Зазвичай станиславівські поштівки випускали серіями. Серед них є доволі розповсюджені, які колекціонери називають «масувками», але кілька комплектів вважаються рідкісними.
Наприклад, серія, випущена львівським видавцем Самуелєм Феллером, що мала абревіатуру «S. D. M.». Ці листівки мають наскрізну нумерацію, але вони так рідко зустрічаються, що ніхто з місцевих філокартистів не має повного комплекту. Саме тому сьогоднішня поштівка взята з сайту SkyscraperCity.com, пише “Репортер”.
Фото підписано як вулиця Казимирівська, що тепер називається Гетьмана Мазепи. Це ділянка на перехресті з Пилипа Орлика – на задньому плані видно будинок каси ощадності. Але нас цікавить передній план. Правіше від двоповерхівки стоїть невеличка хатинка з вивіскою. Збільшивши зображення, можна розібрати польський напис «Друкарня» та навіть прочитати прізвище власника – Данкевич.
Краєзнавцям це прізвище добре відоме. Станиславівським першодрукарем вважається Ян Павло Піллєр. А ось другим став Ян Данкевич, який у 1868 році викупив друкарню у спадкоємців Піллєра і відновив бізнес. Вона була в районі теперішнього готелю «Зірка», що Січових Стрільців. Сучасники згадують:
«Він був людиною підприємливою, професіонал, працьовитий, ретельний та ощадливий, тож доробився у Станиславові значних маєтків. Замінив конструкцію машин, запровадив нові шрифти, а свою друкарню розмістив у власній, новозбудованій кам’янці».
Мається на увазі будинок з подвійним номером 6 і 8 на Мазепи, який друкар звів у 1885 році. У газеті «Хроніка Станиславівська» читаємо рекламу закладу:
«Друкарня Яна Данкевича у Станиславові приймає будь-які замовлення, що стосуються типографського мистецтва, різними накладами та на всіх мовах. Володіючи швидкісними пресами найкращих систем, а також великим вибором шрифтів польських, руських (тобто українських – Авт.) і німецьких найновішого дизайну, при грамотно організованому робочому процесі здатні виконати будь-яке замовлення у найкоротший термін, красиво, бездоганно, за найнижчою ціною. На складі друкарні є готові бланки для ґмінного уряду і кас позичкових, для виборів, для потреб духовенства обох обрядів, нотаріусів і адвокатів, папери шкільні, господарські, скарги для подання в суд і т. п. Іногородні замовлення виконуємо якомога швидше. Продукцію відсилаємо поштою».
Крім бланків, Данкевич друкував газети, книги, візитки, запрошення, меню, календарі, грамоти, віньєтки, родословні, поштові картки і конверти. Існували детальні каталоги з цінами на послуги і готову продукцію, які безкоштовно розсилали клієнтам.
Усе це добре, скаже читач, але ж друкарня Данкевича містилась на першому поверсі його кам’яниці на Мазепи, 6-8, а на поштівці стоїть одноповерховий сарай, що біля будинку № 20? Річ у тому, що Ян Данкевич помер у листопаді 1910 року, а його син Леон продав батьківський будинок і переніс друкарню в інше місце. Як бачимо – не далеко.
Леон продовжив справу. Його друкарня згадується у телефонних довідниках 1920-х, але за іншою адресою – Липова, 5, тобто Шевченка. Ймовірно, він переїхав туди після Першої світової.
А ще на поштівці, правіше друкарні, видно невеличку двоповерхову кам’яницю. Схоже, це був найвужчий будинок у місті, оскільки мав лише два вікна на фасаді вгорі та одне внизу.
За радянщини ані друкарні, ані вузенького особняка вже не існувало. На їхньому місці був пустир, а на стіні кам’яниці номер 20 висів великий транспарант із Леніним та гаслом про партію, честь і совість. За незалежності тут один час працював літній майданчик колись популярного кафе «Грін». Зараз ділянка стоїть пусткою, уся забрукована тротуарною плиткою. Від забудови її врятувало лише те, що на неї виходять вікна торцевої стіни сусіднього будинку.
Іван Бондарев, Михайло Головатий |
