Сапіжинська (Незалежності) є рекордсменкою з поштівок Станиславова. Однак, більшість карток презентують початок вулиці, до перехрестя із нинішньою Шашкевича. Дальня половина стометрівки була такою собі темною конячкою.
На щастя, один із місцевих фотографів зазнимкував урочисту ходу, що відбувалася на Зелені свята 27 травня 1923 року і рухалась від катедри до християнського цвинтаря. Незабаром вийшов цілий комплект фотопоштівок, де добре видно цю дільницю, пише “Репортер”.
У XVIII столітті тут проходила дорога на Тисменицю, що вела до однойменної брами. Вулиці тоді ще не було – навколо простиралися поля. Історик Венедикт Площанський пише:
«Щойно після Барської конфедерації (магнатське повстання 1768-1772 років – Авт.) жиди збудували там три заїзди, через що місцевість назвали «При трьох домах»». На мапі 1792 року видно три великі будівлі, які стоять десь на тому місці, що й будинки з фотопоштівки.
У 1822 році один із трьох домів належав єврею Віглору Блау. Через 30 років садибою володів якийсь Вайраух. Тоді це був вже не заїзд, а доходний будинок на п’ять квартир. Під час Мармулядової пожежі йому не пощастило, адже у переписі 1870-го Вайраух згадується лише як власник будмайданчику. Парцелю придбав купець Натан Бораль, який уже мав кам’яницю неподалік – на перехресті з теперішньою Шашкевича (Незалежності, 23).
Заощадивши грошенят, Бораль звів тут добротну кам’яницю, що збереглася донині і має адресу Незалежності, 37. Архітектор Людмила Яковина склала такий опис будинку:
«Двоповерховий, цегляний, п’ятивіконний по фасаду, Г-подібний у плані, витягнутий углиб кварталу. Фундаменти бутові. Перекриття плоскі по дерев’яних балках. Дах двосхилий по дерев’яних кроквах. Принцип зв’язку між приміщеннями – анфіладно-коридорний. У фасадах споруди знайшли відображення певні традиції архітектури класицистичного модерну. Посередині фасаду оригінальний дверний арковий проріз, обрамлений рустом».
18 липня 1903 року тут сталася пожежа, яка за потужністю поступалася хіба що Мармулядовій. У подвір’ї Бораль мав ще одну кам’яницю, що виходила фронтом на вулицю Вагилевича, тодішню Крашевського. Хтось із квартирантів необережно залишив недопалок на стриху – запалав цілий квартал. Вогонь заледве вдалося приборкати спільними зусиллями станиславівської пожежної команди, дружин із Княгиніна-Колонії та Княгиніна-Села, добровільної стражі огневої. Через сильний вітер згорів ґонтовий дах садиби Герцля Бораля (брата Натана), що стояв на теперішній вулиці Грушевського – за кілометр від епіцентру. Газетярі писали, що будинки Натана Бораля і Зінгера (Сапіжинська 37, і 39) згоріли вщент. Заможний купець зумів відбудуватись, а його не дуже багатий сусід – ні. На поштівці, правіше від кам’яниці, видно вільний майданчик.
Натан Бораль помер 11 листопада 1906-го, проживши 64 роки та залишивши двох синів – адвоката і мецената – Леона та лікаря Генріха. Смерть була раптовою, купець не встиг скласти заповіт. Спадкоємці зробили опис майна, де записано: «Двоповерховий будинок, поставлений 25 років тому, частково відновлений після пожежі три роки тому, має чотири мешкання, два на першому поверсі і два на другому без жодного комфорту. Оцінюється у 33500 корон». Звідси можемо встановити дату спорудження кам’яниці – 1881.
У братів Боралів будинок викупили Герш і Бронця Заудерери. У тридцятих ним володів пан Скотницький, який збільшив кількість квартир до дев’яти, але сам там не жив.
У радянські часи праву половину першого поверху займав штаб Добровільних народних дружин, який тепер називається пунктом громадських формувань охорони порядку.
За Незалежності ліву частину будинку викупила підприємниця Світлана Варениця. У 2005 році вона здійснила першу у Франківську фахову реставрацію старовинної брами, облагородила під’їзд і подвір’я, виготовила архітектурний паспорт споруди. Побільше б таких підприємців.
Іван Бондарев,Михайло Головатий | 
