Газета «Станиславівські вісти» від 31 жовтня 1912 року була присвячена, як би нам це не дивно сьогодні, не справам політичним, а громадським.
Найважливішою подією, про яку сповіщали городян на 1 стр. часопису, було відкриття 1 листопада музичної школи при українському співочому товаристві «Станиславівський Боян». У школі навчали грі на музичних інструментах, співу та теорії музики. До навчання запрошувалися не тільки учні, але й дорослі. Це була важлива культурна подія не лише в місті, але й у всій Галичині, адже йшлося про першу галицьку українську музичну школу. У 1921 році на її базі відкрили філію львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, яку також називають українською консерваторією, щоб не сплутати з польською консерваторією ім. Монюшка, яка також діяла у Станиславові.  Не стомлюся повторювати, що Станиславів був таки містом культурним, подумати тільки: на 34 тис. мешканців -2 консерваторії і 4 театри!
Наступна стаття «До наших високоповажних пань слів кілька» закликала мешканок Станиславова до більш активної громадської роботи. «Із 43 українських товариств у місті єдиною жіночою організацією є «Товариство руських жінок», яке в основному опікується справами дівочої бурси». Автор, який скромно підписався «К», вказує, що жінок більше цікавить «де що варять, кілько котрої пані капелюх коштує, котра пані не добре з своїм чоловіком живе…» Пан «К» пропонує паньом організувати товариство, котре би збирало добрі речі, одяг і роздавало біднішим. Або організувати хоч дешевеньку кухню для бідних дітей, які недоїдають. Або ініціювати у магістраті  купівлю гарних подарунків на Миколая для бідних дітей. Могли би жінки організувати майстерню з пошиття одягу і таким чином дати роботу дівчатам. Але пан не був би паном, якби на завершення не попросив вибачення у читачок, якщо чимось їх образив.
На 2 стр. газети – важлива стаття «Осторога перед еміграцією»,  у якій надана інформація Товариства опіки над руськими емігрантами «Провидінє». Товариство призиває не вірити вербувальникам про «аргентинський рай» і приводить приклади тих родин, які, поїхавши до Аргентини, ніяк не можуть зібрати гроші на зворотну дорогу, а не те, щоб допомогти своїй родині удома.