Біля центральної бібліотеки ім.Т.Г.Шевченка відбулося покладання квітів до меморіальної дошки Михалові Козорісу, калушанину, українському прозаїку, поету, байкареві, публіцисту.

У Калуші біля центральної бібліотеки відбулося покладання квітів до меморіальної дошки Михалові Козорісу, інформують "Вікна" з посиланням на управління культури, національностей та релігій Калуської міської ради.

Раніше йшлося, що Михайло Козоріс працював у “Калуському листку”.

Михайло Кирович Козоріс народився 2 березня 1882 — український прозаїк, поет, байкар, публіцист.
Народився в сім'ї міщанина. Початкову школу закінчив у Калуші, пізніше на¬вчався у Станіславівській гімназії, на юридичному факультеті Львівського університету.

Літературну діяльність розпочав 1907 р. як поет. Друкував у періодичних виданнях Галичини і Буковини нариси, оповідання, повісті.
1912 — успішно закінчив юридичний факультет Львівського університету.
Повернув¬шись на батьківщину, став активним громадським дія¬чем, працював у редакції «Калуського листка», де публікували¬ся його твори, брав участь у національному відродженні Калуша та його околиць. З інвазією російських військ (1914) Михайла Козоріса разом з іншими українськими патріотами вивезли до Росії. Повернув¬шись із неволі, залишився на Великій Україні.

З 1919 р. жив у Радянській Україні, працюючи в Наркоматі юстиції УСРР. Належав до літературної організації «Західна Україна». У квітні 1933 р. був заарештований і засуджений судовою «трійкою» при ОПУ УРСР (2 жовтня 1933 р.) на 5 років виправно-трудових таборів за звинуваченням у тому, що «з 1924 р. входив до керівництва контрреволюційної організації УВО, працюючи в літературному об'єднанні „Західна Україна“, вербував нових членів в організацію і провадив повстанську діяльність». Покарання відбував на Соловках.

На підставі постанови «особливої трійки» УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 р. був розстріляний.

Михайло Козоріс реабілітований посмертно. Автор збірок оповідань «Тарас-дитина» (1914), «Дві сили» (1927), «Віче», «То був злодій» (1928), «За порадою» (1929) «По кам'яній стежці», повістей «Село встає» (1929), «Чорногора говорить» (1931), «Голуба кров» (1932).