Охорона пам’яток архітектури стала однією з найактуальніших проблем сьогодення, але стан їх збереження викликає занепокоєння не лише з боку науковців. Адже містобудівний розвиток населених пунктів, художньо-естетичне виховання суспільства неможливі без включення історико-архітектурної спадщини у сучасне життя, надання до неї доступу широким верствам населення.
До об’єктів культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич», що мають велику історико-архітектурну цінність, належать монастирські комплекси, які у свій час були осередками наукового, духовного та культурного життя краю. Галичина опинилася в межах єдиної Польсько-Литовської держави внаслідок подій, пов’язаних з Кревською унією 1385 р. та Городельською унією 1413 р. За третьою Люблінською унією 1569 р. утворюється єдина держава - Річ Посполита з польським королем на чолі. Населення Галичини полонізується все більше, а помітного розвитку в цей і подальший періоди досягає католицьке храмове будівництво.
Монастирські комплекси серед інших культурних пам’яток мають особливий статус, зумовлений їх унікальними історичними та архітектурними особливостями. Будучи одними із найбільших споруд в забудові населених пунктів, часто і їх композиційними центрами, потребують окремих підходів у справі охорони та використання на сучасному етапі.
Серед найбільш збережених пам’яток сакральної архітектури ХVII - XVIII ст. (латинського обряду) є монастирський комплекс у Більшівцях з його домінантою – костелом Благовіщення, який на даний час освячений під титулом Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією. Композиційний тип – замкнутий компактний. Це пам’ятка національного.
Дана пам’ятка – яскравий приклад будівництва на галицьких землях католицького храму та монастиря (зразок стилевої архітектури).
Історія монастирського комплексу
Монастирський комплекс відомий з першоджерел як духовний центр місцевих жителів та ченців-кармелітів. Розташований на високому пагорбі в історичному середмісті колишнього містечка. Як колись, так і тепер, становить домінанту в природному та містобудівному середовищі. Його історія пов’язана з коронним гетьманом Мартином Казановським, який 1617р. запросив ченців ордену Кармелітів до Більшівців, які і заснували 1624р. монастир із костелом. Через часті ворожі напади турків, татар, національну-визвольну війну 1648-1654 рр. святиня зазнала значних руйнувань. Відновлення комплексу розпочалося 1699р. Фундатором відбудови став державний діяч Гондорф. Подальше фінансування здійснював полковник польських військ Ян Галецький, в подальшому його справу продовжила Тереза Кашніцька. Відбудову мурованого костелу закінчили 1728 р. Архітектурне декорування інтер’єру здійснювали на кошти князів Яблоновських. Князь Антоній Барнаба, останній з роду Яблоновських, став ініціатором та фундатором виготовлення вівтарів, а також і розпису стін фресками. Поряд з костелом відбудовувались і келії монастиря.
У XIX ст. монастир у Більшівцях – один із провідних Галичини, у якому зберігався найчисленніший архів Галицької землі, що налічував за описом 1788р. 882 справи в 701 фоліанті. При ньому діяв з 1822 р. притулок для вбогих, функціонувала з 1817 р. публічна тривіальна школа.
У роки Першої світової війни через Більшівці проходила лінія фронту, а тому костел та монастир зазнали руйнувань. Протягом 1930 – 1934 рр. велась внутрішня та частково зовнішня реставрація костелу. Після припинення радянською владою діяльності конвенту 1945р. споруда за призначенням не використовувалась. У 50-х роках ХХ ст. костел перетворили на зерносховище, пізніше там знаходився пункт прийому склотари, був задум влади на створення Будинку піонерів. У тих же роках розібрали корпуси келій, крім західного. Наприкінці ХХ ст. пам’ятка перетворилась на непотрібний об’єкт.
