Архів зберігає найцінніші документи сучасності і давнини. Дослідники тут черпають інформацію про те, чим жила громада, аби розповісти іншим. Наприкінці року архіваріуси відзначають професійне свято. Без їхньої на перший погляд непомітної праці ми не мали б можливості доторкнутися до історії. Отож, наша розмова з директором Державного архіву Івано-Франківської області Ігорем Гриником. - Які завдання вирішує ваша установа? - Архіваріуси своєю працею здійснюють зв'язок далекого минулого з теперішнім і прийдешнім. На всі запити намагаємося надати найповнішу інформацію, що є у сховищах. До архіву звертаються представники громадськості, установи, правоохоронні і судові органи, адвокати. Минулого року ми створили трудові архіви. Вони вже діють у Снятинському, Косівському і Рогатинському районах. Там зберігатимуть документи ліквідованих підприємств, установ, організацій. Наприкінці дев'яностих років було багато випадків, коли недобросовісні керівники не здавали в архів документацію про трудові взаємини з найманими працівниками. В результаті постраждали конкретні люди. Приміром, фабрика імені Рози Люксембург, яка змінила назву на "Візерунки Прикарпаття", втратила документи. До державних архівних установ вони не потрапили, тож ті, хто працювали на цьому підприємстві, не можуть підтвердити виробничий, соціальний статус чи право на пільгову пенсію. Саме у трудових архівах повинна накопичуватися документація про прийом і звільнення, нарахування, стаж. Особливо важливо їх створити в сільськогосподарських районах, де у 90-ті багато організацій та підприємств припинили існування. Трудові архіви повинні існувати за рахунок коштів місцевих бюджетів. І тут виникає проблема. Ради відкладають ці питання на потім. Найближчим часом збираються створити трудові архіви в Городенківському, Тлумацькому, Богородчанському Галицькому і Надвірнянському районах. Перед працівниками нашої установи стоїть завдання щодо комп'ютеризації, збереження документації в цифровому форматі та мікрофільмування. Клієнт повинен мати змогу вийти на сайт Державного архіву України, аби отримати необхідну інформацію. - Де зберігаються матеріали стосовно репресованих? - У 1996-1997 роках їх частково передали в Державний архів області. Загалом понад 4700 справ. Але вони стосуються лише реабілітованих. Решта - в СБУ. Процедура регламентована відповідними інструкціями доступу до документів національного архівного фонду. Стосовно особистих справ громадян, тих же репресованих, визначений термін - 75 років. Усе, що перевищує цю межу, відкрита інформація. Решта доступна лише безпосереднім родичам і науковцям, які займаються дослідженням певного історичного періоду. Але й тут є хитка межа. Бо в протоколах допитів можуть бути відомості, що стосуються напряму чи опосередковано людей, які проживають. Повинен діяти захист персональних даних. У таких випадках надають дозвіл відповідно до закону. - Як отримати можливість працювати з архівними фондами? Чи платна ця послуга? - Користування фондами безкоштовне. Науковці, які досліджують відповідну тематику, повинні оформити клопотання від установи на ім'я керівництва архіву. В ньому повідомляють, з якими документами хочуть працювати. На місці заповнюють анкету користувача і протягом півгодини отримують необхідні матеріали для роботи в читальному залі. В той же час є платні послуги. Вони передбачені постановою Кабінету міністрів і наказом Державного комітету архівів України. На нашому сайті можна побачити розцінки. Це стосується питань генеалогічного дослідження, підтвердження майнових прав на землю та нерухоме майно, родинних зв'язків задля набуття спадщини тощо. Отримані кошти спрямовуємо на зміцнення матеріально-технічної бази. - Документи вимагають певного режиму зберігання. Наскільки безпечні умови в обласному архіві? - За цими параметрами ми одні з найкращих в Україні. Раніше наш архів знаходився в кількох приміщеннях. Це створювало незручності, як для працівників, так і клієнтів. Коли переїхали на вулицю Сагайдачного, 42А, де була галантерейна база "Галант", отримали, крім адміністративного приміщення, вісім сховищ, в котрих зберігаємо фонди. Вони відповідно облаштовані.Podyh2 У нашому розпорядженні автономна котельня, що забезпечує теплом виробничі приміщення. Батареями чи електричними нагрівальними пристроями не користуємося. Тепло надходить методом нагнітання гарячого повітря по коробах вентиляційної системи. У сховищах встановлені датчики. Температура тут 12-18 градусів, вологість до 60 відсотків. Такий режим передбачений нормативами. Сховища обладнані необхідною кількістю вогнегасників. Є працівник, який відповідає за протипожежну безпеку. - Чи трапляються випадки, коли під час роботи з архівними документами їх тишком-нишком нищили? Як протидієте цьому? - В нашому читальному залі побудована робота так, що завжди знаходяться два працівники. Навіть коли один відлучається, аби передати чергове замовлення клієнта, інший за всім слідкує. Крім того, є відеоспостереження. Тепер випадків нищення документів, на щастя, нема, але раніше таке траплялося. Особливо, коли архів знаходився на вулиці Грюнвальдській. Усе залежить від усвідомлення та культури людей. Потрібно розуміти, що архів створює зв'язок минулого із сьогоденням, а псевдодослідник може заподіяти непоправної шкоди майбутнім поколінням. - Коли заснована ваша установа? - До 1939 року централізованого архіву на території Станіславова не було. Його почали формувати з приходом радянської влади. А потім настав 1941-й. Війна перервала роботу. Основні документи не були евакуйовані. Вивезли таємні, які потрапили під бомбардування неподалік станції Жмеринка. В період німецької окупації архівним органам Станіславова завдано значних збитків. Знищено і вивезено за межі України понад 167 тисяч одиниць фонду, 1200 видань. Із 1944 року знову взялися за комплектування архіву. Документування радянського періоду здійснювали надзвичайно ретельно. А ось починаючи з 1991 року, виникає багато запитань. Особливо щодо рішень сільських рад. Та це окремі випадки, пов'язані з людським фактором. - Документи часів Австро-Угорської імперії, Речі Посполитої збереглися? - Їх мало. Найстарший, можна сказати, раритетний - метрична книга села Лісний Хлібичин Коломийського району. Вона датована 1752 роком. У нас є стародруки. Була бібліотека митрополита Андрея Шептицького, але в 1993 році розпорядженням президента України її передали Єпархіальному управлінню УГКЦ. Якби ці фоліанти знаходилися в обласному архіві, були б більш доступними. Найкраще виглядають документи періоду 1919-1939 років. Тут є різні аспекти тогочасного життя, кримінальні справи. - Які видатні історичні постаті представлені у фондах архіву? - Найперше - Нестор Махно. У нас зберігається його автограф. Коли у 1922 році він з частиною своїх бійців зупинявся у Станіславові на ночівлю, то звертався до керівництва міста за дозволом. Клопотання підписав Нестор Махно. Це довели науковці. А текст готувала чиясь, можливо жіноча, рука. У нас є лист міністра віросповідань уряду УНР від 1922 року з автографом і особистою печаткою професора Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Зберігається кримінальна справа Андрія Бандери, батька Степана. Цікаво побачити плакати часів ЗУНР, які друкували трьома мовами: українською, польською та івритом. - Чи хтось із видатних людей, науковців, літературних діячів передає документи на збереження до обласного архіву? - У нас існують фонди особливого походження. На жаль, їх не багато. Академік Володимир Грабовецький передав архіву чимало своїх книг і ми в читальному залі зробили окремий стилаж. Історик Петро Арсенич виявив бажання дещо подарувати. Хочеться, аби таких людей було більше. - Працівники вашої установи ведуть наукову роботу? - Ми опрацювали і видали перший том "Путівника" Державного архіву Івано-Франківської області, який охоплює фонди до 1939 року. Провели колосальну роботу, щоб спростити дослідникам пошук потрібних історичних документів цього періоду. Працюємо над другим томом. Він охоплюватиме час від 1939 року до наших днів. А це величезний пласт. | 
