Листя з дерев майже облетіло, тож тепер можна фотографувати раніше «недоступні» об’єкти. Продовжуємо «репринт» найпопулярнішої серії станиславівських поштівок «Видавництва салону малярів польських». Цього разу – вулиця Собеського, теперішня Січових Стрільців. Вона належить до найдавніших у місті і бере свій початок від XVIII століття. Колись називалася Широка, а в 1884 році її перейменували на Собеського. Мався на увазі польський король Ян ІІІ Собеський, який прославився блискучими перемогами над турками, а на додачу ще й кілька разів відвідав Станиславів. Теперішня кам’яниця за номером 16 була справжньою окрасою вулиці. Щоправда, такого вигляду вона набула не одразу. Спочатку, в середині ХІХ століття, на цьому місці збудували двоповерхову кам’яницю у класичному стилі, із портиком і чотирма колонами. Саме там містилась редакція першої міської друкованої газети «Dziennik stanislawowski», що виходила від 2 вересня до 28 листопада 1848 року. На початку ХХ століття будинок належав виноторговцю Озіяшу Єгеру. Протягом 1908-1910 років власник його капітально перебудував. Він пожертвував портиком, втім наростив третій поверх. Кам’яниця одержала багатий архітектурний декор, її балкони підпирали кам’яні фігури розпластаних у польоті орлів, а над аттиком розмістилася скульптурна група «Пастух і пастушка», виконана у майстерні Гарасимовича. Із цими скульптурами вийшов конфуз. Спершу Єгер заявив, що має намір прикрасити будинок кінною статую Яна Собеського, про що одразу розтрубили станиславівські газети. Коли ж замість славетного короля містяни побачили пастуха з пастушкою, то розчаруванню не було меж. У пресі навіть лунали заклики бойкотувати винарню. Слід зауважити, що то був не перший «розвод» Єгера. У 1906 році в місті наробила галасу «винна афера». За невчасну сплату податків податківці вилучили у виноторговця партію пляшок і влаштували розпродаж. Популярні марки вина, що коштували 2 корони, продавались за 60 крейцерів. Охочих придбати дешевий алкоголь не бракувало, на «халяву» купився навіть інспектор станиславівської поліції. Але згодом з’ясувалось, що у пляшках був оцет, дощова вода чи низькопробний шмурдяк. Втім Єгер і тут зумів викрутитись, списавши все на недолугого податківця, який конфіскував прострочений товар. Але повернемось до кам’яниці. Замість бойкоту «Кур’єр Станіславовський» сипав компліменти на її адресу: «Стала вона оздобою міста. На першому поверсі – крамниці, на другому – Авансовий банк, від подвір’я – електричний театр «Олімпія», далі гарно обставлений готель «Габсбург», у флігелі – фотоательє «Рембрандт». Подвір’я викладене плитками, всюди зразкова чистота». Зрозуміло, що найвідомішою крамницею була власне винарня Єгера, при якій діяв бар. Не менше захоплення викликав у сучасників і кінотеатр «Олімпія» – другий у місті: «Електричний театр у пасажі Єгера обставлений з найбільшим комфортом. Зображення французькі. Двічі на тиждень зміна програми. Сеанси щоденно від 6-ї до 10-ї години вечора. Під час сеансів грає колійова музика». У березні 1914 року Єгер поміняв свій будинок на готель «Центральний», що був трохи далі по вулиці і належав багатію Гюбнеру (колишній готель «Червона Зірка»). Новий власник частину приміщень переробив під квартири. За Польщі тут працював популярний магазин «Окуляріум», де торгували оптикою, електро- та радіотоварами. У радянські часи вулицю перейменували на Чапаєва, кінотеатр – на «Піонер» (пізніше ім. Шевченка), а фотоательє – на «Ракурс». Сучасне фото переносить нас на вулицю Січових Стрільців. Зміни разючі і то не в кращий бік. Кам’яниця ліворуч перебуває в аварійному стані та обгороджена парканом. Дитячий кінотеатр Шевченка давно не працює. У колишньому фойє тепер магазин «Євро секонд хенд». Його отруйно-червона вивіска більше пасує, напевно, китайському Шанхаю, ніж європейському Франківську. А ось фотоательє збереглось, і знову називається «Рембрандт». Якщо підійти ближче, то можна побачити, що у підбалконних орлів повідпадали крила, а у пастуха відвалилися руки. Плюс кудись зникли великі кам’яні кулі, що прикрашали дах. Єгер би плакав… Іван Бондарев, Михайло Головатий |