Архітектура костелу
Сьогодні костел – це чотиристовпна тринавна базиліка з прямокутною вівтарною апсидою, орієнтованою на захід. У композиції будівлі домінуючим є східний фасад, пластичність якого досягнута використанням пучкових пілястр, розбитих проміжним карнизом і увінчуючими капітелями іонічного ордера. Храм – двоярусний, зведений з цегли на кам’яному фундаменті. По боках він фланкований двома вежами без завершень. Вхід здійснюється через відкритий притвір, над яким влаштовано балкон, до якого провадить вихід з хорів. По вісі порталу – фронтон з лоджією, який має декоративне оздоблення, характерне для барокового стилю, – хвилястий карниз, декоративні вази, ніші та «збігаючі» по боках волюти, що набули геометричної гранчастої форми після перебудови. У заглибленій ніші перед лоджією колись знаходилась фрескова композиція «Благовіщення» . При оздобленні головного фасаду використано один із провідних художньо-естетичних принципів стилю бароко, який передбачав активний взаємозв’язок архітектурних форм з оточуючим простором, де численні виступи та глибокі ніші створюють динамічну градацію світла і тіні. Тип сакральної споруди з двома вежами на фасаді, який привезли майстри з районів північної Італії, став характерним для багатьох будівель XVII – XVIII ст.
Монастирські келії розташовувались з південного боку костелу, утворюючи у плані форму чотирикутника з прямокутним внутрішнім двориком. Південний та східний корпуси келій були розібрані. Фасади збереженого західного корпусу потрактовані просто, без зайвого декору. Архітектурі барокового стилю найбільше відповідає західний фасад.
Інтер’єр костелу
Багате обладнання інтер’єру костелу належало до другої половини XVIII ст. і пов’язувалося з підготовкою до коронування чудотворної ікони Божої Матері. Тогочасні описи та інвентаризаційні акти підтверджували, що зведення головного та бічних вівтарів відбувалося протягом 1767 – 1777 рр., а їх відновлення – 1861 – 1865 рр. та 1929 – 1930 рр. Найбільш ефектною частиною інтер’єру є головний вівтар. Бічні каплиці розташовані вздовж південної та північної стін ( по три з кожної). Збережені фрагментарно фрескові розписи – виконані 1767 – 1777 рр. в стилі ілюзорного живопису, який завжди був неодмінним декором барокових костелів.
Про авторство пам’ятки
У хроніці костелу не занотовано прізвищ архітекторів, залучених до його зведення у XVIII ст.. Багато архітектурних вирішень головного фасаду, як і спосіб обладнання його внутрішнього простору, пов’язується з творчістю відомого архітектора Бернарда Меретина (Мердера, Мереттіні – італієць або німець за походженням). До меретинівських форм можна віднести мотив вікон у нішах, відкритий притвір, гладкі аттики, увінчані вазами.
Львівський скульптор Матвій Полейовський вчився у Б. Меретина і Й. Пінзеля, що працювали разом. Саме з майстерні Й. Пінзеля вийшли Матвій та Петро Полейовські, творчий спадок яких згодом дістав назву Львівської барокової скульптурної школи XVIII ст..
Власне, архітектору П. Полейовському можна гіпотетично приписати перебудову костелу в Більшівцях, як автору ефективної індивідуальної інтерпретації меретинівських архітектурних форм. Він видозмінював характер костельних інтер’єрів. Найвагомішим аргументом щодо підтвердження його авторства можуть бути вівтарі, які є одними з небагатьох на галицьких землях – пізньобарокові муровані ретабули, облицьовані алебастром. У XVIII ст. будувалося ще багато вівтарів із дерева. Цей матеріал використовувався і Б. Меретином. Але першу групу мурованих вівтарів збудовано 1765 – 1766 рр. у Львівській катедрі за проектом П. Полейовського, а це практично співпадає з роками перебудови Більшівцівського костелу 1767 – 1777 рр.
Реабілітація, реставрація та використання пам’ятки
Враховуючи цінність монастирського комплексу як визначної пам’ятки пізньобарокової архітектури, генеральна дирекція заповідника у співпраці з провідними пам’яткоохоронними науково-дослідними центрами регіону ¬- інститутом «Укрзахідпроектреставрація», науково-дослідною лабораторією з регенерації історико-архітектурних комплексів історичних міст України Національного університету «Львівська політехніка» та державним науково-технологічним центром консервації та реставрації пам’яток «Конрест» розробили цикл реставраційних програм. Грунтовні роботи задля збереження пам’ятки розпочалися 2001-2003 рр. Характер запланованих робіт – ремонт, реставрація та пристосування під первинну функцію. Виходячи з цього, генеральна дирекція заповідника замовила інститутові «Укрзахідпроектреставрація» науково-проектну документацію на реставрацію монастирського комплексу. 2004 р. розпочалась перша черга реставраційних робіт – збереження існуючих споруд з відтворенням окремих втрачених на основі іконографічних матеріалів та досліджень.
