із Тернопіллям, щоб три експонати все ж поїхали до Лувра?
— Важко сказати. Це повинен робити директор Тернопільського художнього музею, адже це їхня власність.
- Громади і церковна десятка мотивують свою відмову тим, що твори з Лувра просто не повернуться. Розкажіть, чи таке можливе і як перевозитимуть роботи Пінзеля? Чи буде роботи застраховано?
— Усе зроблено згідно зі світовими стандартами. Лувр — це не перший-ліпший музей, усе продумано до дрібниць. Львівська галерея мистецтв щороку по кілька разів надсилає експонати за кордон, ми підписуємо контракти, обмінюємося гарантійними листами, приймаємо вантажі і робимо все ідеально. А те, що в Бучачі, — таке вперше. От і маємо проблеми. Біда, що дуже багато випадкових людей втручаються не у свої справи. Зрозумійте, ця виставка Лувру не потрібна, вона потрібна Україні. Лувр — це такого рівня музей, що міг би й обійтися без Пінзеля. Це ж нам ой, як потрібно! Але наші найбільші українські «патріоти» з Бучача цього не розуміють.
- А які ви бачите ризики чи іміджеві втрати, якщо зірветься виконання контракту?
— Ми організовуємо таку виставку, домовляючись із таким солідним музеєм, як Лувр, і не можемо забезпечити виконання домовленостей і умов контракту та наявність експонатів на виставці. ѕЦе і є втрати, іміджеві передусім. Я от цим якраз і займаюся, сиджу перед комп’ютером і переробляю списки експонатів, гарантійні листи. Що стосується документації, то Львівська галерея мистецтв своєчасно підписала угоди з усіма музеями, ми це робимо завжди так, як вимагає законодавство. Але оскільки у нас кожен сам собі господар на фільварку, ми не отримали навіть відповіді від громад Бучача і Рукомиша. Звичайно, директор художнього музею в Тернополі робить усе можливе, але результату нема.
- Тобто ви припускаєте, що три роботи Пінзеля з Тернопілля таки можуть не поїхати до Франції?
— Безперечно, мусимо бути готові до такого розвитку подій.
- А ви офіційно повідомили Лувр про таку проблему?
— Думаю, що в сучасному інформаційному світі Лувр уже поінформований.
- А реакція була?
— Поки що мені про це невідомо, гадаю, вони погодяться на відсутність тих трьох експонатів. Але прикро, що так сталося.
- Хто платитиме страховку?
— Це не наша справа. Деталі, котрих я не можу вам повідомити, прописано в контракті. Відповідальними є Львівська національна галерея мистецтв і Лувр. Однак жодного разу не було такого, щоб хоча б один експонат виїхав з України без страховки. Це є перша фундаментальна умова, яку контролює міністерство культури.
- З Музею мистецтв Прикарпаття до Лувра поїдуть три скульптури ангелів. Кажуть, вони збереглися найкраще. Ви можете це підтвердити?
— Я би так не сказав. Але вони у доброму стані. Є у нас експонати в гіршому стані, але ангели також потребують підготовки.
- В чому полягає підготовка?
— Ангелів з Івано-Франківська готують реставратори Національного реставраційного центру з Києва і спеціалісти Львівської філії цього ж центру.
- А чи є серед тих 25 творів Пінзеля, котрі поїдуть до Франції, такі, котрі не потребують реставрації?
— Ні, всі тією чи іншою мірою потребують втручання реставратора.
- Пане Ігоре, що, на вашу думку, може дати Україні виставка творів Пінзеля у Луврі?
— Ми можемо показати і довести, що не тільки в Луврі зберігаються мистецькі речі світового рівня. Що вони є і в Україні.
- Кілька років тому, коли у трьох західних областях — Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській — було оголошено рік Пінзеля, а відтак з’явилася інформація про ймовірність експозиції творів у Луврі, заговорили і про наступну — у Вашингтоні?
