Неділя, 19.05.2024, 05:12:31

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28
 
Архів новин
Головна » 2022 » Лютий » 4 » Про ОУН на Калущині розповів таємний лист коменданту повітовому
12:29:46
Про ОУН на Калущині розповів таємний лист коменданту повітовому

Сьогодні виповнюється 93 роки з дня створення Організації українських націоналістів.

Згідно з Ризьким мирним договором, підписаним між Польщею та Радянською Росією 18 березня 1921 року Волинь і Галичина відійшли до складу Речі Посполитої. З цього часу польський уряд запровадив у регіоні фактично авторитарний режим. Термін «Західна Україна» було замінено на «Малопольська Всходня», а згодом Польща «Б», на відміну від корінної Польщі «А». Край було адміністративно поділено на 5 воєводств: Волинське, Львівське, Тернопільське, Поліське, Станіславське, які разом становили 35 % території і 30 % населення країни відповідно. Розпочалася полонізація західноукраїнських земель, з чим категорично не були згідні українці.

Одразу після поразки національно-визвольної революції 1917-1921 років керівники українських організацій не полишали надії відновити власну державність.

В цей час популярною ідеологією у європейських країнах стає націоналізм. Цією ідеологією захопилася й українська інтелігенція. Організаційні витоки українського націоналізму були пов'язані з діяльністю Української військової організації (УВО), яка виникла 1920 року. у Празі. Ініціатором її створення стала група старшин УСС та УГА на чолі з Євгеном Коновальцем. Головною метою УВО стало здобуття української самостійної соборної держави, яку необхідно було отримати в результаті загальнонаціонального повстання українського народу проти окупантів. Для підготовки виступу УВО планувала відповідним чином впливати на настрої українців та поширювати серед них дух непримиренності до загарбників, її підпільна діяльність зводилась головним чином до індивідуального терору, щодо представників окупаційної влади, дезорганізації комунікацій, експропріації та знищення майна державних установ. 

Українська військова організація була нелегальною військово-революційною формацією, яка постала у 1920 році заходами військовиків різних українських армій. 

Крім УВО, значний вплив на розвиток західноукраїнського суспільства  справила діяльність головного ідеолога українського націоналізму — Дмитра Донцова. У своїх працях він обстоював т. зв. інтегральний націоналізм, згідно з яким кожен націоналіст зобов'язаний був інтегрувати всі свої помисли і вчинки зі справою розвитку національно-визвольної революції. Дмитро Донцов виступав за зверхність колективного над індивідуальним, елітарного над масовим, національного над вселюдським. Нація оголошувалася абсолютною цінністю, а здобуття незалежної держави — головною метою.

Уже всередині 20-х років ХХ ст. українські політичні діячі, частина з яких перебувала в еміграції, створили ряд націоналістичних організацій, спільною метою яких було здобуття української незалежності. Так, у 1922 році постала Група Української Національної Молоді, хронологічно друга націоналістична організація. Вона діяла серед українського вояцтва в Йозефові та Ліберці в Чехословаччині. 

Через Групу Української Національної Молоді перейшло більш як тисяча членів, серед них — приблизно 7 % галичан і 30% наддніпрянців. Новий етап діяльності Групи Української Національної Молоді почався з весни 1924 року, коли у Празі відбувся з'їзд української національної молоді. На ньому було прийнято ідеологічні основи, обрано Екзекутиву, як центральний керівний орган для всіх Груп і вирішено видавати власний пресовий орган. Перше число часопису «Національна Думка» вийшло в квітні того ж року. Часопис виходив до кінця 1927 року, спочатку літографічно, а з літа 1926 року — друком. Редактором «Національної Думки» був Іван Гижа, заступником — Мирон Коновалець.

Іншою організацією яка, невдовзі ввійшла в ОУН, була Легія українських націоналістів. Більшість особового складу Легії становили наддніпрянські українці, здебільшого колишні полуботківці (вихідці з кіл українського військового клубу та прихильники новітніх західноєвопейських державницьких ідей).

Перші націоналістичні осередки в середовищі української молоді Галичини виникли серед студентства Українського таємного університету у Львові та учнів українських гімназій. Ці осередки оформились у ще менш знану та досліджену Групу Української Державницької Молоді (ГУДМ) та Організацію Вищих Клас Українських Гімназій (ОВКУГ). 

