Нещодавно минуло 95 років, як до Господа відійшов один з відомих душпастирів і громадських діячів Галичини на зламі ХIХ—ХХ століть, сподвижник владик Андрея Шептицького і Григорія Хомишина, доктор богословія отець Михайло Вальницький.
Народився майбутній душпастир 20 грудня 1859 року в селі Великі Сторожі Сяноцького деканату Перемишльської єпархії. По завершенні навчання у Львівській духовній семінарії його висвятив на священика митрополит Сильвестр Сембратович 1 квітня 1883 року. Затим його перевели до Станиславівської єпархії на посаду катехита. Через два роки він посів парафію у селі Марківці Тисменицького деканату, яку провадив до 1895 року.
Того ж року М. Вальницького перевели на парафію у с. Братківці, де він розпочав активну душпастирську та просвітницьку роботу. Саме в нашому селі за його сприяння у 1897 році було створено товариство «Просвіта». А згодом біля пам’ятного хреста на честь знесення панщини постала й хата-читальня. Разом зі своєю сім’єю о. Михайло проживав у священичій резиденції, яку побудувала у 1886 році сільська громада і яка збереглася до наших днів. Саме тут писалася перлина гомілетики — відомий лист Андрея Шептицького «До моїх любих гуцулів»ѕ
Окремо зазначимо, що громада має намір облаштувати в ній музей історії села. Згадаємо, що тут у 1889 році народився один з трьох його синів, Кирило Вальницький, який навчався у Львові та згодом став відомим юристом, працював у редакціях різних газет. А в 1928 році його обрали до польського сейму, і в березні 1930 року як делегат «Сельробу» він брав участь у Європейському селянському конгресі в Берліні. Як багато мрійників, згодом виїхав у велику Україну в Харків, де його було безпідставно звинувачено сталінським режимом та репресовано. Слід його загубився у 1937 році...
Проживаючи в Братківцях, о. Михайло Вальницький був добрим господарем: у його підпорядкуванні були 21 морр орного поля, 91 морр сіножатей, а також значна частина лісу під назвою «Ксьондзів дубник», який зберігся до наших днів. Поблизу священичої резиденції розміщувалася домашня господарка, зокрема великі стайні, де утримували коней, корів та іншу маржину. Цю місцину до цього часу називають «Ксьондзів луг». Не зайвим буде згадати, що з багатьох питань життєвої та господарської діяльності жителі села звертались за порадою до високоосвіченого о. Михайла.
Хочемо окремо розповісти про дружні стосунки о. Михайла Вальницького зі слугою Божим митрополитом Андреєм Шептицьким. Їхня співпраця стала особливо плідною після призначення Андрея Шептицького єпископом Станиславівським. Саме о. Вальницький супроводжував владику Андрея у 1900 році в його поїздці Гуцульщиною. і саме під враженнями від цієї поїздки було написано послання «До моїх любих гуцулів». Припускаємо, що до «Пастирського листа до вірних Косівського деканату, який писаний в Братківцях під Станиславовом і даний в дні св. Архістратига Михаїла р. Б. 1900-го», доклався і о. Михайло. Тобто текст листа готували в Братковецькій священичій резиденції, а о. Михайло Вальницький добре володів гуцульською говіркою. В той час заміська єпископська резиденція була в Марковецькому лісі, що неподалік Братківців (знищена російською армією в часі Першоїї світової війни). Звідти єпископ Андрей Шептицький неодноразово приїздив до Братківців для укладання тексту листа. Завершенням цієї роботи став день 21 листопада 1900 року, коли в дерев’яній церкві Преподобної Параскеви владика Андрей Шептицький зачитав свій знаменитий пастирський лист «До моїх любих гуцулів». У той день у Братківцях відбувалася Свята місія, що була виявом поваги до сільської громади та її пароха в день його іменин.
Святкування розпочалось із урочистої зустрічі владики Андрея під мелодійний передзвін величальних дзвонів, яких на той час було п’ять, а вага найбільшого — 450 кг. Хлібом-сіллю на вишитому рушнику і велелюдним зібранням мирян та запрошених гостей зустрічали молодого владику. Архієрейську Святу Літургію в місцевій церкві очолив єпископ Андрей Шептицький у співслужінні з великою кількістю запрошених священиків. Після зачитування послання та невеликої перерви на відпочинок розпочалися місійні проповіді зі сповіддю. Реколекційні розважання над Святими Таїнствами тривали й після вечірні, яку дуже любив відправляти владика Андрей. Через сповідь, бо каянників було дуже багато, перебування архієрея затяглося до пізньої ночі...
Душпастирська праця о. Михайла Вальницького в Братківцях тривала до 6 червня 1901 р. Не зайвим буде згадати, що всечесний отець Михайло Вальницький з 1900 року був крилошанином (помічник єпископа) єпископської капітули, а ще — префектом каси деканальної, вдів і сиріт, ординарем, комісаром у справах сервітутових.
З 20 червня 1901 р. єпископ направляє о. Михайла Вальницького парохом у село Кобаки на Косівщині. А в 1911 р. отця Михайла кличуть служити до Катедрального храму Святого Воскресіння в Станиславові. Окрім цього, він виконує обов’язки радника єпархіального суду і залишається діяльним крилошанином Станиславівської капітули, активним помічником владики Хомишина. З тих часів маємо збережений документ — бланк Станиславівського єпископа Григорія Хомишина з печаткою греко-католицької єпископської канцелярії, який підписаний рукою о. Вальницького як заступника єпископа...
Ще одна яскрава і маловідома віха в житті цього відомого душпастиря — період, коли отець Михайло Вальницький був ректором Станиславівської духовної семінарії (1918—1923 рр.). Тобто його ректорство випало на скрутні повоєнні роки розрухи, економічного, політичного й духовного тиску новопосталої Польщі на галичан-українців.
Помер о. Михайло Вальницький після важкої хвороби 8 квітня 1923 р. у Станиславові, його поховали у капітульній гробниці. У 1982 р. на прохання о. Романа Винничука (генерального вікарія Станиславівської єпархії) п. Володимира Кандюк перепоховала тлінні останки о. Михайла Вальницького на новому цвинтарі у Чукалівці, оскільки старий цвинтар компартійне керівництво наказало знищити.
Ярослав ГАП’ЯК | 
