Історія нашого міста – це не лише важливі події та знаменні дати. Це передусім історія людей, які творили обличчя міста, жили його турботами й перемогами, передавали з покоління в покоління традиції, ремесла та цінності.
Біля витоків міського життя стояли родини – знані, шановані, впливові. Саме вони формували культурне, економічне та суспільне середовище старого Станиславова, а їхні долі часто віддзеркалювали долю всього міста, пише Західний кур’єр.
Родини бургомістрів
Дружина та інші члени сім’ї очільника міста завжди знаходяться в центрі уваги. Так є зараз і так було в давні часи. Але якщо про станиславівських бургомістрів краєзнавцям відомо досить багато, то про членів їхніх сімей є лише уривчасті відомості. Скажімо, про першого вільно обраного бургомістра Антонія Суханека відомо, що у нього була донька. На долю панни Суханек випала справжня особиста драма. Вона заручилася з військовим, а в 1871 році повинна була вийти за нього заміж. На той час їй було всього 18 років. Нареченого звали Карл Уршиц, йому було 37 років і він був командиром 17-го австрійського батальйону фельд’єгерів. Так у ті часи називали вид легкої піхоти.
Аж раптом наречений почав спостерігати в себе дивні нервові напади. Лікарі діагностували в нього хворобу головного мозку, яка в майбутньому могла спровокувати божевілля. Пан Уршиц їздив на лікування у різні міста, радився з найкращими спеціалістами, та все було марно, хвороба швидко прогресувала. Врешті-решт він зрозумів, що божевілля неминуче, й вирішив позбавити себе і свою наречену таких мук. Перебуваючи в Станиславові, Уршиц утопився в Бистриці. На березі ріки знайшли його пальто, три порожні гільзи від патронів і лист, написаний олівцем на сторінці блокнота: «Не шукайте мене, залиште мене спочивати там, де я є». Це навело слідство на думку, що Уршиц вистрілив у себе і стрибнув у воду, обтяживши своє тіло камінням. Незважаючи на ретельні пошуки, тіло самогубця так і не знайшли.
Наступним бургомістром Станиславова стає Іґнацій Камінський (1819-1902). З його спогадів дізнаємося, що дружина бургомістра Марія була донькою Йошима Бабецького, бойового товариша польського національного героя Тадеуша Костюшка у народній війні 1794 року. В Камінського і його дружини було четверо дітей – сини Здіслав і Маріан та доньки Амелія і Гелена. Амелія Камінська згодом стала знаменитою оперною співачкою. В травні 1891 року вона прибула до Чернівців, щоб відкрити там школу співу. На той час у Чернівцях не було жодного подібного закладу. Реклама цієї школи повідомляє, що пані Камінська почала свою вокальну освіту у Відні, потім навчалася в Італії у відомого міланського корифея Франческо Ламперті і продовжила сольну кар’єру в Парижі. Пізніше пані Камінська повернулася до Станиславова й теж намагалася відкрити школу співу. Про сестру Амелії, Гелену, відомо, що вона вийшла заміж за колійового лікаря Александера Богданського і теж залишилася жити в Станиславові.
В 1896-1919 роках пост бургомістра займав Артур Німгін. Ще до початку своєї каденції, в 1886 році, він заручився з такою собі Евеліною де Розенталь з Варшави. Проте історія замовчує, як далі складалися його стосунки з цією панною – чи то заручини були розірвані, чи то вона передчасно померла. Так чи інакше, у січні 1904 року Німгін одружився з іншою жінкою – львів’янкою Вікторією Ташманн. Його дружина вела активне громадське життя – очолювала різноманітні комітети, які займалися організацією благодійних балів. В квітні 1908 року дружина бургомістра та інші милосердні й заможні пані заснували товариство, яке допомагало дітям, що хворіли на легеневі хвороби.
