Зв’язки західноукраїнських земель з Наддніпрянською Україною особливо зміцніли з часу появи тут творів Т. Г. Шевченка в середині ХIХ століття. Хоч поет ніколи не був у Галичині, та він цілком заволодів думами і серцями трудящих краю, став для них близьким і рідним. Робітники і селяни, учні й студенти вивчали напам’ять безсмертні твори поета, віддавали останню копійку, щоб придбати Шевченків портрет і «Кобзаря», а купивши, зберігали їх як найдорожчі реліквії. За «Кобзарем» вчилися читати діти, а його автор замінив трудящим вчителя, порадника і захисника. В краї часто видавали твори поета, виконували на концертах відомі музичні твори на слова Шевченка, написані західноукраїнськими композиторами. Галицький театр під час гастролей знайомив населення з п’єсами на шевченківську тематику. Жителям краю були добре відомі і полотна західноукраїнських художників, присвячені Кобзареві. На цьому і хочемо зупинитися детальніше.
Поширення творів Т. Шевченка на західноукраїнських землях В 1841 році письменник Євген Гребінка видав у Петербурзі український літературний альманах «Ластівка», де було вміщено п’ять творів Кобзаря. Вже наступного року Маркіян Шашкевич в листі до приятеля дуже прихильно відізвався про цю книжку. Отже, є підстави стверджувати, що перше ознайомлення галицьких діячів культури з творами Шевченка відбулося в 1842 році через альманах «Ластівка». А з листа і. Вагилевича до Я. Головацького за 1 липня 1843 р. дізнаємося, що того року жителі Галичини вперше познайомилися з «Кобзарем». У 1845—1846 роках через Прагу до Галичини потрапляють поеми «Тризна», «Гамалія», «Гайдамаки» та інші твори Шевченка. Починаючи з революційного 1848 року твори поета стають дедалі більш відомими і здобувають тут всенародне визнання. Після смерті Кобзаря захоплення його творами невпинно зростає. Фактично все культурно-освітнє і громадське життя в Галичині в другій половині ХIХ століття розвивається під могутнім впливом Шевченкового слова. П. Грабовський відзначав, що саме «з творами Шевченка вперше проникли з Росії в Галичину кращі віяння визвольної епохи» і «вперше відбулось на ррунті цих віянь справжнє братерське єднання між Австрійською і Російською Руссю» (тобто західноукраїнськими землями — в складі Австро-Угорщини — і Наддніпрянщиною. — В. Б.) Окремі твори Т. Шевченка часто публікували в багатьох тогочасних західноукраїнських газетах і журналах. У 1865 році Ксенофонт Климкович (уродженець села Хотимира на Тлумаччині) видав у Львові поему Шевченка «Сон». 1867 року тут з’явилося перше двотомне видання «Поезії Тараса Шевченка», де було вміщено понад 200 творів поета. Того ж року учні Станиславівської гімназії на власні кошти видали в Коломиї збірку творів Шевченка під назвою «На пам’ятку шостих роковин смерти славного нашого батька Кобзаря Тараса Шевченка». У 1893—1898 роках у Львові побачило світ нове чотиритомне видання творів Шевченка, а в Коломиї 1898 року вийшла окремою книжкою поема «Гайдамаки» з чудовими ілюстраціями О. Сластіона, взятими з однойменного петербурзького видання. Твори Кобзаря неодноразово видавали й на початку ХХ століття. Приміром, 1902-го і 1907 рр. стараннями громадського діяча Юліана Романчука (уродженця с. Крилоса) вийшли друком «Поезії» Т. Шевченка. А в 1903 році поетеса Костянтина Малицька (уродженка села Кропивника Калуського району) видала збірку драматичних сценок «Вінок на могилу Шевченка». В 1908 р. підготував і здійснив двотомне видання «Кобзаря» і. Франко. Він перевірив тексти Шевченкових творів, уточнив дати і місце написання, дав ррунтовні примітки. Виданий і. Франком «Кобзар» був для того часу найповнішим і найкращим з погляду наукового рівня підготовки. Доречно нагадати, що загалом І. Франко написав понад 50 статей, рецензій і заміток, присвячених життю і творчості Т. Шевченка. У Галичині з’явилася друком також низка інсценізацій Шевченкових творів. Це, зокрема, «Фрагмент зі «Сну» в I дії» В. Пачовського, «Відьма» О. Ходимчука, «Старе й нове покоління (на теми Шевченка)» В. Масляка та ін. Загалом наприкінці ХIХ — початку ХХ століть у Галичині вийшло в світ 36 окремих видань творів Т. Шевченка загальним накладом 113 500 примірників.