Проект реабілітації та реставрації даної пам’ятки архітектури являє собою цілісне рішення для всієї історичної території комплексу. В Європі вже давно відійшли віл звичайної реставрації, а працюють у напрямі ревалоризації, тобто, крім реставраційних заходів, проводять нове компенсаційне будівництво з метою відновлення втрачених споруд, що передбачає комплексний підхід до об‘єктів, починаючи від використання матеріалів для новітнього способу консервації до визначення функціонального призначення пам’ятки .
Зауважимо, що саме за таким принципом тривали відновлювальні роботи в монастирському комплексі у Більшівцях. А прийняття святині в склад проектів, що беруть участь у програмі «Відновлення пам’яток архітектури поза кордонами краю» при Міністерстві культури Польщі, передбачає фахову асистенцію висококваліфікованими спеціалістами-реставраторами та матеріальну допомогу. Велике значення для здійснення запланованої діяльності відіграє співпраця заповідника з польськими інституціями (Сілезький політехнічний університет та Вроцлавський університет), яка передбачає взаємний обмін науковими співробітниками відділу археології заповідника та студентами Інституту археології Вроцлавського університету, в результаті якої виявлено: фундамент первісного костелу, захоронення польської знаті у підвальному приміщенні храму; визначено стан і характер грунтів . Підсумком вищевикладеного було: розроблення паспортів та облікових карток: на костел 2005 р., на монастирський корпус 2010 р; занесення цих пам’яток до Державного реєстру. Визначені їх зони охорони та зони регулювання забудови. Костелу надано категорію національного значення, а західному корпусу келій – місцевого значення, але рекомендовано Науково-методичною радою при інституті пам’ятко-охоронних досліджень змінити категорію пам’ятки – на національного значення.
З метою забезпечення охорони пам’ятки був підписаний охоронний договір 2005 р. між Генеральною дирекцією Національного заповідника «Давній Галич» та чоловічим монастирем Ордену Братів Менших Конвентуальних Св. Франциска з Асижу Римо-Католицької церкви Львівської Архідієцезії, який виступив користувачем. Сьогодні вони опікуються кармелітською святинею, якій повернена первинна функція.
Результатом спільної діяльності Генеральної дирекції Національного заповідника «Давній Галич», Міністерства культури Польщі та ченців – францисканців є відреставрований костел з відновленим його інтер’єром та частково фресковим розписом, відреставрований західний корпус келій та відбудовані втрачені корпуси (південний та східний), а також – парадні сходи з підпірними стінками та східний мур з вхідною арковою брамою.
Часто можна почути, що це є польська пам’ятка. Проте влучно висловився академік Возницький: «Архітектурні пам’ятки ніхто не повезе з собою до Польщі. Вони залишаться на нашій землі і будуть надбанням як українського народу, так і інших, в тому числі і польського». З цим неможливо не погодитись.
Пам’ятки в Україні є спільним культурним надбанням. Адже історично так склалося, що Україна є багатоконфесійною державою. Християнські церкви будь-якого обряду сьогодні співпрацюють для блага українського народу і його держави. А тому архітектурна святиня має право на існування насамперед як мистецька пам’ятка певної епохи і стилю .
Завдяки відновленню барокової пам’ятки смт Більшівці стало об’єктом туризму, наукових досліджень та нових відкриттів. І тут неможливо не згадати про с. Кукільники Галицького району, у якому з кожним роком все більше приходить у запустіння і цілковиту руйнацію, але чекає на повернення колишньої величі бароковий костел 1732 р., фресковий розпис у якому виконав відомий український художник С. Строїнський. Сьогодні ще можна зберегти пам’ятку бароко завдяки аналогічним спільним зусиллям. І якщо не спільними коштами, то хоча би розумінням і допомогою у вирішенні даної проблематики.
Віра Гембарська, ст.н.співробітник відділу охорони культурної спадщини НЗ «Давній Галич» |
