Насправді ця стаття мала називатись «Тут колись стояв будинок Хани Двойри Вермут». Перший і останній раз в історії рубрики ми присвятимо увагу об’єкту, що передував забудові, яка зображена на поштівці 1906 року. Причини вагомі – власниця того будинку увірвалась в історію Станиславова вогняним смерчем. У прямому сенсі.
На вулиці Шевченка, під номером 26, є симпатичний одноповерховий особняк, затиснутий між двома масивними сусідами. У 1822 році тут стояла хата якоїсь Стефанії Сендзиковської з конскрипційним номером 141 2 / 4. Дріб вказував, що з чотирьох станиславівських передмість садиба належала до другого – Лисецького.
Пізніше нерухомість перейшла до єврейської родини Вермут. У середині ХІХ століття голова сімейства Янкль Вермут помер, залишилася вдова Хана Двойра. Вона мала невеличку пекарню, де працювали двоє челядників. У подвір’ї будинку стояв дерев’яний флігель, який вона здавала квартиранту – кельнеру Яну Нітману.
28 вересня 1868 року, у другий годині пополудні, челядникі пекарні смажили на городі мармуляду, тобто повидло, яке мало піти на начинку для булочок. З лівого боку до хати пані Вермут примикав будинок Герша Лотрінгера. У глибині його обійстя була невеличка стаєнка, де квартиранти тримали корову. Раптом вона загорілась – кілька жаринок з вогнища впали на дах сараю. Сильний вітер роздмухав полум’я, воно перекинулась на сусідній будинок, скоро у вогні була вся вулиця Липова, а за нею зайнявся центр міста. Приборкати пожежу вдалося лише к вечору. На попіл перетворились 260 будинків, тобто чверть всієї міської забудови, збитки оцінювали в один мільйон злотих.
Що сталося з власницею пекарні? Нічого особливого. Вогняний катаклізм вона щасливо пережила, а подальше слідство не змогло довести її причетність до виникнення пожежі. Перепис 1870 року під номером 141 2 / 4 зафіксував новий будинок, що стояв на місці спаленого. Правда, його господарем значився Якуб Вермут – можливо, син пекарки. Та схоже, Хана Двойра пережила і його, бо через 10 років будинок перебував у її безпосередній власності.
На початку ХХ століття у паперах на нерухомість починають фігурувати Рубін та Дебора Йонас. У Станиславові Йонасів було два. Перший – доктор права, адвокат, вів карні справи та мав канцелярію на площі Ринок. Крім того, очолював тутешніх сіоністів, затято боровся за права євреїв, був членом «Товариства економічної допомоги бідній жидівській людності в Галичині». Втім, є одна нестиковка. У «Кур’єрі Станиславівському» за 1905 рік йдеться про його заручини з Марією Кіндлеровною із Радовиць. А співвласницю будинку на Липовій звали Дебора…
Другий Рубін Йонас – торговець, чия реклама цейлонського чаю часто зустрічалась у місцевих газетах. Основним доказом його причетності до цього будинку є оголошення у «Кур’єрі» від 12 березня 1911 року. Там йдеться про те, що «Йонас Рубін і брат» відкрили у Станиславові оптову й роздрібну торгівлю «свіжайшим» бочковим та пляшковим пивом. Придбати його можна було за адресою: вулиця Липова, 26 – теперішня Шевченка.
Певно, саме цей Рубін Йонас перед 1906 роком звів особняк, який і дожив до наших часів. Він зведений у стилі класицистичного модерну, центральна частина прикрашена невеликим двоколонним портиком, що увінчується трикутним фронтоном. Головний вхід розміщувався у тильній частині споруди. Це виглядає дещо дивно, якщо згадати, що у будинку був торговий заклад. Хоча, оптовий пивний склад міг розташовуватись в якійсь господарській споруді на подвір’ї, що мала ту саму адресу.
Особняк був розрахований на дві квартири, які пан Йонас здавав. У 1910 році тут мешкали дві сім’ї – аптекаря Рубеля (шість людей) та різьбяра Єнтіса (сім). Нині будинок використовується як житловий.
Іван Бондарев, Михайло Головатий |
