Минає 45 літ, як завершив свій земний шлях відомий педагог, вчений, дослідник класичної філософії, перекладач Юрій Мушак
Людина, котрій долею уготовано залишити добрий слід на землі, неодмінно його залишить, чим би вона не займалася. Склад характеру такої людини не дозволить їй бути посереднім майстром обраної справи чи сірим статистом. Невтолима спрага знань, пошуку, жага безнастанного творення - постійні супутники добротворчої людини. Людини одержимої, активної й цілеспрямованої. Людини, цілковито відданої улюбленій справі...
Неодноразово переконуюсь у цьому, повертаючись подумки до творчої долі відомого педагога, вченого, дослідника класичної філології, перекладача Ю. Мушака. Про Юрія Федоровича я чув ще до того, як став студентом Львівського державного університету ім. І. Франка. Потім побачив, наскільки це прізвище було тут широко відомим і який високий мало авторитет.
Юрія Мушака знали не лише як блискучого дослідника античності, перекладача, а й як добру й доступну людину. Мій інтерес до вченого поглиблювався ще й тим, що я був його земляком. Тому, ставши студентом університету, пройнявся бажанням знайти можливість ближче познайомитись зі своїм краянином. і така нагода з’явилася: Юрій Федорович вів у нашій групі курс латинської мови. А до того я часто бачив його в університетських коридорах, у місті, біля газетних кіосків, у книгарнях. І щоразу я, студент-першокурсник, дивився на нього із захопленням.
Азами латини ми почали оволодівати з підручника, автором якого був, власне, Ю. Мушак. Він так і називався: «Латинська мова». Посібник 1964 року видання був розрахований на студентів, а також на викладачів іноземних, філологічних та історичних факультетів вищих навчальних закладів. Ясна річ, мати автограф від Юрія Федоровича як автора такого унікального рідкісного видання хотів кожен студент. Пам’ятаю, якось після пари я підійшов до нього і попросив підписати мені його щойно видану книжку. Вислухавши уважно моє прохання, він спитав: «Звідки ти родом?». Почувши, що з Долинського району і що наші села сусідні, мовив: «Значить, земляки». Донині зберігаю «Латинську мову» з дарчим написом автора: «Хай мої краяни будуть здорові, квітучі і щасливі!».
Народився Юрій Мушак 12 лютого 1901 року в селі Бряза (нині Козаківка) на Долинщині. Козаківка – село гірське, бойківське. Нічим не різниться від багатьох інших сусідніх. І мого рідного Лужкова.
Батьки Мушака були не дуже багатими господарями, але коли побачили, що з усіх дітей, а їх було троє, найбільше тягнеться до книжки найстарший Юрко, то вирішили допомогти йому і підтримати. За що син назавжди залишився вдячний їм. У ті часи дитині з далекого гірського села не так легко щастило, як тоді казали, «вибитися в люди». Хіба за умови, що мала вона великі здібності та бажання вчитись. і здібностями, і бажанням вчитись Бог Юрія Федоровича наділив щедро.
У школі він – відмінник, у гімназії – теж, а вчився в Долинській. і як студент класичної філології Львівського університету так само показав блискучі здібності з обраного фаху. Одержавши диплом магістра філології, Ю. Мушак якийсь час викладав греку і латину в Тернопільській гімназії, а згодом став викладачем Львівського університету, де працював майже 30 років і де зріс до відомого вченого і перекладача антики.
Нахил до вивчення іноземних мов Ю. Мушак виявив ще зі шкільної парти. В гімназії найбільше любив грецьку і латинську. Незважаючи на їхню невимовну ускладненість, вони давались гімназисту досить легко. Щонайперше завдяки його винятковій пам’яті та любові до них. Про що, пригадую, не раз казав нам, студентам, Юрій Федорович, не забуваючи нагадати, наскільки важливе значення мають знання латинської мови, як одного з основних елементів гуманітарної освіти.
До речі, досить цікавими були не лише лекції Юрія Федоровича. Нас, студентів, зокрема з числа тих, хто відвідував університетську діючу тоді літературну студію «Франкова Кузня», завжди тішила його присутність на наших засіданнях. Правда, траплялося це не так часто, але спілкування з ним завжди було повчальним, пам’ятним і корисним.
– У вивчені грецької мови й латини, – ділився Ю. Мушак,– діє суворий, може, й занадто жорсткий, як, зрештою, у будь-якій галузі знань, але справедливий природний відбір. Спілкування мовами античних цивілізацій, віддалених від нас на два-, два з половиною тисячоліття, до того ж мовами мертвими, неможливе для людини, позбавленої особливого до них таланту, який охоплює і любов, і працездатність, і пам’ять.
Потрібно було володіти Божим даром, щоб вивчити стільки іноземних мов, як Юрій Федорович. Крім античних, майже всіх слов’янських, він знав і низку західноєвропейських – німецьку, французьку, італійську. Це допомагало йому в перекладацькій роботі успішно застосовувати метод порівняльно-історичної граматики, який дозволяв точно визначити етимологію того чи іншого незрозумілого слова, безпомилково прочитати контекст його історико-лінгвістичного розвитку. В цьому плані Ю. Мушак був неперевершеним фахівцем. До нього по консультації та поради зверталися вчені з різних галузей знань, коли йшлося про труднощі з розшифруванням прадавніх писемних пам’яток. Відомий вчений, історик, близький приятель Юрія Федоровича, а колись і його учень, покійний нині Володимир Грабовецький згадував, що без допомоги Ю. Мушака не уявляв своєї монографії про селянського полководця Муху в такому обсязі, в якому вона побачила світ. Власне, він допоміг історику розшифрувати і перекласти низку цінних літописних документів тої далекої давнини, що й дало можливість вперше широко ознайомитись з ними нашим сучасникам.