Західноукраїнська музична шевченкіана Ще за життя великого Кобзаря його поезії завдяки праці безіменних композиторів ставали народними піснями. Найбільше Шевченкових творів поклав на музику Микола Лисенко. Першим твором композитора на слова Шевченка був «Заповіт», написаний ним 1868 року на прохання західноукраїнських діячів культури. Всього великому композиторові належить понад 80 високомистецьких музичних творів на слова Шевченка. Ці твори Лисенка із середини ХIХ століття дедалі частіше виконували в Галичині та на Буковині під час святкових концертів різні хорові товариства. Тут були відомі також твори К. Стеценка на слова Кобзаря, його кантата «Шевченкові», яку він написав у 1910-му на слова поетеси з Прикарпаття Костянтини Малицької. В другій половині ХIХ — на початку ХХ ст. багато музичних творів на слова Шевченка написали західноукраїнські композитори. Денис Січинський створив кантату «Лічу в неволі...», хорові твори «Минули літа...», «Один у другого питаєм», солоспіви «У гаю, гаю», «і золотої й дорогої» тощо. Музику до п’єси «Назар Стодоля» і більше десяти музичних творів на слова Кобзаря написав Сидір Воробкевич — письменник і композитор з Буковини. Філарет Колесса скомпонував на тексти Шевченка хорові твори «Було колись в Україні», «Ой вмер старий батько», «Утоптала стежечку», «Закувала зозуленька», «Якби мені черевички» та інші. Низка музичних творів на слова Шевченка належить музичному діячеві і композитору іванові Біликовському, життєвий і творчий шлях якого був тісно пов’язаний зі Станиславовом. Це, зокрема, хорові твори «Гамалія», «Думи мої, думи мої», «Ой три шляхи», «Ой гляну я, подивлюся», «Сонце заходить». Композитор і видавець музичних творів Ярослав Ярославенко написав хорові твори «Тече вода з-під явора», «Човен», «Садок вишневий» та «Над Дніпровою сагою». Великі хорові твори на слова Шевченка «Гамалія», «Калина», «Ой нема ні вітру, ні хвилі» створив один із засновників музичних товариств «Перемиський Боян» та «Львівський Боян» Йосип Кишакевич. Станіслав Людкевич на початку ХХ ст. написав великі дослідження «Про основу і значення співності в поезії Тараса Шевченка» та «Про композицію до поезій Тараса Шевченка», також створив низку музичних творів на слова Кобзаря. Та найголовнішим твором Людкевича того часу став знаменитий «Кавказ» на слова Т. Шевченка. До безсмертних поезій Тараса Шевченка неодноразово звертались також Анатоль Вахнянин, Ярослав Лопатинський (родом з м. Долини), Остап Нижанківський, Генріх Топольницький та інші західноукраїнські композитори. У пропаганді музичних творів на слова Т. Шевченка значну роль відіграли західноукраїнські співаки-професіонали Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька, іван Гушалевич, Модест Менцінський та інші, які часто виконували їх під час гастролей в багатьох країнах світу.
Шевченкіана галицького театру Не лише музика, а й інші види мистецтва несли в маси безсмертне Кобзареве слово. Значну роль у популяризації творів Шевченка відіграв галицький театр, товариства «Руська бесіда». Вже з моменту його заснування 1864 року в репертуарі театру поряд із п’єсами і. Котляревського та Г. Квітки-Основ’яненка була також п’єса «Назар Стодоля». «Шевченко, — відзначала тогочасна преса, — розкрив тут перед нами живий образ русько-козацького світу... із XVII століття, образ у рисах сміливих і оригінальних, яскраво змальованих і чаруючих». Серед перших виконавців ролей у постановках цієї вистави особливо відзначалася одна з найкращих актрис тогочасного галицького театру — Теофіля Бачинська, яка вдало виконувала роль Галі. Знаменною віхою в сценічній історії «Назара Стодолі» на західноукраїнських землях була вистава з участю Марка Кропивницького в ролі сотника Кичатого. Вона відбулася навесні 1875 року в Тернополі. Як згадують очевидці, Кропивницький грав з повним реалізмом — трактував свою роль дещо інакше, як інші артисти. 1887 року в Станиславові галицький театр вперше поставив «Назара Стодолю» зі славнозвісними «Вечорницями» Петра Ніщинського. На початку ХХ ст. найбільш відомим виконавцем ролі Назара був Лесь Курбас, пізніше — видатний театральний діяч радянської України. Слід відзначити, що п’єса Шевченка була в репертуарі театру «Руської бесіди» впродовж усього періоду його існування. Вона була також у репертуарі інших західноукраїнських театральних колективів — Буковинського народного театру (засновано в Чернівцях 1904 р.), Українського народного театру ім. івана Тобілевича в Станиславові (створений в 1911 р.), «Тернопільських театральних вечорів» (заснований Лесем Курбасом у 1915 р.). Все ширше цікавилися цим твором Кобзаря також численні міські і сільські аматорські драматичні колективи. В 1901 р. на сцені галицького театру було здійснено першу постановку драматичної переробки твору Т. Шевченка. Це був «Невольник» Марка Кропивницького, який також закріпився в основному репертуарі фонду театру. На початку ХХ ст. репертуар галицького театру поповнився оперою М. Аркаса «Катерина», яка не сходила зі сцени довгі роки. Роль батька добре виконували артист Іван Рубчак (родом з Калуша) та М. Садовський, який в 1905—1906 рр. очолював цей театр. У цей час театр звернувся і до п’єси і. Тогобочного «Мати-наймичка», написаної на основі поеми Шевченка «Наймичка». У міжвоєнний період професійний театр мало звертався до «Назара Стодолі». П’єса частіше була в репертуарі аматорських гуртків, наприклад, її з успіхом ставив в 1921 р. аматорський гурток у Калуші. В репертуарі численних театральних колективів цього часу були також «Невольник» М. Кропивницького та «Катерина» М. Аркаса. На початку ХХ ст. західноукраїнські школярі часто показували на шевченківських вечорах драматичні сценки із «Вінка на могилу Шевченка», виданого в 1903 році письменницею Костянтиною Малицькою.
