Поліція міжвоєнного Станиславова вважала, що скупники краденого значно небезпечніші, ніж ті, хто безпосередньо здійснює крадіжки. Бо без скупників «ремесло» злодіїв не мало жодного сенсу, адже вони не могли самі продати вкрадене, не привернувши уваги поліції.

Скупників краденого в тодішньому Станиславові було небагато, але вони діяли дуже майстерно. Нерідко вони супроводжували злодіїв і стояли «на шухері», щоб одразу ж після крадіжки забрати «товар». Але скупники не везли його до себе додому, а переховували, аж поки вляжеться шум навколо крадіжки. Типовими місцями для переховування крадених речей були руїни старого млина Блюменфельда на вул. Баторія (тепер вул. Короля Данила) і залишки старої цегельні на вул. Зосиній Волі (тепер вул. Коновальця). Пізніше скупники перевозили речі до свого помешкання, оцінювали їх і виплачували злодіям винагороду за їхню «працю». Такий «гонорар» був значно нижчим, ніж украдені речі справді вартували, через що злодії називали скупників «гієнами». Ці особи часто «співпрацювали» тільки з одним чи двома злодіями, щоб мінімізувати ризик «засвітки». Але їхні імена все одно час від часу спливали у кримінальній хроніці. Так, скупниками краденого в тодішньому місті були брати Зільбери і Манделі й такий собі Міхал Катрич. Брати Манделі володіли пунктом скупки старого заліза й під цим прикриттям провадили свій злочинний промисел.
 

Підготувала Олена БУЧИК