Багато теперішніх іванофранківців з власного досвіду знають, що таке жити в борг. Сто років тому боргів і боржників у нашому місті теж було немало. В боргах було й саме місто Станиславів – станом на кінець 1909 р. борг міста сягав майже 3 млн корон.
В боржники потрапив навіть… костел по вул. Ґіллера (тепер вул. Гординського). В жовтні 1907 р. преса повідомила, що костел вирішив придбати ділянку землі в столяра Стельмашинського, яка знаходилась поряд з церковними володіннями. Суму в три тисячі корон збирали в складчину, благодійникам довелося також виплатити борги костелу в розмірі близько 500 корон.

Якщо боржником був купець, його майно розпродавали на ліцитації (аукціоні).

Газета "Кур’єр станиславівський" від 24 січня 1904 р. повідомляє про майно померлого боржника – купця Ізраеля Аксельрада, яке мало бути продане з аукціону в лютому того ж року. Цей купець мав крамницю по вул. Карпінського (тепер початок вул. Галицької) і торгував взуттям, парасолями та галантерейними товарами.

Тоді в місті розорився ще один галантерейник – Юліан Шимонович, який мав крамницю по вул. Сапєжинській (тепер вул. Незалежності) і торгував також тканинами й кравецькими додатками. Його майно теж мало піти з молотка.

Вул. Карпінського.

Інколи нерви боржників не витримували і вони наважувалися на відчайдушні й протизаконні вчинки. В 1903 р. справжньою сенсацією в місті стала справа підполковника Зиґмунта Гекайла, якого було звинувачено в ошуканствах і зловживаннях на величезні суми. Подейкували, що до злочинних дій підполковника спонукали борги й лихварі, які немилосердно на нього тиснули. Він намагався втекти за кордон, але був повернутий через австрійське консульство на батьківщину й у 1906 р. засуджений до 8 років ув’язнення. Підполковник був популярною людиною у місті, тож багато мешканців йому навіть співчували.

В травні 1909 р. в станиславівському суді розглядали незвичну справу. На лаві підсудних опинився лісник Мартин Бервид. Він служив у Крихівцях і наробив багато боргів за векселями. Його засипали письмовими нагадуваннями про сплату, але він їх просто ігнорував. Врешті-решт він дочекався візитів судового виконавця, який намагався стягнути з нього борги. Ці візити дуже дратували лісника, тим більше, він щойно одружився, а набридливий службовець псував усю романтику медового місяця. Судовий службовець Іван Долотенко так йому надокучав, що нерви лісника не витримали. Він зустрів набридливого службовця в одній з порожніх кімнат будинку, висварив останніми словами й замкнув. Лише згодом ув’язненого вдалося випустити на свободу. За таке самовільне позбавлення волі судового службовця Бервида засудили на 14 днів арешту. Такого м’якого покарання для нього вдалося досягти лише завдяки майстерно побудованому захисту відомого станиславівського адвоката Леона Бораля.

Того ж року борги стали причиною справжньої трагедії. Єврей-лихвар з Тисмениці Пінкас Замлер позичив місцевому селянинові 80 корон. Коли той не сплатив борг вчасно, лихвар пригрозив йому, що відбере у нього хату. Боржника це дуже налякало, тож він вирішив усунути лихваря. Двоє синів селянина-боржника виманили Замлера з дому під тим приводом, що хотіли віддати йому вовну за рахунок сплати боргу. Лихвар погодився глянути на товар і пішов услід за парубками. Коли лихвар довго не повертався додому, його дружина стривожилася й звернулася до жандармерії. Жандарми розпочали пошуки і незабаром знайшли труп Замлера за селом. Вбитому на момент смерті було лише 30 років. Селянина-боржника й одного з його синів було заарештовано.

В лютому 1903 р. Бенджамін Лауер і Давид Лессінг, які протягом шести років керували торгово-посередницькою агенцією в Станиславові, раптом виявили, що їхні борги сягнули кругленької суми – 35 тис. корон. В паніці обидва власники прийняли відчайдушне рішення – кидати все, в тому числі дружин та дітей, і тікати до Америки. В касі вони залишили всього 7 корон 20 галерів, а самі подалися в далеку подорож. В діловому світі Станиславова звістка про втечу цих боржників викликала справжній шок, адже їхня агенція користувалася бездоганною репутацією. Як з’ясувалося, причиною краху стали регулярні неплатежі одного з ключових клієнтів агенції – багатого місцевого купця Якуба Шраґера.

В лютому 1907 р. спробував утекти до Америки місцевий швець Фелікс Денисикевич. Він співпрацював з місцевою шевською корпорацією, наробив безглуздих боргів і намагався зникнути. Але кредиторам удалося його вислідити, затримати в німецькому Бремені й повернути на батьківщину.

В квітні 1911 р. застрелився місцевий купець Роман Кроґульський, який винаймав приміщення в станиславівській дирекції залізниць (тепер центральний корпус медуніверситету).

Замах на своє життя він здійснив просто на робочому місці. Знайомі купця зазначали, що він уже віддавна носився з ідеєю самогубства через борги, яких не міг виплатити. Серед мешканців міста самогубство Кроґульського викликало великий жаль, бо він був відомий своєю порядністю, старанністю й працьовитістю, які, однак, не врятували його від значних боргів.

Олена Бучик