Товариство не лише сприяло їхньому лікуванню, а й займалося профілактикою легеневих хвороб серед молоді. Донька Артура Німгіна, Регіна, в 1890 році вийшла заміж за Максиміліана Крауса, який працював канцеляристом у львівській скарбовій прокуратурі. Ця установа займалася захистом майнових прав держави та державних організацій. Бургомістр Німгін та його дружина також виховували сина Романа. В серпні 1903 року в родині бургомістра сталася сумна подія – померла його мати, Сабіна Німгінова. Преса повідомляє, що вона довго хворіла і на момент смерті їй виповнилося 70 років. Громада Станиславова та міські чиновники висловили бургомістру та його близьким своє глибоке співчуття.
За російської окупації під час Першої світової війни містом керував колишній станиславівський ресторатор Антоній Штигар. 25 травня 1919 року він став першим міським головою польського Станиславова. Його донька Ізабела вважалася однією з найкрасивіших дівчат міста. Вона вийшла заміж за відомого у місті лікаря Яна Ґутта, який мав приватну клініку на вул. Камінського (тепер вул. Франка, 17).
Найвідомішим очільником міста періоду другої Речі Посполитої був Вацлав Хованець (1887-1985). В 1924 року він зайняв посаду бургомістра (пізніше президента) Станиславова. Про Яніну, дружину Вацлава Хованця, відомо тільки те, що вона вважалася однією з найелегантніших дам міста і була патронкою чи головою кількох благодійних товариств. Зокрема вона довший час очолювала «Християнське товариство доброчинності», яке опікувалося сиротами, каліками й убогими. Брати Вацлава Хованця –Тадеуш, Владислав та Чеслав – займалися сімейною друкарнею. Кінець династії Хованців був трагічним. Тадеуш Хованець був заарештований НКВС і розстріляний у квітні 1940 року. Сабіна Хованець, мати братів, була вивезена до Казахстану, де померла голодною смертю. Вацлаву Хованцю, занесеному в чорні списки НКВС, вдалося втекти зі Львова й оселитися в Кракові, де він помер у 1985 році. Інженер Владислав Хованець у вересні 1939 року зголосився добровольцем на фронт. Був поранений, а після війни став співзасновником Вроцлавської політехніки, де працював викладачем. Чеслав Хованець певний час воював у рядах польської армії у Франції, разом з військом перебував і в Англії. Після війни відбудував Польську бібліотеку, директором якої був аж до своєї смерті в 1968 році.
Відомі родини Станиславова
Серед станиславівських родин були й власники сімейних підприємств, які розвивали економіку міста. Так, на зламі ХІХ і ХХ століть дуже відомим було столярське підприємство родини Фідлерів. Фідлери були німецького походження, а Кароль Фідлер навіть став віцебургомістром Станиславова. Знаними були й сімейні столярські підприємства Макса Верштецького, Людвика Сосабовського, Людвика Майданського, кравецькі підприємства Матеуша Скуліча і Юліана Дейчаківського, виробництво сідл Петра Вайдовича, виробництво возів Андрія Колінського, пекарський цех Філіпа Матіаса, бондарська майстерня Матеуша Максимовича, виробництво котлів Юзефа Шерца, слюсарське підприємство Марцелія та Юзефа Нітарських, шевські майстерні Яна Рокіцького, Теодора Смольницького, Миколая Пікевича, Мачея Лішкевича, мулярське підприємство Юзефа Карася, кушнірський цех Петра Хромовського, фортепіанна майстерня Юзефа Маєра.
Історик Юзеф Зелінський наводить прізвища найбільш великих, розгалужених та відомих християнських родин Станиславова на зламі ХІХ і ХХ століть. До родин, найбільш розгалужених у 70-х роках ХІХ століття, належали родини Соболевських, Галяревичів, Ґуравських, Зегздів, Конарських і Ояків. Добре знаними були і Якубовські, Копаницькі, Федоровські, Мажевські, Листовські, Лозинські, Воробкевичі і Заславські. Натомість протягом першої чверті ХХ століття зі станиславівської громади зникли власники броварні Седельмаєри, які жили в Станиславові фактично з часів переходу міста під владу Австрії. Зникли також Гулаги, Янелі, Твардовичі, Шпиляревичі, Сераковські, Складії, Дубасевичі, Лопатинські. Всі вони мешкали в Станиславові щонайменше від початку ХІХ століття. Це були родини, протягом кількох поколінь пов’язані з містом найсильнішими узами.
