Мабуть, варто теж нагадати, що народний дім тому і був народним, що не мав бюджетного фінансування.

Природньо, що прогулянка, яка почалася вулицею Франка та Січинського, продовжується вулицею Тараса Шевченка, йдеться на Facebook-сторінці Old Kalush.

Якщо брати до уваги коментарі читачів, то більшу цікавість викликають якраз будівлі з важкою, а то й трагічною долею, як от будівля міської Ратуші чи "Сокола" (він же колишній кінотеатр та концертний зал училища культури). Народний дім, який сьогодні так гордо здіймає свою вежу, під час Першої світової виглядав майже, як Ратуша сьогодні. Ціна питання — кошти і праця. Мабуть, варто теж нагадати, що Народний дім тому і був народним, що не мав бюджетного фінансування. Питання проєктування, будови, відновлення й утримання було питанням української громади Калуша.

Поруч із будівлею краєзнавчого музею Калущини в невеликому чепурному приміщенні поселився ЦНТТУМ — Центр науково-технічної творчості учнівської молоді. Проте, більшість працівників бюджету з певним острахом згадує цю будівлю як осідок КРУ — контрольно-ревізійного управління. Це будівля, яка через бажання "євровідремонтувати" все і швидко, втратила дуже симпатичний декор і разом із ним — індивідуальність. Можливо, вночі, коли місто спить, споруда заздро оглядає руїни Ратуші: справжні, автентичні, не зганьблені дешевим пінопластом та неймовірним кольором чергової "Снєжки"?

Міжвоєнна карта калуського середмістя інформує, що тут була єврейська гміна, а трохи нижче, в бік сучасної площі Героїв, ймовірно, мешкала родина Гольд. Не виключено, що карта просто неточна і подає як єврейську гміну будівлю музею Калущини. Але тоді приміщення КРУ відсутнє.

Газон перед музеєм Калущини та КРУ певний час був площею Конституції. Там навіть такий собі симпатичний камінь був із відповідним написом. Але доля цього клаптика калуського середмістя справді схожа з долею української Конституції. Камінь просто... забрали.