Захаріяш-Іцхак Абрагамович, (1878-1903)

До 13-ої річниці відкриття Музею караїмської історії та культури в рамках проведення Днів караїмської культури в Галичі в Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся мистецький захід «Світоч караїмської поезії Захаріяш Абрагамович», у якому взяли участь наукові співробітники установи.

Захаріяш Абрагамович є цікавою і неординарною особистістю не лише для галицьких караїмів, а й караїмів всього світу. Про короткий життєвий шлях поета розповіли завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич» Ярослав Поташник і науковий співробітник Музею караїмської історії та культури Надія Васильчук. У їх виконанні пролунали вірші в перекладі українською мовою. Слід зазначити, що З. Абрагамович, крім рідної караїмської, вільно володів українською і польською мовами. Науковий співробітник науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк прочитав поезію галицького караїма, написану польською мовою.

9 березня 1878 р. у с.Лани, поблизу м.Галича, у сім’ї караїмів Самуїла Абрагамовича і Рохми Іцкович народився син Захаріяш-Іцхак, який став згодом Кобзарем караїмського народу. Сім’я була незаможною. Батько орендував землю у польського шляхтича. Із шести дітей Захаріяш мав найбільшу схильність до навчання. Батьки вирішили віддати на навчання юного хлопця до мідрашу (караїмська парафіяльна школа), що знаходився у Галичі. Тут вчителем його був Сімха Леонович. Згодом Захаріяш навчився самостійно читати молитви давньоєврейською мовою і його перевели у міську світську школу. Для родини Абрагамовичів ці роки були надзвичайно тяжкими в матеріальному плані і вони вирішили переїхати до с.Залуква, що поблизу м.Галича. Після закінчення чотирьох класів початкової школи батьки прийняли рішення забрати сина додому, та вчителі, побачивши тягу учня до знань, переконали їх дати можливість талановитій дитині продовжити навчання в гімназії у Станіславові (теперішній Івано-Франківськ). Був проти цього рішення і перший наставник – вчитель мідрашу Сімха Леонович. Він, в свою чергу, вважав, що Захаріяш повинен стати газаном (священнослужителем) і навіть погоджувався його вчити. Та попри всі труднощі З. Абрагамович поступив до гімназії. Навчання в гімназії було величезним фінансовим тягарем для бідної сім’ї. Однак саме тут надзвичайно яскраво проявилися розум і здібності Захаріяша Абрагамовича. Гроші на книжки і зошити мусив заробляти самотужки, допомагаючи заможнішим колегам по навчанню і відробляючи за них уроки. Та не судилося запальному Захаріяшу продовжити здобувати освіту в гімназії: одні дослідники біографії поета вважають, що через пустощі заподіяні вчителеві, а інші, що через участь в роботі нелегальної молодіжної організації. Внаслідок цього, розгніваний батько вирішив віддати сина на освоєння ремесла до шевця в с.Княгинин (сьогодні – частина Івано-Франківська). Відрив від гімназії, раптове обмеження розумового розвитку, юний поет переживав з болем і розпукою. Тоді й почав писати свої перші поезії польською мовою. У вірші «Wszak jesteś, Stwórco,w błekitnym obłoku» (Zalukiew, sierpnia 1897) яскраво проявляється його жадоба до знань:

«Nauki, Panie! Nauki mi trzeba,

Jak deszcu w czasie suchego lata,

Jako głodnemu człowiekowi chleba,

Wiec też Cie o nia prosze, Panie Świata!»

Мав велике бажання до віршування. Говорять, що навіть під час праці в полі, на сінокосі він постійно віршував і, звичайно, що не всі поезії занотовував. Після смерті батька Самуїла Захаріяш знову повернувся до навчання. Вчився частково сам, частково у Станіславові. Брав активну участь у зустрічах караїмської молоді. Цей час став найбільш продуктивним для поета. До цього періоду його творчості належить більшість поезій, написаних рідною караїмською мовою. Творчістю молодого Захаріяша Абрагамовича зацікавився видатний польський тюрколог Ян Ґжеґожевський. Він в той час перебував у м.Галичі, де збирав матеріали до праці з історії луцько-галицького діалекту караїмської мови, яким, власне, і писав З.Абрагамович. Ян Ґжеґожевський вперше опублікував його поезії у своїй праці «Caraimica. Język Łach-Karaitów» 1903р. у Відні, серед них поезія «Do braci!». Невдовзі після цього визначного моменту в житті З. Абрагамовича призвали до лав цісарсько-королівського війська Австро-Угорської імперії. Служба проходила у Езбінській Луці над Лабою (Чехія). Та це не завадило поетові творити. Дослідники творчості Захаріяша Абрагамовича вважають, що останню поезію «На чужині» він написав перебуваючи у війську в Чехії. З армії він повернувся хворим на сухоти – досить поширену і невиліковну на той час хворобу. Не вдалося йому, на жаль, створити сім’ю і залишити нащадків. Так, 5 травня 1903 року згасло світло в очах поета, навіки застигли руки і заніміли уста. Похований видатний караїмський поет Захаріяш-Іцхак Абрагамович у с.Залуква. Однак, у якому саме місці знаходиться його поховання, невідомо.

