Хоча 110 років тому в місті Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) ще нічого не чули про коронавірус, і навіть іспанський грип тоді ще не тривожив мешканців, але відвідувачів ресторанів, кав’ярень і цукерень уже заманювали не тільки вишуканими стравами та марципанами, але й, насамперед, добре вентильованим приміщенням, в якому можна було зручно розміститися та не задихатися від тютюнового диму і винних перегарів. 

«За сучасних санітарних вимог це позитивна сторона будь-яких громадських приміщень з високою відвідуваністю», – писала про нововідкриту після ремонту кав’ярню «Уніон» на теперішній «стометрівці» (тоді – вулиця Сапєжинська) у жовтні 1910 року газета Kurjer Stanislawowski, журналісти якої ніби наслухалися брифінгів нинішнього головного санітарного лікаря України Віктора Ляшка.

Кав’ярня «Уніон» була розташована в самому центрі Станиславова, на улюбленій для піших прогулянок та вечірніх променадів лінії А-В, як називали в той час «стометрівку», поруч із міським казино (тепер – будівля бібліотеки для юнацтва), у збудованій у 1898 році кам’яниці Басса. Сама будівля вирізнялася тим, що тут вперше у місті архітектори застосували на першому поверсі аркаду – поєднання галерей, арок і колон. А після ремонту, який восени 1910 року закінчив власник цього закладу Владислав Кровіцький, у кав’ярні було встановлено перші в місті електричні вентилятори.

«Ідеальна та єдина в нашому місті електрична вентиляція забезпечує чисту атмосферу в цьому просторому кафе з великою кількістю політичних та літературних журналів. Жіноча кімната справді прекрасна, два нових більярди ідеально підходять. Власник кафе – пан Кровіцький, який користується загальною симпатією, власник першокласної кондитерської», – вихваляли кафе «Уніон» у тогочасній газеті.

Якщо додати, що вечорами у вихідні тут грали музиканти військового оркестр 24-го полку піхоти, а часом навіть виступали заїжджі циганські капели та скрипалі-віртуози, то стає зрозуміло, чому цей заклад називали одним із осередків міського життя.

«Можна сміливо стверджувати, що сьогодні вважається добрим тоном бути гостем цієї кав’ярні. Це єдина кав’ярня, яка поєднана з кондитерською фабрикою, може виробляти власні товари і гарантує якість свого продукту», – зауважили газетярі.

Звичайно, вентилятори, більярди і цигани були важливою привабою відвідувачів до кав’ярні «Уніон» та цукерні Кровіцького, але, щоб втримати публіку і догодити її смакам, власникові закладу доводилося демонструвати також свій хист кондитера. Судячи із опублікованого у 1910 році в газеті Kurjer Stanislawowski, він добре знався не тільки на традиційних галицьких пляцках. Ось що можна було скуштувати в кав’ярні на «стометрівці»:

солодкі кекси з парового тіста, перекладенці (перекладені два і три рази), маківники, сирники, завиванці з маком, мигдальною та горіховою масою;

плетені штруделі та круасани з маком;

торти і мазурки (пляцки з пісочного печива з фруктовою та горіховою начинкою) – мигдалеві, бісквітні, горіхові, шоколадні, фінікові, нугові, пуншеві, марципанові та помадкові, лінцькі (крихкі) та лінцькі з яблуками, популярні тепер французькі макарони, австрійські “пішінгери” з шоколадною начинкою, торти “морокко” грильяжеві та каштанові;

печиво а-ля Захер, пісочне “Мікадо”, вишневе “Грійот”, кавове “Мокка”, французьке “Gateau provence” і, очевидно, щось власного рецепту під назвою “Добош”, іспанські тістечка та лігуміни (випічка на основі збитих яєць і цукру), морозиво різних видів;

карамельки власного приготування, зроблені по-варшавськи з начинкою з фруктів, мармеладу, джемів, голландським способом із шоколаду, вершків та кави, а також м’ятні французькі;

помадки та шоколадки фруктові і кремові, з лікерами та соками, високоякісні цукерки зі шматками ананасів, вишні, полуниці в коньяку та шоколаді;

зацукровані фрукти по-французьки, зокрема, ананас в цукрі глясе та каштани в сорбеті «пюре-глясе», і зрештою медяники, які, якщо вірити рекламі, виготовлялися «з найкращого і найчистішого меду».

В цукерні Кровіцького пропонували також великий вибір печива до чаю, а також добру каву і гарячий шоколад, вина, французький коньяк, горілки і лікери, місцеві та імпортні, а також сезонні делікатеси.

«Протягом року постійно змінюється дуже велика кількість різноманітних сезонних новинок, як-от: шоколадні бомбоньєрки, декоративні упакування, ягнятка та писанки, широкий вибір прикрас та солодкої цукрової вати для новорічного деревця», – описувала газета асортимент цього розкішного закладу.

На нинішній погляд, ціни, вказані в меню, не виглядають захмарними: торти коштували 3-5 корон, карамельки – 1,6 корони за півкілограма, помадки – 3 корони, а шоколадні цукерки – 4 корони за таку ж вагу. Але якщо зважити, що середня платня чиновника у магістраті у той час становила близько 100 корон, то, щоб зрозуміти їхню вартість у гривнях, слід дописати на цінниках ще два нулі.

У 1912 році, коли в Станиславові збудували перший п’ятиповерховий «хмародер» на початку «стометрівки» (колишній готель «Уніон», а тепер – офісний центр «Київ»), кав’ярня та цукерня Владислава Кровіцького перемістилися до нових апартаментів.  

Але вивіска із назвою цього підприємства, яка повністю звучала як «Цукерня і фабрика кондитерських виробів, шоколаду і печива Яна Новорольського і Владислава Кровіцького», кажуть, досі частково збереглася у внутрішньому дворику на вулиці Незалежності.

Богдан СКАВРОН