Хоч ця поштівка підписана як «Stanislawow. Widok ogolny», тобто «Загальний вид Станиславова», читачі легко впізнають площу Міцкевича. Якщо брати передній план, краєвид майже не змінився, але кілька метаморфоз таки відбулися. Насамперед, пам’ятник поету із мармурового став бронзовим, поміняв форму постаменту та місце дислокації. А ще — зник проміжок між будинками зліва. А це початок цілої вулиці, і не якоїсь там, а однієї з найдавніших у Станиславові!
Вона є на мапах XVIII століття, коли ще не мала назви, принаймні офіційної, була тупиковою і впиралася у фортечний мур. До речі, вуличка виконувала важливу роль — слугувала своєрідною межею між русинською (українською) та єврейською дільницями. Після знесення оборонних укріплень вулиця не використала свій шанс на розвиток, адже на місці фортечного рову утворилася площа, де спочатку торгували, а потім влаштували сквер. Вперше ім’я вулиці з’являється на плані Станиславова 1904 року. Там вона — Коротка, і це повністю відповідало дійсності — впирається у перпендикулярну Вузьку та має лише чотири будинки. Донині дожив один — той, що ліворуч.
Колись на його місці стояли цілих три будинки — один виходив на площу, а два були позаду. Перепис 1857 року зберіг імена власників: фронтовий належав якомусь Крауту і мав чотири квартири, позаду стояли два п’ятиквартирних — Альмера й Гімпеля. Скоріш за все, вони були дерев’яними і стали легкою здобиччю Мармулядової пожежі.
У 1873 році відбулась ліцітація, тобто аукціон, на якому продавались ділянки зі згорілими будинками. Коротка належала до середмістя, тож розцінки тут були серйозні — по 5-8 злотих ринських за сажень. Для порівняння, на Заболотівському передмісті (район Франка і Василіянок) сажень коштувала 1-2 злотих. Ділянки Краута, Альмера і Гімпеля скупив єврей Абрагам Самуель Гласер. Згодом він звів тут кам’яницю, дата побудови якої кованими цифрами вмонтована у решітку балкона — 1887 рік. Її теперішня адреса — Міцкевича, 12а.
Архітектор Зеновій Соколовський описав споруду так: «Будинок цегляний, двоповерховий, прямокутний у плані, з використанням класицистичних рис. Перший поверх переобладнаний під торгові заклади і втратив автентичність. Стіна другого поверху рустована горизонтальними тягами. Вікна другого поверху мають ліпне обрамлення з прямими сандриками та кронштейнами, які підтримують невеликий карниз. Сандрики посередині верхньої частини мають ліпне орнаментальне оздоблення. Завершується будинок розвинутим карнизом. Дах двосхилий, покритий бляхою. У його лівій частині влаштоване вікно для освітлення мансардного поверху».
На початку ХХ століття будинок перейшов у власність Маєра Гольдера. Він відкрив на першому поверсі популярну розливайку, де збирались пияки ледь не з усього Станиславова. Його родина володіла кам’яницею до самої радянської націоналізації. У переписі 1939 року там п’ять помешкань, в усіх живуть євреї, у квартирі №5 мешкав син і тезка засновника.
Вулиця Коротка припинила існування на початку 1970-х, коли її перегородили двоповерховим будинком. Його побудували на замовлення обласного управління ремпобуттехніки, яка мала мережу ремонтних майстерень побутової техніки — там давали друге життя телевізорам, холодильникам, порохотягам. На першому поверсі розташувалась годинникова майстерня, а на другому були квартири. Лише дві! Зрозуміло, що ордери на них отримали не прості роботяги — директор управління і головний інженер. За тодішніми мірками це було справжнє елітне житло: дві окремі кімнати, простора кухня, кілька комор, довгий балкон. Навіть опалення було не централізоване, а індивідуальне: у кожній квартирі стояв котел АГВ (автономний газовий водонагрівач). Адреса будинку — Міцкевича, 14.
Іван Бондарєв, Михайло Головатий |
