Є старий анекдот, як один станиславівський єврей подав у газету оголошення: «Занурений у незбагненний смуток повідомляю приятелів і знайомих, що моя кохана дружина Роза померла у хвилину, коли нагородила мене сином, для якого шукаю турботливу няньку, доки не знайду нову подругу життя – молоду, пристойну, із капіталом, щонайменше, 50 тисяч злотих, яка могла би бути помічницею у провадженні мого добре відомого складу взуття при вулиці Карпінського, 10».
Нині нема ані вулиці, ані того будинку, адже Карпінського тепер початок Галицької, а хату зруйнували під час війни. На рідкісній поштівці бачимо невелику кам’яницю ліворуч. Вперше вона зустрічається на кадастральній мапі 1848 року, належала до Лисецького передмістя і мала конскрипційний номер 212.
Через своє центральне розташування будинок виконував роль офісного центру, обидва поверхи там займали крамнички й контори. Наприклад, протягом 1890-1895 років нагорі містився «Банк Залічковий», а потім там мешкав і приймав пацієнтів відомий лікар Єжі Розенбаум. Краєзнавець Олена Бучик відшукала моторошну історію, пов’язану з шановним доктором. 20 серпня 1902 року з його помешкання вибігла служниця Тетяна Мартинюк, яка нагадувала великий смолоскип – весь її одяг палав. Перехожий лікар Янович кинувся на допомогу, зумів загасити полум’я, але 28-річна Тетяна отримала важкі опіки і померла у лікарні через кілька днів. Газетярі розмірковували, що це – необережне поводження з гасом чи самогубство через нещасливе кохання?
Втім, найвідомішим і найдавнішим орендарем була аптека «Під срібним орлом». Вона існувала з середини ХІХ століття і була другою в місті. Спершу нею володів якийсь пан Штехер, а 1 січня 1879-го власником став фармацевт Ян Мацура. І саме з цим прізвищем асоціювалася назва аптеки для кількох місцевих поколінь.
Мацура активно рекламував ліки, розміщуючи оголошення навіть у львівських часописах. У нього завжди був великий запас препаратів, що допомогло приборкати епідемію грипу на початку ХХ століття. Також фармацевт належав до найстаріших членів об’єднання польських міщан «Гвязда». У «Кур’єрі Станиславівському» за 1900 рік зазначається, що «Під срібним орлом» належить вже вдові Яна Мацури. Через два роки, під час загального страйку аптекарів Галичини, усі її провізори регулярно ходили на роботу. Або ця жіночка добре платила, або тримала персонал у такому страху, що ніхто не ризикнув страйкувати. Хоча реально керував аптекою фармацевт Ян Домбровський, який пізніше відкрив власну дрогерію (крамницю парфумів і побутової хімії).
За Польщі аптека належала Каролю Мацурі. Він був інженером, у фармацевтичні справи не пхався, покладався на управителів. В 1924-му він навіть увійшов до складу Опікунської ради при міському голові.
Що стало з будинком? Перший директор краєзнавчого музею Олександра Синиця розповідала, що у 1944 році у кам’яниці, де тепер головний корпус медуніверситету, розташовувався чи то угорський, чи то німецький штаб. Радянське командування хотіло його розбомбити, але льотчики схибили і… знесли будинок з аптекою. Потім на його місці був скверик із масивною кам’яною вазою в центрі.
У 1966 році там вирішили спорудити комплекс громадського харчування, для чого провели закритий архітектурний конкурс. Зупинились на проекті Івана Гриніва. Чотириповерхівку в стилі соцреалізму здали через три роки. На першому поверсі був бар і магазин «Кулінарія», другий займало кафе, третій – ресторан «Карпати» (пізніше став «Ювілейним»), а нагорі містилися дирекція і заготівельний цех.
Наприкінці дев’яностих споруду викупив банк «Прикарпаття», реконструкцію зробили у 2002-му. Нині там польський IdeaBank і філія Тернопільського національного економічного університету.
Михайло Головатий |