У 1926 році за ініціативи представників ГУДМ відбулося об’єднання, внаслідок якого постав Союз Української Націоналістичної Молоді (СУНМ). Крім цих двох організацій до Союзу вступили окремі групи представників повітових осередків Української Студентської Громади. Керівником організації став журналіст, громадський діяч Осип Боднарович, до проводу також належали Степан Охримович, Богдан Кравців, Іван Ґабрусевич, Михайло Демкович-Добрянський та Степан Ленкавський. Відомо, що Осип Боднарович разом з побратимами видавав місячник «Солоскип» упродовж 1927-1928 років. Згодом він працював у редакції львівського щоденника «Новий час».

Союз суттєво активізував діяльність серед студентства та гімназистів, залучаючи до виховної та революційної роботи щоразу більшу кількість людей. Це виявилось у масовому бойкоті польських державних свят в навчальних закладах, урочистому проведенні національних святкувань, впровадженні культу героїв Крут, панахид по загиблим українським воїнам та членам підпілля.

З метою об’єднання націоналістичних сил у Берліні з 3 по 7 листопада 1927 року пройшла Перша конференція Українських Націоналістів. Члени конференції вирішили об’єднати усі націоналістичні організації і для цього був створений керівний орган — Провід Українських Націоналістів. Його очолили: Євген Коновалець — голова, Володимир Мартинець — секретар і референт преси та пропаганди, Дмитро Андрієвський — ідеологічний референт, Микола Сціборський — політичний референт.

Друга конференція Українських Націоналістів проходила впродовж 8-9 квітня 1928 року в Празі. На ній було вирішено передати право Проводові Українських Націоналістів  представляти усі націоналістичні організації на різних політичних форумах. Також конференція заборонила націоналістам належати до легальних партій, які хотіли офіційно вести національну політику під польською окупацією.

Конгрес Українських Націоналістів був запланований 1-ою Конференцією на весну 1928 pоку, а другою — на вересень того ж року. Але з політичних, технічних і конспіративних причин відбуття Конгресу було двічі відкладене, тому Перший Конгрес Українських Націоналістів розпочався 28-го січня і тривав до 3-го лютого 1929 року.

Він відбувся в столиці Австрії, у Відні, в одному з кращих готелів цього міста. Місце відбуття Конгресу було до останньої хвилини конспіроване. Учасникам повідомили, що зібрання пройде в Празі. Спочатку тут і справді зібралися учасники конференції, а невдовзі вони вирушили до Відня.

Участь у Конгресі взяло 30 представників від українських націоналістичних організацій. На ньому було заслухано та обговорено близько 40 доповідей з різноманітних проблем, що стосувалися життя українців. 

Головою Проводу ОУН одноголосно був обраний полковник Євген Коновалець.

Так постала Організація Українських Націоналістів. Проте, одразу після її створення ОУН необхідно було поширювати ідеї організації серед населення всієї Галичини. 

Ситуація у Калуші у період 1920-х років була схожою зі станом справ на Галичині загалом. Польське керівництво повністю захопило владу на місцях та укріпила власні позиції. Про це, зокрема, свідчить  журнал обліку поліцейських підрозділів Калуського повіту 1919-1920 років. З журналу ведення поліцейських отримуємо дані про їхній національний, релігійний склад. Ми дізнаємося, що практично всі вони за походженням були поляками та сповідували католицизм римського обряду. Більшість поліцейських народилися не у Калуші, а в інших містах Західної України. Це все свідчить про те, що польська влада ставила на владні місця поляків за національністю.

Ще напередодні створення ОУН на Калущині діяла Українська військова організація. З історичних джерел відомо, про їхню Експропріаційну акцію: напад на поштові карети в районі Калуша 30 травня і 28 листопада 1924 року.

Якщо 30 травня так званій «летючій бригаді» УВО забрати гроші не вдалося, то 24 листопада її члени змогли вкрасти 80 000 злотих, проте, невдовзі більшість організаторів була за це арештована та покарана.

Про ці події розповідає Зиновій Книш у своїй книзі «Дух, що тіло рве до бою». Він детально описує план розроблений УВО. За його словами, напад був продуманий, він оповідає про акцію, яку проводила організація 28 листопада 1924 року. Так, із розповіді Зиновія відомо, що гроші перевозились у потягу, який їхав з Станіславова до Калуша.

