На початку 1680-х Потоцькі збудували собі резиденцію у північно-східній частині Станиславова. Тоді й утворилась початкова частина вулиці, яку пізніше назвуть Шпитальною. Коли магнати збанкрутували, і в них за борги відібрали місто, влада розмістила у колишньому палаці військовий шпиталь. Це сталося на початку ХІХ століття, відтоді за вулицею закріпилась медична назва. Після розбирання фортечних стін її продовжили до перехрестя із сучасною Грушевського. Колись там пролягав оборонний рів, місцевість була багнистою, тому майже нічого не будували. За Польщі відбулося перше перейменування. Тепер вулиця носила ім’я Станіслава Красовського. Так звали головного лікаря цивільного шпиталю, який керував закладом протягом 1902-1917 років і користувався великою повагою. Красовський навіть помер на роботі, заразившись тифом від хворого. У 1948 році бойовики ОУН вбили секретаря Станіславського обкому комсомолу Івана Лещинця. Незабаром вулицю назвали на його честь. У 1960-х там же встановили Лещинцю пам’ятний знак, який демонтували на зорі Незалежності. З 1993 року вулиця знову Шпитальна. Колекціонери з повагою згадують книготорговця Романа Ясельського. Він випускав поштівки з видами старого Станиславова, причому ілюстрував не лише парадні об’єкти, але й такі куточки, де не часто ступала нога фотографа. До однієї з таких світлин належить листівка із Шпитальною. На ній лишень один будинок — № 7. На відміну від багатьох його кам’яних родичів, краєзнавці знають і рік його побудови, і навіть архітектора — 1904, Ян Кудельський. Кам’яниця виконана у стилі сецесії, архітектурні оздоби замовляли львів’янину Петру Гарасимовичу. При будівництві вдало використали рельєф місцевості. Завдяки залишкам старого фортечного рову там є різкий перепад висот. Будинок спорудили прямо на дні колишньої фортифікації. Таким чином з вулиці споруда виглядає двоповерховою, а з двору має ще один, цокольний поверх. Власник кам’яниці Леонід Маєвський займав посаду директора станиславівського фінансового округу (аналог керівника обласного Держказначейства), входив до складу міської та повітової рад, мав почесний титул радника цісарського двору. Крім того, захоплювався історією, публіцистикою, а його нумізматична колекція була чи не найкращою в місті. …Можливо, хтось із читачів ходив на заняття Станції юних техніків, що працювала на цокольному поверсі цього будинку в 1980-х. Серед школярів дуже популярним був гурток авіамоделювання. Тепер тут відділення ПриватБанку з обслуговування VIP-клієнтів. Є зміни і в зовнішньому вигляді споруди — з даху зникли фігурні прикраси. Можливо, їх демонтували ще за Польщі, оскільки на фото 1946 року модернового аттику вже нема. Та й сам дах суттєво «піднявся» над карнизом. Решта змін — мінімальні. Збереглася навіть кована огорожа ліворуч. На сучасному фото компанію кам’яниці Маєвського складає сіра конструктивістська коробка. Будинки у такому стилі масово ставили у 1930-х. Вони поступались австрійським у зовнішньому оформленні, втім були значно комфортнішими всередині. Перша згадка про дім на Шпитальній, 9 датована 1932 роком. Перед війною тут проживали 10 заможних сімей: службовці, промисловці, підприємці — або поляки, або євреї. Правда, був і один українець — інженер Володимир Дутка, активний громадський діяч і голова товариства «Українська бесіда». Але він там не мешкав, лише працював управителем будинку. Що змусило поважного інженера «перекваліфікуватися в управдоми», наразі невідомо. ІВАН БОНДАРЕВ, МИХАЙЛО ГОЛОВАТИЙ | 
