Сьогодні реклама вже не стільки інформує, скільки дратує, кричить, переконує, спокушає, нав'язує фальшиві потреби, заступає собою життєвий простір і псує історичні міські ландшафти. А якою ж була реклама у старосвітському Станиславові? Реклама так стрімко увірвалася в життя українців, що інколи з ностальгією згадуються часи, коли, здавалося, єдиною рекламою було «Літайте літаками Аерофлоту». Сьогодні - реклама повсюди: вона підказує з біл-бордів, де купувати телевізор чи телятину зі знижкою, з телеекранів - яким пральним порошком вивести плями і які прокладки гарантують жінкам "все тіп-топ", з газетних шпальт - де брати кредит і за кого голосувати на виборах. Реклама вже не так інформує, як дратує, кричить, переконує, спокушає, нав'язує фальшиві потреби, заступає собою життєвий простір і псує урбаністичні ландшафти. Вам же доводиться обходити спотикачі? Втім, людство навчилося жити серед реклами і з зиском використовувати її з найдавніших часів. Археологам відомі фінікійські глиняні таблички, на яких повідомлялося про продаж товарів. В Стародавньому Римі на спеціально вибілених стінах - «альбумусах» купці червоною фарбою писали оголошення, в яких вихваляли свої товари. Першою рекламою в періодичному виданні була реклама в «Французькій газеті», розміщена паризькою довідковою конторою Теофраста Ренодо в 1630 році. Якою є реклама сьогодні, зокрема в Івано-Франківську, ми бачимо щодня. А якою ж була реклама у старосвітському Станиславові? Станиславів першої третини ХХ століття знав три види реклами: зовнішню на фасадах будинків, рекламу в періодичних виданнях та рекламу, розміщену безпосередньо всередині магазинів, кав'ярень та ресторанів. Зовнішня реклама вже тоді завдавала багато клопоту магістрату міста. Міська влада застерігала від занадто яскравих фасадних рекламних вивісок та надписів, які не тільки псували естетичний вигляд міста, але й трактувалися як протизаконні. Всі рекламні вивіски на будинках обов'язково повинні розглядалися у Технічному відділі магістрату, який дозволяв або забороняв їх встановлювати. Реклама у періодичних виданнях була дуже поширеною. Тогочасна реклама не мала теперішнього агресивного характеру і вражає своєю людяністю. Найбільш популярними періодичними виданнями, в яких розміщувалася станиславівська реклама, були газети «Станиславівські вісті» - український організаційно-інформаційний тижневик, та польський «Kurjer Stanislawоwski». Українська і польська реклама відрізнялися своєю спрямованістю. Українська реклама, окрім заклику купувати певний товар, нерідко мала ще й національне спрямування, демонструвала своєрідний економічний націоналізм: вона опікувалася, в першу чергу, товарами українських виробників. Відтак популярним стало гасло «свій до свого». До речі, автором і активним пропагандистом такого підходу був єпископ Станіславівський Андрей Шептицький. У пресі активно рекламувалися українські галицькі виробники: «Центросоюз», «Народний промисл», «Нова Зоря», «Калина», «Фортуна Нова» та ін. «Здоров'я - це найцінніший скарб людини. Хто хоче його зберегти, купує тільки найкращі вироби в крамницях «Маслосоюзу», «В українській хаті - українське мило «Центросоюз». Зустрічалася реклама, яка, може і не прямо, але сприяла тютюнопалінню: «Чарівна хвилина - закурити папіроски на тутках «Калина». Серед станиславівських виробників та підприємців рекламувалися: «одинока руська гуртівня паперово-галантерейна «Сокільський базар» в Станиславові» (вул. Собєського, 20, тепер - вул. Січових Стрільців), перша механічна ткальня (коло Торговиці), робітня бляхарських виробів братів Снігуровичів (вул. 3 Мая, 2, тепер - вул. Грушевського), магазин взуття Михайла Калиновського (вул. Сапіжинська, 10, тепер - вул. Незалежності), універсальний магазин Юліяна Поляка, що в будинку Банку Міщанського по вул. Сапіжинській, 15 (тепер - Незалежності), майстерня пошиття одягу Івана Рудзінського, магазин тканин «Буц та Блажек», фабрика содової води та шипучих напоїв «Буркут», фабрика хімічних виробів «Блиск» та багато інших. Цікавою є реклама косметичних засобів, які продавалися зазвичай в аптеках. Аптека доктора Байля, що розміщувалася на території Ринку, пропонувала паням «тлустий пудер, крем східної краси, крем ланоліновий, найлучше средство проти веснівок», а «розличні вина лічні, маляга, коньяк» - це, звичайно, панам. Рекламувалися в газетах також послуги, в основному адвокатські, лікарські та банківські. З газети «Станиславівські Вісті» за 1912 рік дізнаємося про діяльність крайового адвоката Юлія Олесницького, контора якого була розташована по вул. Липовій, 4 (тепер - вул. Шевченка), доктора «всіх лікарських наук» Володимира Яновича, що приймав по вул. Голуховського, 1 (тепер - вул. Чорновола). Товариство взаємної безпеки «Дністер», яке можемо вважати тогочасним страховим товариством, закликало: «Кождий повинен обезпечувати ся від огню, щоби на случай пожежі не понести втрати, бо достаток одиниці то добробут цілого народа». «Безпека! Певність! Таємниця! Комунальна Каса Ощадності в Станиславові приймає вклади на найвигідніших для вкладників умовах. Каса платить від вкладів 5,5% річно». Польська реклама мала більш "космополітичний" характер. І русинка з-під Коломиї, і краков'янка, і молода пані із Зеленої Гури - всі хвалять мило Jelen schicht! Всередині кав'ярень та ресторацій розміщувалася реклама пива і міцніших алкогольних напоїв, в магазинах - реклама продовольчих та інших товарів. У книгарнях рекламувалися видавництва та нові книжки. «Батьку! Не жалій одноразового видатку 4 злотих для добра дитини - запронумеруй [підпиши] для свого синка чи донечки «Світ дитини»!». «Позір! Аматорські гуртки! Вже вийшла з друку дуже гарна драма на 5 дій під назвою «Марко Проклятий». Просимо замовляти у видавництві «Дніпро». Книжка є цензурована. Ціна 1,80 злотих. Спішіть з замовлянням, бо наклад малий і на вичерпанні!» «Новинка! Богдан Жарський. Шлях Пілігрима. Книжка лірики з двобарною мистецькою обкладинкою роботи мистця Святослава Гординського. Ціна: на сатинованому папері - 1,5 злотих, на ілюстраційному - 2 злотих». Читаючи обширну рекламу новинок літератури, наукових праць, ще раз переконуємося, що Станиславів таки був культурним містом. Наталія ХРАБАТИН, "Галицький кореспондент" |