По прибутті поїзда до м. Калуша «бойовики негайно вийшли зо станції, щоб ніхто їх не завважив, і групами по 2 — 3 особи пішли в напрямі міста та зайняли визначені становища… Мовчки гурт ділиться на групи, кожен стає на свому місці. Останні секунди і бричка звільняє на закруті. Чути тиху, але гостовиразну команду:

«Стуй! Ренце до гури»! (Стань! Руки догори!)» — йдеться у спогадах Зиновія Книша.

Проте, акція пішла не за планом.

«Один з бойовиків, 20-літній студент Роман Барановський, не витримав напруги, задрижала рука і потиснув за язичок. Наслідки того були фатальні не тільки для цієї однієї акції, але для всієї дальшої долі бойової дії, як це показав дальший розвиток подій, непомітний для широкої публіки…» — пише про подію Зиновій Книш.

Як ми дізнаємося з джерела, у подальшому члени УВО, які брали участь у цій акції, спромоглися втекти до помешкання батька Романа Барановського, о. Барановського. Уже зранку поблизу будинку на них чекала польська поліція. Але і тут їм вдалося вислизнути з рук правоохоронців. У подальшому члени УВО перебрались до Львова. Польська поліція змогла віднайти та арештувати членів організації саме там. Після затримання їх чекав судовий процес. 

Про діяльність інших проукраїнських організацій у місті Калуші на той час відомо не багато. У 20-х роках, окрім УВО, ми знаємо про існування товариств "Луг", "Пласт", "Просвіта".

А вже після об’єднання українських націоналістичних організацій і на території Калуського району починає діяти Організація Українських Націоналістів. Про діяльність цієї організації на початковому періоді її існування ми можемо дізнатися з архівних матеріалів. Так, дізнаємося, що польські постерунки були в місті Калуші. Також вони діяли в таких селах: Войнилів, Довпотів, Верхня, Підмихайля, Завій, Новиця, Рівня, Небилів, Голинь, Кадобна. За інформацією з цього джерела, ми дізнаємося промісцевість, у якій діяли п’ятірки ОУН. До них за інформацією польської розвідки належали: місто Калуш, села — Кадобна, Підмихайля, Верхня, Довпотів, Бабин Зарічний, Войнилів. Повітовий провід ОУН знаходився безпосередньо у Калуші, комендант ОУН діяв у Войнилові.

Проте, найголовнішим документом, який характеризує діяльність ОУН на Калущині, є таємний лист коменданту повітовому, який датується 9-тим жовтня 1934 року. У ньому подається інформація про керівників ОУН на теренах Калущини.

З цього документу, ми дізнаємося, що повітову екзекутивну ОУН в Калуші очолював Капко Олександр (18.07.1911 — 24.12.1992). Відомо, що він народився в с. Мельниця Подільська, на Тернопільщині. З 1921 року проживав у Калуші. У 1930-1933 роках Олександр навчався в Дрогобицькій гімназії імені Івана Франка. У травні 1936 року був заарештований польською поліцією. У 1940-1950 роках відбував заслання у Воркуті.

Функції коменданта ОУН в той час виконував Микульський Михайло з села Завою Калуського району (1919 — 1945). Невдовзі він обійняв посаду референта пропаганди крайового проводу ОУН «Захід-Карпати». Військовою розвідку очолював Мацюк Зенон, а Бартко Степан був референтом розвідки ОУН.

У Верхні діяльністю ОУН у 1934 році керував Климишин Микола (25.02.1909 — 4.10.2003) родом з села Мостище. З 1929 року він був студентом Краківського університету. Очолював краківський відділ ОУН, який переправляв націоналістичні видання («Розбудова Нації», «Сурма», «Український Націоналіст») на українські території. Був заарештований      14 червня 1934 року у Кракові, звинувачений у приналежності до ОУН і підготовці до замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Пізніше він очолив Північну похідну групу ОУН під проводом Степана Бандери. У 1949 році — емігрував в США.