Серед єврейських родин на зламі ХІХ і ХХ століть найбільш відомим був споріднений клан Гальпернів і Горовіців. Після виборів у 1887 році до єврейського кагалу потрапили троє братів Гальпернів (Герш, Йоель і Ліпа), п’ять Горовіців (Ліпа, його син Якуб, брат Пінкас, двоє їхніх родичів – Абрагам і Якоб-Озія), і ще тесть останнього Абрагам Шльоссер. Представники Горовіців також понад сотню років були станиславівськими рабинами, а голова клану Гальпернів вважався найбагатшим купцем. Щоб не допустити до кагалу чужинців, його очільники вдавались до всіляких хитрощів. Після численних звернень до австрійської влади станиславівські євреї домоглися, щоб у кагалі не засідав більш ніж один представник однієї родини. До відомих і розгалужених єврейських родин Станиславова належали також Вайнґартени, серед яких були відомі адвокати, лікарі і підприємці.
В ХІХ столітті відомою в Станиславові була заможна родина Мараморошів, яка мала вірменське коріння. Брати Теодор і Кшиштоф займалися торгівлею й жертвували значні суми на користь калік і знедолених. Третій брат, Каетан, був священиком. Пізніше брати переїхали до Львова, де продовжили свою ділову активність, а Каетан Мараморош зайняв посаду катехита при школі для дівчат.
Українські родини
Дуже відомою у Станиславові була родина Грушкевичів. Окуліст і громадський діяч Ярослав Грушкевич походив з давньої священничої родини, родовід якої починався ще з початку XVI століття. В 1903 році Грушкевич розпочав приватну лікарську практику, а в 1905 році переніс її до Тернополя, де одружився з Меланією Бородієвич, донькою директора школи. В 1909 році сім’я оселилася в Станиславові. Дружина Ярослава Грушкевича Меланія (1882-1967) стала однією з найвідоміших активісток Станиславова. Вона була багаторічною головою Союзу українок і брала активну участь у роботі інших патріотичних товариств – «Просвіта», «Рідна школа» Товариство охорони воєнних могил. Подружжя мало двох синів – Тараса, який став інженером, і Миколу, який пішов по стопах батька і став лікарем. Обидва сини подружжя Грушкевичів емігрували до США.
Однією з найвідоміших була також родина Фіґолів. Іван Фіґоль належав до найбільш значних постатей українського духовенства міжвоєнного періоду. Після закінчення духовних студій він служив катехитом гімназій у Коломиї, Станиславові й у Львові. З 1929 року викладав у духовній семінарії, пізніше в Богословській академії у Львові. Його дружина Стефанія була активісткою «Товариства українських жінок», а після Першої світової війни певний час очолювала це товариство. Подружжя виховувало трьох синів і три доньки: Данила, Атанаса, Володимира, Наталію, Марію і Дарію.
Багаточисельною і розгалуженою була українська родина Полотнюків. Саме з неї походили відомі станиславівські лікарки Олена Полотнюк-Гробельна і Наталія Полотнюк-Пристай. Крім того, до цієї родини належав Ігнатій Полотнюк (1856-1903) – відомий церковний діяч, та Осип Полотнюк, який зголосився добровольцем у ряди українських січових стрільців, а згодом був поручником УГА і загинув смертю героя у боях під Львовом.
Шанованими у Станиславові були й Крохмалюки, адже до їхньої родини належав професор Андрій Крохмалюк, який був популярною особою в місті і викладав у вчительській семінарії та у жіночій семінарії сестер-василіянок. Він викладав математику, геометрію та фізику, а також вів курс німецької мови. Його дружина Олена рано померла, залишивши двох синів – Юрія і Романа.
Звісно, це лише мала частинка шанованих і відомих родин, які мешкали у давньому Станиславові. Насправді їх було значно більше. Вони пережили втрати, блиск кар’єри та лихоліття війн. Прізвища бургомістрів, підприємців, лікарів, священників та громадських діячів стали невід’ємною частиною міської пам’яті. Адже вони не просто мешкали у Станиславові, а й творили його, боронили й залишили помітний слід у різних сферах життя.
Олена БУЧИК |
