Впродовж російсько-української війни в багатьох сюжетах можна бачити, якими важливими для українських бійців є їхні «молодші друзі» на фронті (коти та собаки). Ці помічники із ротацією військовослужбовців не залишаються покинутими, а разом із ними повертаються в місця дислокації, де знаходять нові домівки.

Історія «молодших друзів» в УПА є цікавою й маловідомою сторінкою. У переважній більшості документів українського підпілля собаки згадуються скоріше не як друзі, а як перешкода та небезпека для повстанців.

Із тренованими собаками військово-чекістські групи проводили пошуки та облави на членів українського резистансу. Нерідко прості домашні пси також були на заваді українським підпільникам. Останні заходили в села за продуктами чи іншими потребами переважно вночі, а гавкіт собак на незнайомців привертав до них непотрібну увагу.

Однак дослідження фотоджерел, документів ОУН та УПА, а також спогадів їхніх учасників дає можливість стверджувати, що не так часто, але й в УПА були «молодші друзі», які допомагали українським повстанцям у тяжкі хвилини.

ТСН спільно із Центром досліджень визвольного руху пропонує вашій увазі матеріал про собак, які 70 років тому були вірними друзями борців за українську незалежність.

«Сталін» із «Чорного лісу»

Топонім «Чорний ліс» є доволі поширеним в Україні. Проте у нашому випадку мова йтиметься про територіально-структурну одиницю УПА – тактичний відтинок «Чорний Ліс», що входив до складу Воєнної округи «Говерля». Назвали це з’єднання УПА на згадку про великий лісовий масив «Чорний ліс» у межиріччі Лімниці та Бистриці (на південний захід від Івано-Франківська).

Тут українські повстанці вели запеклі бої як із німецькими, так і з радянськими окупантами. Якщо згадана «Ясна» потрапила в УПА від німецького відділу, то пес «Сталін» був на початках «червоним партизаном».

Один із повстанців, який діяв у «Чорному лісі», Василь Гаргат – «Одчайдух» – залишив у своїх спогадах відомості про те, як «Сталін» потрапив до УПА. Йдеться про травень 1944-го, коли повстанці вели бої у цій місцевості із радянськими партизанами:

«…з обозом добрався до Грабівки, зголосив своє прибуття командирові Гамалії [Василь Скригунець, командир кулеметної сотні «Черемош»]. У селі якраз перебував наш повстанський шпиталь, в якому лікували поранених із цілого Чорного лісу. Мене призначили в чоту, що охороняла хати, в яких лежали поранені, щоб заодно підлікувався. Дали мені кріса, патрони, гранати.

Фронт наближався до Чорного лісу. У навколишніх селах було повно ворожих військ та ще кулагінці [радянські партизани із загону “Іскра” під командуванням Гната Кулагіна] продовжували грабувати селян.
На нас вони вже не наважувалися нападати, але нападали на дітей, які пасли худобу біля лісу, і рідко нашим бійцям вдавалося відбити маржину (худобу). Кулагінці як блискавично появлялися, так і зникали. Наші застави та засідки майже не допомагали.Маючи на озброєнні радіотехнічні засоби, кулагінці зв’язувалися зі своїм Центром. В умовлений час, уночі, їм з парашутів скидали зброю, боєприпаси, амуніцію, медикаменти. Навіть були скинули двох дівчат-медичок з Полтавщини, а також двох псів.

Того разу нашим партизанам стало відомо, як і де скидатимуть вантажі, тож медсестри і собака, яку ми назвали Сталін, дісталися УПА. А другого пса довелося застрелити, бо був страшенно злющий і ніяк не давався в руки…»

Таким чином «Сталін» із радянської партизанки перейшов до УПА, став улюбленим псом згаданого командира «Гамалії» та, мабуть, найбільш впізнаваним собакою на світлинах УПА.