Під час Другої світової війни у Карпатах полягли тисячі воїнів різних армій, на місцях запеклих боїв дотепер знаходять уцілілі гранати, снаряди та міни, а в непозначених братських могилах - кості та солдатські жетони. Війна не закінчилася, поки не похований останній солдат. Таким було гасло "червоних слідопитів", які в радянський час займалися пошуком могил червоноармійців, загиблих на останній світовій війні. Кажуть, саме завдяки таким шукачам-ентузіастам колишній український президент Леонід Кучма довідався про місце загибелі свого батька - десь у Новгородській області Росії. Пошуки забутих солдатських поховань ведуться дотепер як на офіційному рівні - легальними пошуковими організаціями, так і підпільно - сучасними "сталкерами" або "чорними археологами". Зрозуміло, що державні установи чи громадські організації можуть проводити розкопки лише в межах визначеного бюджетного фінансування. Натомість різноманітні "копачі" обмежені тільки вартістю металодетекторів, асортимент яких представлений на ринку в діапазоні від пляжних шукачів монет до професійної високочутливої та вузькоспрямованої техніки, та власним сумлінням. "У нашій справі все залежить лише від особистості конкретної людини, наскільки вона совісна і порядна", - зауважив у розмові з журналістом "ГК" Володимир К., який уже кілька років поспіль вивчає історію обох світових воєн і проводить пошуки тогочасних артефактів як для громадських організацій, так і для особистої колекції. Гори кісток Особливості кожного українського закону такі, що його так чи інакше можна обійти. Не є винятком обмеження, які встановлені чинним законодавством щодо проведення пошуків та розкопок із застосуванням металодетекторів. Виявляється, будь-які земляні роботи в місцях, які визначені як історичні місця чи місця бойових дій, суворо заборонені. Однак затриманий у лісі з металошукачем «копач» обов’язково пояснить, що нічого не чув про війну в цих місцях і просто збирає тут брухт або ж прийшов сюди, щоб знайти, скажімо, свою обручку, загублену на грибах. «Місця боїв ніяк не промарковані на туристичних маршрутах, у лісі щодо цього немає жодних вказівників, а за рельєфом їх може визначити тільки фахівець, - пояснював мій співрозмовник Володимир. – У таких місцях не існує такої чіткої прив’язки до місцевості, як якийсь монастир чи рештки замку. Для відмазки перед лісником чи інспектором МНС можна придумати різні причини». Насправді «копачі» добре поінформовані не тільки про місця, де йшли масштабні бої, вони достовірно знають, де в роки війни проходила лінія оборони, з якого напрямку відбувався наступ, де окопалася піхота, а де стояли гармати. Часом вони з неймовірною точністю можуть переповісти історію якогось епізоду бою, опираючись на сліди, які вони виявили у землі. Скажімо, патрони та гільзи від ППШ вказують на місце атаки радянських солдатів, рештки сигнальних ракет - на дозорний пост, з якого оборонці виявили початок штурму. Від одного з сучасних "слідопитів" довелося почути детальну розповідь про пораненого угорського солдата, якого під час наступу радянської армії в околицях гори Маковиця біля Яремче добив у окопі пострілами в голову радянський вояк, який штурмував вершину. "Гори біля Яремче буквально всіяні трупами, - розповідав він. - Найважчі бої йшли за Маковицю, звідки прострілювалася дорога на Закарпаття та Угорщину, ця гора кілька разів переходила з рук в руки. Людей в останній війні не жаліли, радянських солдатів гнали на штурм і при цьому стріляли по позиціях угорської армії, яка тримала тут оборону, з "катюш". Місцеві розповідають, що після тих боїв вони бачили в лісі напис на буковому дереві "умираем от своих", зроблений кров’ю. Кажуть, для того, щоб деморалізовані угорці не покинули позицій і стояли на смерть, німецьке командування розпорядилося вдягнути союзників у есесівську форму, адже щодо "есесівців" в радянській армії був категоричний наказ - живими не брати". Коли бої на Маковиці відгриміли, загиблих солдатів з обох сторін поскидали у спільні братські могили - в ями від бліндажів, глибокі окопи та вирви від снарядів. Такі місця поховань так само, як ліквідовані німецькі та угорські військові цвинтарі, за радянської влади приховувалися, щоб вберегти могили від мародерів. Але з часом вода вимивала на поверхню солдатські кості та черепи. Зброю, більшість боєприпасів, цінніші предмети амуніції та особисті речі вояків визбирали ще у повоєнний час. Щось підібрали бандерівці, перепало й місцевим мешканцям. З