Серед відомих представників української громади Станиславова були не лише видатні юристи і лікарі, а й підприємливі люди, які вписали важливі сторінки в ділову історію міста. Причому вони дбали не лише за власний гаманець, а й брали участь у благодійних і патріотичних проектах.
Однією з найпомітніших фігур у діловому світі Станиславова був Юрій Синишин. Він прибув до міста на навчання в 1906 р. і жив тут аж до 1939 р. з перервою на військову службу. Вже в кінці 1911 р. Синишин почав робити свої перші кроки на торговельній ниві – пройшов практику і влаштувався до "Консуму залізничників", тобто крамниці, де продавали товари для колійових працівників. В 1915 р. він відкрив власну крамничку, але його самостійна торгова активність протривала недовго, бо вже наступного року довелося йти на фронт.
Повернувся Синишин до Станиславова лише у 1918 р. й застав місто дуже понищеним за роки війни. Але влада тоді була в руках українців, що його дуже втішило. Він звернувся до Дирекції залізниць і розпочав роботу в господарському відділі. З приходом польської влади багатьом українцям було важко знайти роботу, але в липні 1919 р. відновлений поляками "Консум залізничників" гостро потребував фахових людей і знову прийняв Синишина на роботу. Вже невдовзі він став управителем цієї крамниці.
В 1921 р. Синишин заснував дуже популярну в місті крамницю "Фарболь", де продавалися господарські товари, побутова хімія, парфумерія і косметика. Крім самого засновника, підприємством володіли ще й інші акціонери, серед яких був відомий лікар-українець Володимир Янович. Ця крамниця спочатку працювала по вул. Казимирівській, 28 (тепер вул. Мазепи). Наприкінці 1927 р. Синишин викупив більшу частину акцій "Фарболю", а згодом став повновладним господарем крамниці.
Якраз у кам’яниці Гаусвальда (тепер вул. Незалежності, 11) звільнилося велике приміщення, тож власник переніс крамницю туди. На місці "Фарболю" відкрився магазин іншого українського підприємця – Богдана Стебновського, де продавали чоловічу та жіночу білизну й галантерейні товари. В 1922 р. українські залізничники заснували кооператив, який торгував харчовими продуктами, і Синишина запросили очолити ще й це підприємство. Він також був членом товариства "Руська хата", провадив активну діяльність на благо української громади, а в 1926 р. заснував у Станиславові філію львівського Союзу українських купців.
Першим головою цього Союзу було обрано ще одного видатного станиславівського підприємця – Северина Снігуровича (1884–1965). Він не лише згуртував навколо себе українських ремісників і торговців, а й був відомим меценатом і громадським діячем.
Снігурович народився в селі Братишеві теперішнього Тлумацького району, професійну освіту завершив у Станиславові в 1898 р. У 1908 р. відкрив тут "Першу українську бляхарську робітню" на розі вул. Шашкевича і Незалежності, в так званій "Українській хаті". Пізніше, крім власних бляхарських виробів, він почав продавати кухонний посуд, скло, порцеляну, кришталь, і через кілька років його крамниця стала однією з найкращих у місті.
"Українська хата".
В часи ЗУНР Снігурович відгравав особливо важливу роль у житті міста й виконував обов’язки заступника міського голови. Він також був одним із засновників важливої української фінансової інституції – "Руської міщанської каси" (пізніша назва – "Український кооперативний банк"). У міжвоєнний період цей впливовий підприємець заснував ремісничу бурсу й очолював Товариство українських ремісників. Людиною він був заможною, тож проживав разом з родиною в ошатній кам’яниці (тепер вул. Січових стрільців, 38).
В 1944 р. родина Снігуровичів емігрувала до Австрії, пізніше – до Канади, де відомий підприємець мусив працювати як звичайний ремісник-бляхар. В травні 1965 р. Снігурович був почесним гостем на з'їзді вихідців зі Станиславова в Клівленді (США). Кажуть, нащадки Снігуровича активно цікавляться життям сучасного Івано-Франківська.
Доброю славою користувалася й майстерня Петра Дуткевича, який виготовляв церковні товари. Вона знаходилась по вул. Бельведерській, 2 у приміщенні готелю "Під чорним орлом" (знищений під час Першої світової війни).
Як бачимо з реклами в газеті "Християнський союз" від 2 січня 1898 р., в асортименті Дуткевича були підвісні канделябри для свічок, лампи, кубки, хрести, скіпетри, таці для просвир та інший церковний реманент. Майстер також приймав вироби на ремонт, у разі потреби заново покривав їх позолотою. В міжвоєнний період майстерня Дуткевича працювала на площі Ринок біля катедри. Користувалися популярністю й інші крамниці українських підприємців – заклад Миколи Кнігиницького і Петра Підлуського, де продавали харчові продукти, а також магазин шкільного і канцелярського приладдя Григорія Тиндика.
Олена БУЧИК |
