Британська авторка детективів Аґата Крісті порівнювала життя маленького міста з калюжею. Одноманітно й сіро, проте лише на перший погляд. Якщо подивитися на воду з калюжі через мікроскоп, то можна побачити, що насправді у ній просто вирує життя, яке приховане від нашого ока. Життя у старому Станиславові теж лише здавалося розміреним і спокійним. Насправді там відбувалися не лише важливі події, а й кумедні і незвичні трафунки. Озброївшись історичною літературою і давньою пресою, спробуймо подивитися на життя старого міста «через мікроскоп».
Потяг-привид Про цей містично-залізничний трафунок розповідає відомий львівський краєзнавець І. Лемко. Виявляється, повз Станиславів проїжджав загадковий потяг-привид. В 1861 р. було відкрито перший залізничний маршрут у Галичині, а через кілька років після цього на коліях почали ставатися дивовижні випадки. Ходили чутки про загадковий потяг, якого не було в жодних державних реєстрах і розкладах руху. Він із величезною швидкістю з'являвся у неочікуваних місцях і так само несподівано зникав, щоправда, не спричиняючи при цьому аварій. Містичний потяг часто помічали на дорозі зі Станиславова до Львова. Впродовж декількох місяців він тероризував залізничників і пасажирів різних потягів, а потім зник так само безслідно, як і з'явився.
Азіатська холера на станиславівському вокзалі Про ще один вокзальний трафунок повідомляє газета «Кур’єр Станиславівський» за 27 вересня 1908 р. В одинадцятій годині ночі до поліційної інспекції міста надійшло тривожне повідомлення. В одного з працівників залізниці, зокрема у пересувача вагонів Михайла Малусіва, з’явилися симптоми вкрай небезпечної хвороби – азіатської холери. До вокзалу негайно прибули лікарі й уважно обстежили хворого. На щастя, страшний діагноз не підтвердився. Лікарі висловили припущення, що бідолашний залізничник просто чимось отруївся. Можливо, захворів на гостре запалення шлункового тракту через надмірне споживання ковбаси, квашених огірків і пива.
Двійник Філеаса Фоґґа Всім відомий герой роману Жуля Верна – Філеас Фоґґ, який здійснив подорож навколо світу за вісімдесят днів. Виявляється, у мандрівного англійця був «двійник» і він відвідував Станиславів. Про нього повідомляє часопис «Nowosci Illustrowane» за 6 січня 1906 р. Молодий угорець Бела Фібінґер посперечався з угорським аристократом на 60 тисяч корон, що зможе об’їздити весь світ. Щоправда, не за вісімдесят днів, а … без гроша в кишені. Свою подорож авантюрний мандрівник розпочав 16 грудня 1904 р. Вийшовши з Будапешта, він помандрував до Відня, потім відвідав Берлін, Гамбург, Карлсруе. Далі побував у Швейцарії, Франції, Італії, на півночі Греції і прибув до Малої Азії. Там до нього приєдналося кілька супутників. Покинувши Азію, Фібінґер з товаришами вирушив до Африки, перетнув пустелю Сахару і прибув до Тунісу. В Тунісі з ним трапилася прикра пригода, яка мало не коштувала йому життя. На Фібінґера напали бедуїни і ранили його в голову. Трохи одужавши, мандрівник продовжив подорож, проте через брак коштів був змушений повернутися до Будапешта. Там певний час відпочивав, набирався сил, а в останніх днях грудня 1906 р. дістався до Станиславова, плануючи далі вирушити до Росії, Сибіру, Кореї і Австралії. В кожному місті, яке він відвідував, Фібінґер звертався до місцевої влади з проханням засвідчити його прибуття у спеціальній книжечці. Головним джерелом коштів для мандрівника був продаж листівок, на яких був зображений він сам.