Літературно-перекладацькою діяльністю Юрій Мушак почав займатися ще з молодих літ. Ще студентом університету він поставив собі за мету перекласти на рідну мову твори, які вражали його в старогрецькому і латинському оригіналі незвичайною естетичною красою та глибиною філософської мудрості. Молодий перекладач розумів, що попереду на нього чекає важка праця. Для того, аби передати у всій своїй величі і красі звучання давнього слова, мало його розуміти, потрібно ще й уміти відчувати серцем. Тобто потрібно бути художником. Без чого загалом перекладацька робота неможлива.
Через кілька літ Юрій Мушак заявив про себе, як серйозний перекладач і дослідник античності. Ось коротка бібліографія його творів. У 1961 році він перекладає й видає байки Езопа: «Лисиця й виноград», «Жаба й віл», «Вовк і ягня», «Ворона та лисиця», через два роки журнал «Питання класичної філології» (№3) друкує в його перекладі окремі фрагменти з філософських творів Геракліта, ще через два роки цей же часопис (№4) публікує українською мовою «Політику» Арістотеля. Переклад зроблено спільно з Йосипом Кобівим, а в 1968 році озвучені ним українським словом уривки прозових, поетичних і філософських творів Плутарха, Петронія, Лікурга та інших авторів, які ввійшли до хрестоматії «Антична література». Крім того, Юрій Федорович здійснює переклад «Елегії» та окремих частин трактату «Про риторичне мистецтво» Феофана Прокоповича, що згодом ввійшли до філософських творів письменника, друкує в журналі «Жовтень» (1971 р., №6) переклад з німецької мови повісті А. Броннена «Смерть Езопа». Але це далеко не повний перелік публікацій Ю. Мушака, бо чимало їх залишаються в рукописах.
Паралельно з перекладацькою діяльністю Юрій Федорович інтенсивно займався науково-дослідницькою. Першу працю «Гомер і його вплив на Куліша» опублікував на сторінках часопису «Життя і знання» 1967 року. Тоді ж «Дзвони» друкують його статті «Постать Прометея у світовій та українській літературі» і «Дещо про Платона». Згодом з’являються праці «Грецький байкар Езоп і Франко», «Сім чудес світу» та інші («Життя і знання», 1968 р.). Внесок Юрія Мушака як вченого в дослідження антики величезний. «Його наукові праці, – зазначає знаний дослідник класичної філології Андрій Содомора, – прислуговуються потужною допомогою в плані вивчення греко-римської писемності. Крім того, є яскравим свідченням унікальної наукової ерудиції перекладача та його надзвичайно відповідального ставлення до свого творчого діла» («історія і культура античності». Львів, 1990 р.).
При слові про сподвижницьку наукову і перекладацьку діяльність Ю. Мушака мусимо відзначити, що час, в якому вона розвивалась, не дуже сприяв цьому. Тому й не відзначався якимись особливими досягненнями якраз у засвоєнні античної спадщини. На її писемне слово в українському перекладі завжди відчувався голод.
Той, хто навчався в радянські часи, знає, наскільки мало були відомі такі перекладачі, як Михайло Зеров, Володимир Свідзінський. Що стосується світового феномена Агатангела Кримського, то тут існувала суцільна мовчанка. Сподвижницький перекладацький труд майстрів слова з відомих сьогодні причин вважалось за краще не популяризувати. У видавництвах, редакціях періодичних видань панувала атмосфера неприязні до антики. В таких умовах не розчаруватися в собі, не зламатися могла лише людина виняткової сили духу та глибокої віри в те, що її праця з часом знадобиться. «Важко, дуже важко з публікаціями перекладених творів з антики. Роками примушують чекати у видавництвах, редакціях газет і журналів, – писав Ю. Мушак на початку 70-х років минулого століття до В. Грабовецького. – і це в той час, коли те, що вдалося зробити нашим тлумачам, далеко не може задовольнити ні читача, ні нашу літературу».
Він зробив стільки, скільки встиг зробити. Заради чого трудився невтомно і енергійно, щоб встигнути зробити якнайбільше. Очевидно, в цьому й полягає діалектика людської активності, вінцем якої була і залишається висока гідність праці. Для Юрія Мушака вінцем його невтомної праці стала борозна, яку він проклав на ниві озвучення рідним словом греко-римської писемності. Впрягшись добровільно у тугі шлеї перекладацького плуга, він пройшов за ним до кінця долею визначених йому днів.
23 липня 1973 року Ю. Мушак відійшов у вічні світи. Зумівши ще за життя заслужити високу повагу і захоплення у своїх співвітчизників. Як людина і як талановитий митець. Тепер Юрій Федорович повернувся до своїх краян. Вдячні долі, що подарувала їм такого славного сина, жителі рідного села Козаківки спорудили йому пам’ятник.
Дмитро ЮСИП |
