Кожен порядний революціонер раніше знав, що першими треба захоплювати пошту, телефон і телеграф. Їх навіть зазвичай розташовують в одному будинку. І в Станиславові наприкінці ХІХ століття усі зв’язкові установи тулились у кількох зйомних кімнатах кам’яниці Адольфа Бика (нині Бачинського, 4).
Потреба у новому поштовому приміщенні назріла давно, але не було коштів. Допомога надійшла з боку Станіслава Хованця – чи не найбагатшої людини міста. Він взявся збудувати власним коштом і довічно здати будинок в оренду пошті. Такий варіант усіх влаштовував. На розі вулиць Гославського і Собеського (нині Вітовського та Січових Стрільців) почали рити котлован.
У листопаді 1908 року міська газета писала: «Новий чотириповерховий будинок пошти, власність пана Хованця, покривається дахом, буде він одним із найкращих у місті. Він зводиться за проектом нашого неоціненного архітектора Кудельського». Від себе додамо, що зодчий Ян Томаш Кудельський був навіть дуже «оціненним» – замовлень і грошей в нього вистачало, й не лише у Станиславові.
У 1909 році кам’яницю здали в експлуатацію. Вона була Г-подібною у плані, збудована у стилі неоренесансу, наріжну частину увінчував цибулястий купол. Крім пошти, там, звісно, розмістилися телеграф і телефонна станція. На верхніх поверхах були житлові апартаменти, прибутки від яких також осідали в кишенях Хованців. Попервах і поштові урядовці, і квартиранти грілися від камінів. Від 1927 року пічки замінили центральним водяним опаленням.
Наприкінці тридцятих польська влада нарешті спромоглася збудувати власний поштамт. У 1938 році поштовики, телефоністи і телеграфісти з’їхали, тож Хованцям довелося шукати нових квартирантів. Знайшли – перші два поверхи зайняв «Будинок тканин і одягу» Владислава Щепанського.
У радянські роки на верхніх поверхах містилося підприємство електрозв’язку (нині «Укртелеком»). Партер теж не був порожнім. З боку вулиці Вітовського (тоді – Щорса) працювало агентство Аерофлоту, продавали квитки на літаки. А на вулицю Чапаєва (тепер Січових Стрільців) виходили вітрини книгарні «Технічна книга».
За Незалежності підприємство електро­зв’язку замінили Пенсійний фонд та інспекція захисту прав споживачів. Перший поверх колишньої пошти нині займають різні торгові установи та філія ПриватБанку.
Сьогодні творіння Яна Томаша Кудельського по праву вважається окрасою Івано-Франківська. Втім, кількох елементів екстер’єру архітектор вже б не побачив. Насамперед це стосується скульптурної групи на аттику перед цибулястим куполом. Вона складалася з двох людських фігур, що тримали земну кулю – алегорія на те, що поштові відправлення будуть доставлені в будь-яку точку світу. Також зверніть увагу на балкони третього поверху. За Австрії вони були муровані, а нині ковані. Зважаючи на вишуканий візерунок, можна припустити, що замінили їх поляки.
На поштівці бачимо темний овал над центральним входом. Це не що інше, як герб Австро-Угорської імперії. Зв’язок був державною монополією, тому поштівка підписана як «Ґмах цісарсько-королівської пошти».
Ще одна зміна. Напевно ще за радянщини розтесали більшість вікон першого поверху, перетворивши їх на вітрини. ХХІ століття внесло свої корективи. Фасад будинку «прикрасився» чисельними кондиціонерами та кількома банкоматами. Цікаво, що причеп­лять на кам’яницю через сто років?

Іван Бондарев, Михайло Головатий