В ресторанах міжвоєнного Станиславова часто можна було зустріти так званих фордансерок, тобто платних партнерок для танців, які розважали клієнтів.

Ось що повідомляла про них преса:

«В нічному житті Станиславова, зокрема у танцювальних та розважальних закладах, бачимо цілі плеяди професійних танцівниць. Вони, неначе птахи, змушені часто змінювати свою локалізацію, щоб не набриднути гостям. Ці танцівниці живуть нічним життям. Вдень вони сплять, щоб уночі бути свіжими і відпочилими, сміятися, часто крізь сльози, танцювати і випивати з ким доведеться».

У більшості фордансерок були свої агенти, які домовлялися з відповідним закладом щодо роботи платних танцівниць, дбали за укладання угод та залагодження інших формальностей. Такі агенти вели між собою тиху війну, конкуруючи за кращі заклади та фордансерок. Працювали агенти цілком офіційно і брали певний відсоток від контракту за свої послуги.

Найвідомішим агентом фордансерок у Станиславові в 1930-х роках був такий собі Борис Хаїмович Калинович. В 1933 році він навіть опинився під вартою через підступи конкурентів, які донесли на нього, що він начебто працює нелегально. Однак Хаїмович виявився чистим – його повністю виправдали й звільнили від ув’язнення. Але конкуренти не заспокоїлися і час від часу намагалися знову напакостити цьому найвідомішому агентові.

Часом фордансерки скочувалися у банальну проституцію, а власники певних закладів заохочували і навіть примушували їх до цього. Так, у 1936 році на лаві підсудних опинилася Аделя Драхова, власниця популярної кав’ярні «Лувр» на вул. Казимирівській (тепер вул. Мазепи). Ця пані не лише всіляко схиляла до проституції танцівниць, зайнятих у її закладі, а й сама «обслуговувала» гостей.  Цікаво, що кав’ярня «Лувр» була цілком фешенебельним закладом, який відвідувала переважно інтелігента публіка.

Газета «Слово» від 8 серпня 1936 року

Олена БУЧИК