На старому цвинтарі села Старі Скоморохи збереглася могила Северина Даниловича – відомого свого часу громадського і політичного діяча. Однак, якщо зараз запитати когось із жителів села, хто цей чоловік, у відповідь буде хіба що знизування плечима. Та й про саму могилу мало хто знає. Адже інформація про неї відсутня і у Віснику «Некрополі Прикарпаття» (Івано-Франківськ, 2000р.), і у книзі «Міста і села Галицького району» (2001р.) Тому сподіваємося, що настав час заповнити цю прогалину і познайомити наших читачів із життям та діяльністю С.Даниловича.
Народився  він у селі Петрові Тлумацького району 5 жовтня 1860 року в родині священика Теофіла Даниловича. Його мати Єфросина (з дому Романовська) – дочка священика, померла у молодому віці, залишивши восьмеро малолітніх дітей.  Северин серед них був найстаршим.
Після закінчення початкової школи Северин поступає до польської державної гімназії в м. Станіславові, яку закінчив в 1878 році. З наступного року він стає студентом правничого факультету Львівського університету. Тут він знайомиться з Іваном Франком та Михайлом Павликом. У студентські роки допомагає І.Франкові випускати газету «Світ», пізніше журнали «Народ», «Хлібороб» та часопис  радикальної партії «Громадський голос».  Северин Данилович – один із фундаторів Русько-української радикальної партії (РУРП). Цікаво, що саме С.Данилович  написав статут цієї партії, а згодом став головним її  правником.
Після закінчення університету деякий час працює адвокатом-практиком в Станіславові. Згодом переїжджає до Коломиї, де відкриває свою адвокатську контору. В Коломиї він запізнався з Василем Стефаником, Лесем Мартовичем та Левком Бачинським. Для них Северин Данилович став близьким другом, а його хата – рідною домівкою для студентів. У 1885 році С.Даниловича обрали секретарем «Гуцульської промислової спілки» у Коломиї.
1890 році Северин одружився з дочкою священика Анною Гаморак із села Стецева, що на Снятинщині. Її батько, Кирило Гаморак, тоді був обраний депутатом до галицького сейму. У родині Гамораків, окрім Анни, було ще троє дівчат. Євгенія вийшла заміж за священика Василя Калитовського і переїхала до Заболотова, Олена зійшлася з поетом Іваном Плешканом і замешкала в Обертині, а наймолодша Ольга переїхала до Василя Стефаника в село Русів. Окрім того, що Іван Плешкан, Василь Стефаник і Северин Данилович були близькими приятелями, а тепер стали ще й  шваграми.
25 грудня 1895 року на віче в Обертині С. Даниловича висувають кандидатом на посла до австрійського сейму. Проте під час виборчої компанії він зняв свою кандидатуру на користь Володимира Шухевича, якого дуже поважав. Знаючи, що за радикала мало хто буде у цьому окрузі голосувати, Северин зробив це свідомо. Однак, як виявилось згодом, даремно. Послом до Відня обрали дідича Теодоровича із с.Жукова.
З часом Данилович переносить свою адвокатську канцелярію до Кут. Тут часто його відвідують Іван Франко та Михайло Павлик, які через впливових людей поширювали радикалізм в маси. Згодом подружжя переїжджає до Тернополя, але  через неприємності, які спіткали Даниловичів, змушені перебратись до Бучача. Справа в тому, що Северин Данилович в одній із своїх публікацій нагадав селянам про землі, що були закріплені за ними ще Йосифінським патентом від 1786 р., які з часом незаконно привласнили магнати й поміщики. Окрім того, ним були подані максимальні ціни на церковні послуги – треби. Це викликало гнів не тільки серед сильних світу цього, але й з боку священиків. Посипались анонімні листи та погрози на того, хто посмів нагадати селянам забуті закони.
Після Бучача Даниловичі опиняються у Бурштині, але під час Першої світової війни перебираються в село Русів до Василя Стефаника.
Листопадові події 1918 року застають Северина Даниловича у м. Долина, де він у супроводі військових перебирає владу з рук австрійської адміністрації і сам же, за призначенням нової  влади, стає старостою тамтешнього повіту. Був делегатом УНРади ЗУНР від української радикальної партії. У травні 1919 року, коли був зайнятий поляками Станіславів, Северина Даниловича арештовують, тримають в тюрмах Станіславова та Кракова. Через рік його звільняють і він повертається в Долину.
На початку 20-х рр. С.Данилович – один із засновників і керівників пропольського селянського союзу, його друкованого органу «Рідний край» (1920-1929). Разом з М. Яцковим та С.Твердохлібом проводить угодовську політику на користь Польщі, за що був виключений з УРП та осуджений селянами і В. Стефаником.
У 1926 році, коли влада в Польщі змінилася, Северин Данилович розчарувався і до кінця свого життя перестав займатися політикою. Через рік адвокатську канцелярію він переносить до містечка Більшівці, що в Галицькому повіті, а садибу, куплену колись на хуторі Березина, що неподалік Будзина, продав і за виручені гроші купив у поляка Обреського кілька моргів землі, недалеко Бурштина, на польській колонії, що належала до села Старі Скоморохи. Там побудував і хату.
Останні роки Данилович жив у матеріальній скруті. Дві доньки, що жили при батьках — Іванна і Євгенія — не мали роботи, а Дарія і Софія після подій 1918 року були репресовані. Дещо допомагала дочка Стефанія, по чоловіку Сеник, яка мешкала у Тернополі.
У 1933 році тяжка підступна хвороба поклала Даниловича у ліжко. Лежав у своїй хаті в Старих Скоморохах. Під час хвороби йому матеріально допомагав його брат Володимир, що мешкав тоді у Жовкві. Не відходила від хворого дружина Анна, але час брав своє, зболіле серце і душа хотіли спокою. Помер Северин Данилович 16 листопада 1939 року. Похований в селі Старі Скоморохи, могила збереглася до наших днів.
Діти Даниловичів, як і їх батьки, займалися громадською діяльністю, окремі із них були репресовані НКВС. Останні роки життя Анна Данилович жила у доньки Євгенії, яка тоді вчителювала в селі Підвисоке Снятинського району. Там вона і померла у квітні 1953 року.
Основні відомості про життя Северина Даниловичами почерпнуто із дослідження Михайла Гачинського. Він, працюючи над історією села Петрова, у 1998 році відвідав могилу Северина Даниловича у с.Старі Скоморохи. 
Тоді ж мешканець цього села Лотоцький Ілько Миколайович, 1920 р.н., розповів йому, що Северин Данилович деякий час вів адвокатську роботу в Більшівцях і квартирував у кравця Кляйна, а на початку 30-х років вийшов на пенсію і переїхав із сім’єю до села Старі Скоморохи. Ні жінка, ні сам Данилович не були пристосовані до господарки. Бідували, хоч і тримали наймита. Одна із дочок Євгенія працювала вчителькою у сільській школі. Після смерті Даниловича жінка з дочками покинули село.
Ось таким непростим та вагомим виявився життєвий шлях цього чоловіка. Все, до чого прагнув і на що був здатний Северин Данилович, все віддавав на захист свого народу та для його добробуту. Це було його життєве кредо.

Підготував Іван ДРАБЧУК,  історик, член НСКУ