Цього року на нас чекає важливий ювілей –100-річчя проголошення ЗУНР. І він має для нашого міста особливе значення, адже Станиславів був однією з резиденцій українського уряду. Сюди приїздили відомі культурні й політичні діячі, тут проходили урочисті паради і важливі зустрічі.
Цікаво описував тогочасний Станиславів історик і державний діяч Дмитро Дорошенко. "Як і треба було сподіватися, знайти притулок у Станиславові – не легке завдання: всі готелі переповнені. Ми зупинились біля готелю "Уніон", де я ночував колись в 1917 р., коли під самим Станиславовом були австрійські позиції, і в місті вночі не можна було палити вогнів. Швейцар ані слухати нас не хотів: всі покої зайняті "панами з України", і видно все – великими панами, так куди там пускати якихось запорошених, обшарпаних подорожніх! В місті можна було зустріти членів Директорії (я бачив, як проїздили на автах пани Андрієвський і Швець), різних міністрів та екс-міністрів, вищих чинів уряду, дипломатів, які кудись їхали, лідерів партій, членів Трудового конгресу, взагалі тих, кого ще місяць тому можна було бачити в Кам’янці. Перебувала в Станиславові й "Республіканська капела" Кошиця, і трупа Садовського з самим М. К. Садовським на чолі. Перебування в Станиславові значного числа наддніпрянців, людей з грішми, викликало підвищення цін на всі продукти і взагалі на життя в місті".
15 листопада 1918 р. в Станиславові відбулася урочиста присяга вояків 95 полку на вірність українській державі. Днем раніше до міста прибув ерцгерцог Вільгельм Франц фон Габсбург Лотаринзький, який теж узяв участь в цих урочистостях. Він походив з імператорського роду Габсбургів, але українці його знали під іменем Василя Вишиваного. В лютому 1915 р. Вільгельм Габсбург закінчив військову академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13 полку уланів. Один з солдатів-українців подарував йому вишиту сорочку, яку він носив з гордістю. За це, а також за його патріотизм і любов до України, його прозвали Василем Вишиваним.
2-3 січня 1919 р. в залі кінотеатру "Австрія" (нині вул. Шевченка, 1) проходило перше засідання Української Національної Ради ЗУНР, яке ухвалило рішення про злуку з УНР. З цієї нагоди 3 січня відбувся військовий парад, який приймав, стоячи на балконі, президент ЗУНР Євген Петрушевич. Серед учасників параду був Левко Лепкий, брат Богдана Лепкого – видатного українського літератора та громадського діяча.
В місті також побували різні делегації – Наддніпрянської України, Угорщини, Франції. Про французьку місію в Станиславові повідомила газета "Република" від 24 квітня 1919 р. В готелі "Австрія" в 1919 р. зупинялися письменник і голова Директорії В. Винниченко, перший президент УНР М. Грушевський та інші видатні особистості.
26 лютого 1919 р. в Станиславові відбувся урочистий прийом на честь головного отамана Симона Петлюри. В своїй промові він підкреслив значення галицької України в побудові української держави і виголосив тост за єдність українських земель. Наступного дня Петлюра влаштував прес-конференцію для представників галицької преси. Говорили про більшовиків, роль галичан у боротьбі з ними, економічні інтереси та "політичний розум".
Симон Петлюра
Для моральної підтримки галичан на початку березня 1919 р. по дорозі до Італії в Станиславові зупинилася і виступила з концертом відома артистка Марія Шекун-Коломийченко. По суті, вона була першою українкою, яка стала професійною камерною співачкою. В її репертуарі був майже весь відомий на той час український класичний репертуар та народні пісні. Особливою популярністю користувалися романси Миколи Лисенка. Про приїзд відомої співачки повідомила реклама в газеті "Република" від 28 лютого 1919 р.
Новий статус Станиславова та його культурного простору підкреслювали й урочисті святкування Акту злуки, військові паради на честь приїжджих гостей – членів Директорії УНР та представників коаліційних місій. Місто під час таких урочистостей святково прикрашали й добре освітлювали. Звичним видовищем для мешканців міста стали військові марші, під час яких вояки співали українських пісень.
Активне громадське й культурне життя міста було перерване наступом польської та румунської армій. Під тиском військ польського генерала Галлера уряд ЗУНР 15 травня 1919 р. залишив Станиславів. Галичина почала офіційно називатися Малопольщею, а в 1921 р. місто стало адміністративним центром новоствореного Станиславівського воєводства.
Олена БУЧИК |