Визначне місце в тематиці віршів Захаріяша Абрагамовича посідають патріотичні мотиви. Творчість поета пройнята глибокою релігійністю, хоча, як зазначає А.Сулімович, то не є поезія суто релігійна, а швидше світська. Пробивається через неї тон великої любові до людей, вказівки для них вірного життєвого шляху. Писав Захаріяш Абрагамович трьома мовами – польською, караїмською, українською. На всіх трьох мовах з однаковою підготовкою і талантом. Деякі поезії караїмською мовою через 30 років по смерті поета вдалося опублікувати О. Мардковичу в часописі «Karaj awazy» -Lutzk, 1931 - №2. Серед них: «Tuwhan ana», «Ałhemi Tenrinin...», «Hanuz Karajłar eksiłmed'», «Ułłu titinbe», «Ej neszer, neszer», «Tenrim, senin ułanłaryn...», «Ułusum Jisraeł», «Tachanun ułłu king'e», «Ne fajda», «Tigendi jaz», «Karaj edim, Karaj barmen». Поезії Захаріяша Абрагамовича написані польською мовою: «Silva rerum» (Zalukiew, 1896), «Wszak jesteś, Stwórco,w błekitnym obłoku» (Zalukiew, sierpnia 1897), «Czemźe jest człowiek wobec natury?» (Zalukiew, maja 1897), «Choć źycie do siebie uśmiechać się zdaje»(Kniahinin, dnia 31 grudnia 1899), «Gdy dusza zamiera z cierpienia wielkiego»(Kniahinin, dnia 31 grudnia w nocy 1899 roku), «Nasza młodziesź» (Kniahinin, stycznia 1900 roku), «Obserwujac przyjaćioł» (Kniahinin, dnia 5 czerwca 1900),«Dziwnem jest, źe tym samym, którzy najwięcej roz» (Kniahinin, 6 czerwca 1900), «W chwili dumania» (Stanislawow, 23 stycznia 1900), «W momencie rozpaczy» (Kniahinin, dnia 29 maja 1900), «Samolubstwem jest mniemanie…»(Kniahinin, 8 lipca 1900 roku), «Przyaźń tak jak diament...» (Stanislawow, dnia 9 lipca 1900 roku), «W godzienie zwątpienia» (Stanislawow, 30 maja 1900 roku).

Пророчими є вірші З.Абрагамовича «До України», «І нам весна всміхнеться», «На чужині». Деякі поезії були опубліковані в журналі «Жовтень» (С.Пушик. Голос галицького караїма // Жовтень, 1972, №5, с. 10–11.Київ, 1972р.) в перекладі з караїмської С.Пушика.

Детально ознайомитися з ними можна в Музеї караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич». Висловлюємо подяку за консультацію та допомогу у створенні виставки Анні Сулімович (Польща) та Володимиру Шабаровському (Україна). Плануємо видати збірку поезій Захарія Абрагамовича.

Надія Васильчук,

Роман Рарик

Захарія Абрагамович

Я – карай

Народився я караєм,
До землі караєм зляжу.
Свого слова не цураюсь,
Віри рідної не зраджу.

Бо хто мову зневажає,
Хто відрікся віри −
Не людина він, і в зграї
Жити б йому звіром.

Я людину поважаю
Кожну в білім світі,
Її віри не займаю,
Щоб свою любити.

Наш могутній Бог ласкавий −
То Творитель світу,
А всі віри заснували
Мудрі Його діти.

До науки йду я сміло,
Спрагло вчусь нового.
Хай звільняє закосніле
Поступу дорогу.

Сяйво книги і молитву −
Прагну поєднати,

Геть пітьму, мерщій до світла!
Буде в мене свято.

З караїмської переклав В. Шабаровський.