Пригоди італійців у Станиславові Кав’ярня «Едісон», що знаходилася в пасажі Гартенберґів, була надзвичайно респектабельним закладом. Там виступала музична капела, в якій були задіяні італійські музиканти. І ось станиславівська поліція звинуватила італійців у вчиненні численних підступних крадіжок, які хвилею прокотилися містом. Особливо часто грабунки траплялися на Тринітарській площі та площі Ринок. Жертвами переважно ставали жінки, з чиїх сумочок злодії нахабно цупили гаманці з грошима. Часом зловмисники переслідували жертву, чекаючи, поки вона ввійде до людної крамниці чи опиниться у натовпі, а тоді здійснювали крадіжку. Врешті-решт нахаб затримали на гарячому. Таємничими крадіями виявилися уродженець Риму Міхал Агресті та його земляк Вінцент Пунзі – музиканти з розкішної кав’ярні. Проте вони рішуче заперечували свою участь в «епідемії» крадіжок. Підступних злодіїв допомогла викрити продавщиця овочів з вулиці Ґославського (нині вул. Вітовського) Вона знайшла на сходах у себе в пивниці чотири порожні гаманці. Виявилося, що крадії забирали гроші, а гаманці викидали через відкриті сіни до пивниці. Тож пригоди італійців у Станиславові закінчилися для них нещасливо: їх було викрито й віддано під суд. Про це повідомив «Кур’єр Станиславівський» за 12 вересня 1909 р.
«Чхати суворо заборонено!» Виявляється, у Станиславові було здійснено епохальне відкриття у галузі медицини – винайдено засіб проти чхання! Принаймні, про це сповіщав у своїх рекламних афішах місцевий лікар, про якого розповідає «Кур’єр Станиславівський» за 2 вересня 1900 р. Станиславівська молодь, проте, сприймала цей важливий медичний винахід не надто серйозно. Студенти при кожній зустрічі з лікарем демонстративно чхали, чим страшенно дратували пана доктора. Він не лише сварився з насмішниками, а й без кінця скаржився у різні офіційні установи з проханням заборонити чхати на вулиці – до староства, магістрату, директорам шкіл... Проте жодна владна установа не вбачала у чханні нічого злочинного і скарг лікаря не задовольняла. Чутки про кумедний трафунок ширилися містом, і ставало все більше бажаючих покепкувати з бідолашного винахідника. Тоді пан доктор почав боротися з насмішниками власними силами – особливо запеклих «чхальників» ганяв кийком. Діставалося від нього й тим, хто на своє лихо посмів чхнути у його присутності випадково. Побиті зверталися до суду, і лікар мусив вибачатися й виправдовуватися. Здавалося би, варто було вже заспокоїтися й не сприймати жарти дотепників так гостро. Але ні. Прочитавши в газеті замітку про себе, розлючений лікар подав до суду на кореспондента газети. В розгляді справи йому відмовили, і мешканці міста й далі могли безкарно чхати, скільки їм заманеться.
Шлюбний аферист Дмитро Дмитрук з села Братківець, показний і ставний чоловік, надумав стати на небезпечну стезю шлюбних афер. Він називався вдівцем, закохував у себе дівчат, обіцяв на них одружитися, а потім виманював у них гроші. І… зникав безслідно. Газета «Станиславівські вісті» від 27 червня 1937 р. повідомляє, що таким чином він видурив у якоїсь довірливої панянки 10 злотих. Проте ошуканцю не пощастило. Його випадково зустріли у Станиславові його ж свати з Ямниці й здали до поліційного відділку. Чи повернув шахрай гроші усім своїм «нареченим», у газеті не повідомляється.
Лис у центрі міста Рано-вранці перехожі в самому центрі міста, на вулиці Сапєжинській (нині вул. Незалежності), побачили лісового звіра – рудого лиса. Перелякана тварина, яка невідомо як опинилася в центрі міста, втекла від цікавих перехожих до скверу принцеси Ґізели (нині на цьому місті Вічевий майдан), а згодом потрапила на вулицю Ґолуховського (нині вул. Чорновола). Там на лиса натрапив поліціянт, який ударом шаблі перетяв нещасній тварині голову. На жаль, Ґрінпісу чи хоча би «Дому Сірка» тоді ще не було, тож за бідолашного лиса нікому було заступитися. Певно, його шкірка пішла на комір дружині поліціянта. Про сумну долю рудохвостого повідомив «Кур’єр Станиславівський» за 10 листопада 1907 р.
Отже, не таким вже й нудним та одноманітним було життя у старому Станиславові. Схоже на те, що наші предки таки вміли себе розважити, навіть проживаючи у невеликому й провінційному місті, яким був тоді Станиславів. А може, все залежить не від того, де живеш, а від уміння помічати цікаве у сірих буднях? Олена БУЧИК |