Образ Т. Шевченка в західноукраїнському живописі Серед галицьких художників першим звернувся до творів Кобзаря Корнило Устиянович. Навчаючись у Віденській академії мистецтв, він познайомився з польським письменником Броніславом Залеським, приятелем Т. Шевченка, що перебував разом з поетом на засланні. Як свідчить письменник Микола Устиянович, Б. Залеський привіз із собою малюнки Шевченка, зокрема його автопортрет. Ознайомившись з цими творами Кобзаря, художник створив полотна «Шевченко на засланні», «Мар’яна-черниця», «Чернець», а також портрет поета. Ці твори мають велику художню цінність, бо ж написані під безпосереднім впливом малюнків самого Шевченка. Відомий художник і громадський діяч іван Труш, творчість якого тісно пов’язана з Гуцульщиною, написав портрет Кобзаря і картину «Могила Тараса Шевченка в Каневі» (в трьох варіантах). Живописні композиції за текстами творів Т. Шевченка створив художник Антін Манастирський. Відомі його картини — «У ворожки» (1910), «Катерина» (1913) та ін. Широко знані також графічні портрети Кобзаря роботи видатного українського художника Василя Касіяна (уродженець села Микулинців біля Снятина). Митець створив також низку ілюстрацій до творів українських письменників, присвячених поетові. Над портретами Кобзаря працювали також західноукраїнські художники Микола івасюк, Осип Курилас, Олена Кульчицька (деякий час жила в Косові), Юліан Панькевич (жив у Рогатині та інших населених пунктах Прикарпаття), Ярослав Пстрак (родом із Гвіздця на Коломийщині), Осип Сорохтей та інші. На початку ХХ століття тісні зв’язки із західноукраїнськими землями налагодив племінник Т. Шевченка художник з Києва Фотій Красицький. В 1905 році він взяв участь у виставці українського живопису, організованій у Львові, запропонувавши для неї картини «Біля криниці», «У свято», «Гість із Запоріжжя», краєвид «Село Кирилівка» тощо. Влітку 1907 року Ф. Красицький відвідав мальовниче гуцульське село Криворівню, де написав етюди до портрета великого Каменяра та жанрові етюди «Гуцул на дарабі», «Гуцул на тлі Черемоша», «Гуцулка», «Дівчинка з села Криворівні», «Церква в селі Криворівні». 1914 року художник створив живописний краєвид «У Західній Україні». Писав портрети Кобзаря також відомий художник з Наддніпрянщини Вячеслав Розвадовський, життя і творчість якого на початку ХХ століття були тісно пов’язані з Коломиєю, де він жив у 1908—1911 роках. На початку минулого століття цю тематику належним чином було представлено і в західноукраїнській філокартії. ілюстрації художника з Полтавщини Опанаса Сластіона до поеми Шевченка «Гайдамаки» були видані того часу на листівках у Коломиї. Такі ж листівки було випущено гуцульською видавничою спілкою в Жаб’ї. ілюстрації до поеми Шевченка «Тополя» було видано в листівках у Бучачі на Тернопіллі. Барельєф із зображенням Кобзаря, який виконав скульптор з Полтавщини М. Гаврилко, був на листівці, виданій в Болехові, де якийсь час жив цей талановитий митець. 1918 року в Коломиї було випущено 57 листівок із репродукціями живописних і графічних творів Т. Шевченка. Їх розповсюджували в Україні в роки національно-визвольних змагань і нині вони — рідкість. В Коломиї вийшла також у світ листівка з репродукцією картини «Т. Г. Шевченко після повернення із заслання» роботи художника Ю. Панькевича. Як уже згадувалось, портрет Кобзаря створив і художник Я. Пстрак. В 1917 році львівське видавництво «Русалка» випустило масовим тиражем кольорову листівку із цим портретом. Наступного року її було перевидано, але вже із використанням геометричного і рослинного орнаментів. Василь БУРДУЛАНЮК | 