— Я вперше чую таку інформацію. Не думаю, що ці твори будуть ще кудись виїжджати. Переліт через океан — великий ризик для такої скульптури, я не думаю, що до цього може дійти.
Унікальна промоція для України
Іоанн-Георр Пінзель — скульптор, різьбяр, який працював із каменем та деревом. Творив і жив у Галичині в XVIII ст. Відкривачем і першим дослідником творчості Пінзеля був колишній директор Львівської національної галереї мистецтв Герой України світлої пам’яті Борис Возницький.
З відомих та збережених робіт Пінзеля мистецтвознавці називають передусім кінну фігуру святого Георгія Змієборця та постаті покровителів Шептицьких — св. Атанасія та св. Лева — на кафедральному соборі Святого Юра у Львові. У першій половині 50-х років ХVIII ст. в місті Городенці у церкві Успіння Божої Матері та в костелі Непорочного Зачаття Діви Марії з’явилися дерев‘яні вівтарі роботи майстра. П’ять скульптур, які нині належать Музею мистецтв Прикарпаття, в часи атеїзму врятували працівники музею — Віктор Мельник та Мирослав Аронець — також походять з Городенки. Загалом на сьогодні відомі 62 твори, з них 40 перебувають у Львівському музеї Пінзеля. Місто Бучач зберегло 14 його творів — церква Святої Покрови та костел Успіння Богородиці, як і майже зруйновані фігури на аттику старовинної ратуші в Бучачі.
Ми звернулися за коментарем до Тараса Возняка, головного редактора незалежного культурологічного журналу «Ї», культуролога.
- Пане Тарасе, ви є одним із перших, хто привів до життя і почав впроваджувати саму ідею виставки творів Пінзеля в Луврі. Чому сьогодні, через п’ять років, мало що змінилося, хіба що більше людей знають про видатного скульптора.
— Гадаю, ситуація на Тернопіллі повинна вирішитися, бо то є ненормально, коли невідомо хто займається вирішенням міждержавних справ.
- Ви скептично налаштовані. Та все ж, що дасть Україні ця виставка?
— Якби я ставився до цього скептично, то б не починав усю цю історію з виставкою в Луврі, тому що її започатковувала зовсім не наша галерея і не теперішнє її керівництвоѕ Абсолютно. Зробила це група людей, котра розуміла, що Україну треба відкривати для світу. До тієї групи входили люди, котрі розробляли план промоції України, зокрема Галичини. Це було в 2007-му, і починалося на рівні особистих, моїх у тому числі, контактів. Отож жодної іронії щодо реалій бути не може, хіба що сарказм, сум. Зокрема через те, що теперішнім організаторам виставки і всім владам не вдається організувати те, що вдалося зробити давніше, зокрема того ж 2007 року, коли три західні області організовано провели рік Пінзеля. Сьогодні це вже неможливо, більше того, влада ця не може впоратися з тим, щоб здійснити менеджмент уже підготовленої акції. Домовитися, повірте мені, з Лувром про виставку в принципі набагато важче, ніж домовитися зі священиком у Рукомиші чи з кількома провінційними політиканами в Бучачі. Натомість теперішня влада — в усіх її вимірах — абсолютно ні на що не здатна.
Що нам це дасть? — питання занадто загальне. Це просто відкриє Україну для мистецької спільноти, для людей, які цікавляться історією мистецтва, але разом з тим Україну — як країну. Це відкриває нас для світу. Якщо ж хочемо бути країною закритою, країною дикунів, в якій культури немає, ну тоді можемо тримати всі ті артефакти в якомусь богоспасенному місці на зразок Бучача чи Заліщиків. і в такий спосіб укотре «профітькаємо» Україну.
- Чи чули ви щось про ймовірну виставку творів Пінзеля у Вашингтонському музеї?
— Звичайно, бо про це я вів переговори із заступницею департаменту скульптури мадам Жаклін Бреск. Цю ідею вона й запропонувала.