У с. Кадобна ОУН займався Гудзоватий Іван (1911 — ?), який був родом з цього села. Він навчався в Долинській (1924 — 1925) і Станіславівській (1925 — 1932) гімназіях. Належав до 11 куреня ім. гетьмана Івана Мазепи (Станиславів), гуртка «Тур», згодом — таємного Пласту, курінний куреня. Здобув ступінь пластуна розвідника, брав участь у таборі на Соколі 1929 року. За участь у Пласті був заарештований польською владою у 1930 році. Служив у польській армії, звідки демобілізований через хворобу серця. Працював книговодом у сільському кооперативі, заочно навчався на юридичному факультеті Ягеллонського університету (Краків). Був керівником драматичного гуртка товариства «Просвіта» у рідному селі. Член ОУН з 1938 року. Арештований польською поліцією у серпні 1939 р., утримувався в Станіславівській тюрмі, звідки вийшов через місяць. Після приходу радянських військ перейшов на територію Генерал-губернаторства. У рідне село повернувся восени 1941 року, у 1942-1944 роках працював інструктором повітового союзу кооператив у Калуші. Був інструктором старшинської школи УПА «Олені», організаційним референтом Карпатського крайового проводу ОУН. Арештований 27 грудня 1950 року. 11 квітня 1951 року засуджений до 25 років ув’язнення. При перегляді справи 19 січня 1955 року вирок залишили без змін. Подальша його доля невідома.

У селі Підмихайлі станом на 1934 року ОУН у складі місцевого осередку ОУН перебував Підлесецький Богдан, у Войнилові — Климишин Степан.

У селі Бабині Зарічному на чолі ОУН стояв в цей період Чижевський Василь (16 квітня 1913 — 2 травня 1948) — лицар Срібного хреста бойової заслуги УПА 2 класу. Він був членом «Пласту»: 45 курінь імені князя Святослава Завойовника (с. Павелче). Працював у «Кооперативі Здоров'я» у Боднарові (1937). Член ОУН із 1931 р. У вересні 1937 року був арештований польською поліцією у справі підпалу костелу в с. Майдан, вийшов на волю у січні 1938 р. Був працівником УДК в Кракові (1939), курсант старшинської школи імені Євгена Коновальця (1939 — 1940). Член Станиславівського обласного проводу ОУН (1940 р.), учасник II Великого Збору ОУН у Кракові. Працівник військового штабу ОУН у Львові (ІІ половина 1941 року), військовий референт Дрогобицького обласного проводу ОУН (1942), член КВШ ОУН ЗУЗ (1942 — 1943), ад'ютант крайового командира УНС, а відтак командира УПА — Захід (1943 — 1944), інспектор КВШ УПА — Захід (з травня 1944). 4 грудня 1945 року затриманий у Чехії, переданий СРСР. Можливо, в цей час погодився на співпрацю з МДБ (Міністерством державної безпеки СРСР). Влітку 1947 року висланий в Західну Німеччину для агентурної роботи, розкрив свої завдання перед Закордонною Частиною ОУН та Закордонним Представництвом УГВР. Загинув, обставини смерті не встановлено. Можливо, ліквідований Службою безпеки ЗЧ ОУН, хоча в матеріалах переслухування Чижевського є директиви керівництва ЗЧ ОУН з наголошенням на неприпустимості такого варіанту, через його очікуваність радянськими спецслужбами. Тож, імовірніше, ліквідований уже радянськими спецслужбами через невиконання ним завдання.

За даними джерел, у самому місті Калуші були три так звані «п’ятірки»:

«на чолі 1-п’ятірки стоїть Добжанський Михайло, на чолі 2 — ї п’ятірки стоїть Лежчський, на чолі 3—ї п’ятірки стоїть Микульський Михайло».

У тодішніх селах Хотіні та Підгірках (нині мікрорайони м. Калуша — Авт.) очолювали п’ятірки ОУН Лещинський та Смольський відповідно. Імена цих людей джерело, на жаль, не подає.

Таким чином, станом на середину 30-их років ХХ ст. на Калущині діяла розгалужена система ОУН, яка включала в себе повітовий провід та 8 відділів (п’ятірок). Імовірно, їх було ще більше, проте документальних джерел про них поки що не виявлено.

Наближалася Друга Світова війна, і це сприяло мілітаризації суспільства. Після вбивства Євгена Коновальця радянськими спецслужбами в ОУН відбувся розкол на ОУН (Б) (бандерівці) та ОУН (М) (мельниківці). Після окупації радянською армією кількість членів ОУН значно зросла. У цей час Організація Українських Націоналістів стає єдиною силою на Галичині, яка виступає за здобуття незалежності України, і для її досягнення використовує збройні методи боротьби.

Олег ВІДЛИВАНИЙ, в. о. директора комунального закладу «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради»


Переглядів: 146 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024