убитих знімали чоботи, забирали годинники, запальнички, хтось міг залишитися і без золотих зубів. Серед самих «сталкерів» побутує легенда про одного делятинського лікаря, який сильно піднявся на "воєнному" золоті. Хрести серед лісу "Переважно ті місця, де в населених пунктах стоять меморіали полеглим у війні солдатам, є цілком символічними, насправді там ніхто не похований, - розповідав один із шукачів. - Правда, в часи совдепії була спеціальна програма, і мій дід брав у ній участь, коли по горах викопували партизанів і перепоховували в центрі Яремче. Тоді з лісу звозили всіх без розбору, і тепер під тим пам’ятником бандерівців лежить стільки ж, як і радянських партизанів, якщо не більше. На скелеті ж не написано, хто він - партизан та й все. А написи зробили за ковпаківськими списками загиблих". Солдатські могили у лісах, від яких не лишилося ні горбика, ні хреста, різноманітні "копачі" виявляють і тепер. На поховання німецького чи угорського вояка найчастіше вказують знайдені в ямі спеціальні ідентифікаційні жетони, які ділилися навпіл - половинка залишалася в могилі, друга частина - відправлялася рідним загиблого. Якщо знаходився цілий жетон, це означало, що солдат пропав безвісти. У таких випадках у "копачів" з’являється комерційний інтерес - за німецькими законами, родичі пропалого безвісти не можуть користуватися його майном, поки не отримають підтвердження про загибель. Вартість таких жетонів часом вимірюється тисячами євро і залежить від статків загиблого вояка. Що робити із знайденими рештками солдатів, біля яких виявили тільки половинки жетонів, "копачі" вирішують самі. Здебільшого кості збирають в пакет і кладуть в ту ж таки яму. Часом над могилкою ставлять простий березовий хрест і читають молитву. Був випадок у Надвірнянському районі, коли через місцеву філію "Меморіалу" пошуковці зверталися в угорське посольство з приводу виявленої могили двох угорських солдатів, але до перепоховання справа так і не дійшла. "Місцеві люди кажуть, що у Ямній, за 50 метрів від хат, був мадярський цвинтар, там уже все заросло ожинами, але видно, що були горбики, - розповідав Володимир. - На цьому місці можна було б зробити меморіал, якби мадяри тим перейнялися - дали пару рублів місцевим, щоб вони зарості вирубали, поставили огорожу, хрест, відслужили панахиду. Було би по-людськи. А так вода виносить кості - негарно". Граната як сувенір Люди, які ходять до лісу з металошукачами, рідко повертаються додому з порожніми руками. Їхні знахідки можна побачити в приватних колекціях або навіть на знаменитому сувенірному ринку в Яремчі, куди "копачі" здають на реалізацію свої "трофеї" - антуражні каски, муляжі гранат, багнети. "Розповіді про заробітки на таких знахідках дуже роздуті, - зауважив у розмові з журналістом "ГК" Володимир К. - Досить ознайомитися з цінами на спеціалізованих інтернет-форумах, щоб зрозуміти, що таке заняття не покриває витрат на бензин і потрачений час. Дуже рідко знаходиться щось цінне. Здебільшого шукачі орієнтуються на колекціонерів та любителів історичної реконструкції, які цікавляться періодом Першої та Другої світової війни". Так само дещо перебільшеною є небезпека знайдених у лісі боєприпасів та зброї. Як стверджують "сталкери", рештки рушниць та карабінів для стрільби аж ніяк не годяться і придатні лише для сувенірного використання. Те ж саме стосується і вибухонебезпечних предметів - поржавілих гранат, снарядів, мін та бомб. На 500-кілограмовій авіабомбі біля гори Рокита місцеві пастухи, скажімо, безпечно збираються, щоб пограти в карти. "Якщо по таких знахідках не довбати молотком, не різати їх болгаркою, то особливої загрози вони не несуть, - говорив мій співрозмовник. - Але трапляються предмети, які новачкам важко ідентифікувати. Наприклад, відомою «пальцевідривалкою» є запал до гранати РГ-33, який має вигляд циліндра, трохи більшого і грубшого за сигарету. Небезпечними також є вибухові предмети часів Першої світової війни, для їх наповнення часто використовували отруйні речовини, а для запалів - гримучу ртуть". Багато хто із сучасних "слідопитів" вважає, що, визбируючи залізяччя, яке лишилося від минулих воєн, вони чистять ліс від цього непотребу і виконують певну санітарну функцію. Мовляв, про серйозні знахідки вони неодмінно повідомляють фахівців з МНС. Зовсім недавно неподалік стежки на Маковицю, якою пролягає туристичний маршрут попри яремчанський камінь Довбуша, було знайдено 86 запакованих в ящики снарядів. Богдан СКАВРОН |
