По мірі того, як наближався день викопування скарбу, до неї все частіше приходили люди і приносили все більші суми. Коли ж дев’ятнадцяте вересня врешті настало, шахрайка спробувала зникнути з усіма грішми. Проте завдяки оперативності станиславівської поліції її було швидко заарештовано.
Моторошний випадок, пов'язаний з пошуком скарбів, стався у червні 1900 р. в Болехові. В тамтешнього селянина Михайла Сороки померла донька Розалія, яка довший час скаржилася на біль голови. Хвора не дозволяла розчісувати собі волосся, бо це посилювало страждання, після смерті її волосся теж не чесали. Родичі знали, що дівчина володіла немалою сумою грошей, яку десь старанно приховувала. Вони обшукали все, навіть копали ями біля дому, але марно.
Врешті-решт комусь спало на думку, що покійниця могла ховати гроші у волоссі, тому й не розчісувалася. Михайло Сорока, батько дівчини, взяв лопату й пішов на цвинтар, щоб обшукати волосся померлої. Але нічого так і не знайшов, крім проблем з законом. Його було арештовано, але невдовзі все ж випущено на волю.
В січні 1903 р. мешканка Ямниці Параска Гарасимчук розповіла своїй приятельці, дружині шинкаря Хайі Арон, таємничу історію. Начебто її прабабуся знала місце, в якому захований скарб Довбуша, і Параска справді знайшла там мідний котел, повний золотих дукатів. Взяла вона той котел, але тільки-но переступила з ним поріг свого дому, як важко захворіла її дитина. Параска побігла до ворожбита, і він попередив її, що на скарбі опришків лежить прокляття. Тож краще повернути дукати на місце, але можна продати їх єврею чи єврейці – їм прокляття не зашкодить.
Параска запропонувала подрузі купити таємницю скарбу за 200 корон, але Хайя не до кінця повірила у цю розповідь. А що як дукатів не виявиться на місці? Тоді, пообіцяла Параска, вона негайно поверне 200 корон. І дві жінки вирушили у подорож за скарбом. Врешті-решт Параска привела Хайю на те місце, де начебто був захований котел з дукатами. Сама повернулася додому, а Хайя копала мерзлу землю, однак не знайшла нічого. Знесилена, вона повернулася додому, але подруги, а з нею і двохсот корон, удома не застала. Довелося ошуканій дружині корчмаря звертатися до суду, щоб повернути свої гроші.
Проте деяким мешканцям нашого краю все ж щастило на цікаві знахідки, які мали неабияку наукову цінність. В жовтні 1902 р. з Дністра поблизу Галича багром було витягнуто величезну кістку мамонта. Це була ліва лопатка трикутної форми, а її сторони були довжиною близько одного метра. Такі розміри й велика вага знахідки давали можливість уявити, наскільки величезними були вимерлі тварини. Кістку було відправлено спочатку до технічного бюро повітового староства в Станиславові, а згодом, певно, до Львова.
Так бачимо з повідомлення в газеті “Кур’єр станиславівський” від 17 січня 1909 р., мамонти колись водилися й у районі Гірки (тепер район вулиць Миру та Привокзальної в Івано-Франківську). На землях Генрика і Едмунда Раухів на глибині 4 м знайшли кістки й гігантську щелепу давньої тварини з зубами. На жаль, робітники, які копали в тому місці глину, не зрозуміли, яку цінну знахідку вони виявили, й частину кісток порозбивали лопатами чи порозбирали додому. Господарі вирішили віддати кістки мамонта до львівського музею чи до якогось місцевого освітнього закладу.
Репутацію справжньої “столиці” давньої фауни набуло село Старуня (знаходиться в сучасному Богородчанському районі). В 1907 р. тут знайшли кістяк мамонта вагою 670 кг, доісторичного носорога, який чудово зберігся, кілька кісток дрібніших тварин та рештки давніх рослин і комах. Знахідки відправили до музею графа Дідушицького у Львові (тепер Державний природознавчий музей). В 1930 р. мешканці Старуні знову отримали нагоду побачити древніх тварин. В ямі, наповненій озокеритом, було знайдено носорога, який чудово зберігся. Він походив з четвертинного періоду (близько 2,5 мільйонів років тому) і був згодом переданий для досліджень Академії наук у Кракові.
Словом, хто шукає, той завжди знаходить. А що саме – скарб, залишки доісторичної тварини чи проблему на свою голову – то вже кому як пощастить.
Олена БУЧИК
