В 1908 році у Кракові вийшла книга «Наука обслуговування», яка для тодішніх галицьких офіціантів стала своєрідною «Біблією». В ній докладно і не без гумору розповідалося, як офіціант мусив поводитися і виглядати.

Так, для офіціантів маленького зросту рекомендувалося обережніше поводитися з одягом високих гостей, щоб не тягти його за собою по землі. Пальто заборонялося брати за комір, адже він зазвичай брудниться найбільше, а в офіціанта руки завжди мають бути чистими.

Якщо гість замовив якусь страву, але не побажав ні вина, ні пива, йому належало принести графин з водою і склянку. Рекомендуючи страви, офіціант повинен був спочатку перелічити найкращі і найдорожчі, а вже потім перейти до простіших і дешевших. Офіціантові заборонялося опиратися об стіл чи крісло, бо це свідчило би про його погані манери. Дуже важливою вважалася рівна осанка, а також охайний одяг.

Сорочка завжди мусила бути сніжно-білою, а взуття не мало скрипіти, бо це заважатиме гостям. Парфумами та одеколонами підручник радив не зловживати, бо їхній запах, змішавшись із ароматом страв, ставав нестерпним. Крутитися постійно біля столиків гостей офіціантові заборонялося, але він усе ж мусив тримати їх у полі зору. Працівник ресторану в жодному випадку не повинен був натякати на чайові, а тим паче, їх вимагати, адже ця винагорода – добровільний жест гостя.

Коментуючи ці поради, журналісти жалкували, що підручник не містив рекомендацій, як поводитися зі скандальним чи п’яним гостем, який прагнув заснути під столом. Газетярі також зазначали, що незле було би випустити такий же підручник для відвідувачів ресторанів, бо галичани далеко не завжди поводилися в них належним чином.

Газета «Кур’єр львівський» від 5 грудня 1908 року.

Олена БУЧИК