Гуцульське село Яворів особливої реклами не потребує. За 320 років від першої писемної згадки про нього, хоч воно існувало набагато раніше, імідж Яворова міцно утвердився не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Започаткована Юрієм Шкрібляком та його синами різьба на дереві, яку продовжили внуки Корпанюки, та барвисті яворівські ліжники, як і косівська кераміка та космацькі писанки, стали візиткою України. Вони, як петриківський розпис, заслуговують на увагу ЮНЕСКО. В Яворові як в одному з найвідоміших в Україні осередків народного мистецтва створено Яворівський центр народного мистецтва «Гуцульська рражда». Тут є музеї народного мистецтва Гуцульщини і літературний — Лесі Українки, садиби-музеї Юрія і Семена Корпанюків, Дмитра Шкрібляка, садиба родини Окуневських.
В Яворові росли і формувались як знані письменники Марія Колцуняк, Роман Яримович, Ярослав Окуневський (перший адмірал з Гуцульщини). Тут бували і черпали творчу наснагу, залишивши захопливі спогади, іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська, Остап Терлецький; збирали етнографічний матеріал Володимир Шухевич, Володимир Гнатюк, чех Франтішек Ржегорж; творив польський художник Домазо Котовський; знімав епізоди Сергій Параджанов для  знаменитої кінострічки «Тіні забутих предків». Навіть цей неповний перелік робить наше село привабливим для туризму, зокрема етнотуризму.
Останніми роками в Яворові виявлено, як стверджують науковці з івано-Франківська та інших міст України, пам’ятки давніх цивілізацій, що підтверджує також відомий шумеролог, дослідник Кам’яної Могили на Запоріжжі, академік з Москви Анатолій Кифішин. Щоправда, у багатьох виданнях допущено прикрі неточності, приписуючи суто яворівські пам’ятки сусіднім селам Бабину і Снідавці, чим, на нашу думку, вводять в оману тих, хто має бажання особисто споглянути  на ці пам’ятні місця, адже через неточності в публікаціях змушені будуть їздити манівцями. 
Тому в цій статті хочемо, образно кажучи, поставити крапки над «і» з тим, аби денонсувати прикрі недоречності з розташуванням урочищ у Терношорах, Сокільському, Віпчинці та в інших місцях, які географічно лежать саме в Яворові. Як найпростіше потрапити сюди, гостеві села покаже навіть мала дитинаѕ
Справді, такі пам’ятки, як одіозна «Терношорська Лада» чи «Кашицькі камені» Сокільського, претендують на сенсацію світового масштабу. Крім цього, в нашому селі в середині 90-х років ХХ ст. було знайдено крем’яне скребло і нуклеус, які львівські археологи зачислили до епохи неоліту (як мінімум 3500 років тому).
Отже, припущення про перебування в Яворові людей ще в Кам’яну добу ніяк не можна вважати безпідставними. А коли так, то заперечувати можливість існування якихось культових комплексів тієї епохи теж нема підстав, особливо якщо самі по собі згромадження каменів мають чудернацьку форму й заслуговують на увагу і як пам’ятки природи.
Якщо глянути на панораму Яворова з будь-якої із навколишніх вершин, то  побачимо, що  в південній частині хребта Сокільського є низка скельних грядів, де дуже багато каменів мальовничої форми, — Люлька, Бедзвінний, Камар, Свинний Гук, Церковці, Кашицький Камінь. Без сумніву, вони розташовані в межах села Яворова, а не Бабина. У давнину вони могли слугувати місцями для різних дійств чи, як стверджує дослідник Любомир Держипільський, бути календарними святилищами. 
До речі, в середині XVIII ст. в одній з печер на Сокільському жив засновник поширеного сьогодні в світі напряму юдаїзму-хасидизму ізраель бен Елізар, або Бааль Шем Тов. Євреї-хасиди вшановують його як святого.
А тепер перенесімося до південної частини Яворова — на присілок Терношори, де стоїть знана багатьом «Терношорська Лада». У численних публікаціях цю яворівську місцину чомусь подають як належну до сусіднього  села Снідавки, хоча відстань від «Лади» до межі Яворова і Снідавки — не менше кілометра. Зрештою, неподалік від самої «Лади» розташовані будівлі місцевих жителів, кожен з яких на запитання: «В якому селі живете?» здивовано відповість: «Та в Яворові, а де ж?».
Вони, ці жителі, ще не засвоїли неологізму «Терношорська Лада». Сотні років цей утвір називали або «Камінь», або (частіше) — «Голова Довбуша». Якщо він природного походження, то неможливо надивуватись майстерності її величності природи (чи Творця?), а коли рукотворний, то це таки направду неабияка сенсація!
Як стверджує Анатолій Кифішин, можна всіляко інтерпретувати те, що таїться в символіці цього гігантського монумента, в контексті численних міфологічних досліджень, але факт, що в тисячу разів зменшені фігурки «Терношорської Лади» — точні її копії — було свого часу знайдено на палеолітичних святилищах Старого світу — від іспанії до Росії.
Тому кожний, хто відвідав урочище «Терношори», зможе заявити: я доторкнувся до таємниці. А потрапити сюди можна  лише  з Яворова через присілок Безульку. А по Сокільському хребту пропонують від центру Яворова пішу або кінну туристську мандрівку.
У кожному гірському селі Косівщини є привабливі місця, пам’ятки, урочища. У перспективі все те слід каталогізувати, належно описати і видати путівники для туристів. Настав час вкласти кошти в розвиток сервісної служби туристичної інфраструктури (про що мова йде багато років, але, як кажуть, віз і нині там). Було б доцільно розпочати з Яворова. На те, як бачимо, є всі підстави.

Василь ГУМЕНЮК. 
Кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України.

Василь ЛОСЮК. 
Директор Яворівського центру народного мистецтва 
«Гуцульська рражда». 
с. Яворів