Понеділок, 27.05.2024, 23:39:39

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2019 » Липень » 12 » У Вовчинецькі гори за легендами
18:38:24
У Вовчинецькі гори за легендами

Кераміка бронзової доби, козацькі бої, велети і містичні ритуали. Вовчинецькі гори – не лише знахідка для любителів відпочинку на природі, велотуристів чи романтиків, які хочуть полюбуватися панорамою Франківська. Ці пагорби також ховають у собі цікаву вікову історію і безліч таємниць, оповитих легендами.

 

Щороку іншого кольору

Вовчинецькі гори – частина Покутської височини, що сягає 300-350 метрів над рівнем моря, з похилими схилами та плоскою поверхнею. Це не зовсім гори, а скоріше пагорби, що розташовані на виїзді з Івано-Франківська біля села Вовчинець.

Вовчинецькі гори дуже різноманітні і цікаві. Там можна побачити і гіпсові скелі, і ліси, і поля, а омивають їх швидкі гірські річки: Бистриці Надвірнянська і Солотвинська, які за селом зливаються в одну і течуть вздовж гір аж до Дністра, та більш повільна річка Ворона, яка впадає у Бистрицю Надвірнянську.

Це місце є одним з найкращих для відпочинку та огляду панорами міста. Зараз чи не вся гора – заповідник, створений ще в 1982 році з метою охорони печер, виступів скель та рідкісних рослин, зокрема степових. Також тут є ландшафтний заказник Козакова Долина, багато скель, серед яких скельний монастир навпроти Ямниці, пляжі…

За словами фотографа і біолога Павла Кузика, щороку, залежно від погоди та інших факторів, на Вовчинецьких горах трохи змінюється рослинність, масово цвітуть різні квіти – наприклад, одного року всі схили можуть бути фіолетовими від шавлії, іншого – цілі поля заростають звіробоєм або ромашкою…

У верхній частині гори від села Вовчинець до села Ганнусівки прокладена дорога, якою краєлюби і туристи нерідко організовують пішохідні або велосипедні мандрівки. У 2007 році до урочища Козакова Долина навіть проклали велосипедний туристичний екологічний маршрут. З урахуванням руху в два боки довжина траси становить 25 кілометрів.

 

Від кам’яної доби до воїнів УПА

На Вовчинецьких горах життя зародилося ще в кам’яну добу. Так, науковець Ярослав Пастернак стверджує, що у Вовчинці були печери, в яких знайдено кераміку бронзової доби. А наприкінці кам’яної доби тут гостювала група людей високої культури, які вміли обробляти кремнієві камені.

За архівними даними, село Вовчинець вперше згадане у 1378 році. В окремих місцях сучасного Вовчинця ріс густий дубовий ліс. Ще й тепер вода вимиває куски дубів біля трьох штучно створених озер. До речі, на цій території водилося багато вовків, і тому її, а згодом і село назвали «Вовчинець».

У 1662 році біля села почалося будівництво Станиславова, в якому брали участь майстри з сусідніх сіл. Як будівельний матеріал використовували гіпсові камені з Вовчинецької гори (їх згодом було видно в фундаментах багатьох будинків).

Споконвіку на Вовчинецьких горах одні поселення припиняли своє існування, а інші зароджувалися. Одні історики переконують, що в Козаковій Долині перебували панські козаки-гайдуки, а інші стверджують, що тут побували запорізькі козаки. Цілком можливо, що були і ті, й інші, а також повстанці українського військового діяча, керівника селянського повстання, що розпочалося в Східній Галичині, Семена Височана.

Цікаво, що до 1916 року, а саме до Брусиловського прориву, на Вовчинецьких горах був розташований мисливський будиночок Потоцького. Але під час російсько-австрійських боїв його зруйнували. Неподалік від того місця нині зводять красивий готельно-відпочинковий комплекс.

Під час Першої світової війни пагорби деякий час окупували російські війська, які укріпилися навпроти сіл Ямниця, Сілець, Єзупіль і звідти вели обстріл австрійських позицій на протилежному березі Бистриці. Через Вовчинецькі гори вели наступ на Станіслав і радянські війська в 1939 році та взимку і влітку 1944-го. Сліди боїв лишилися по сьогодні – місцевість на цих пагорбах посічена окопами.

Також поблизу Вовчинця на горі стояла батарея Муравйова в 1941-му, яка збила німецький літак. А з 1944-го по 1949-ий на цих горах точилися бої між воїнами УПА і загонами НКВС-КДБ.

 

Містика Бійної гори

У давні часи цей масив мав назву Бійна гора. Як пише науковець Іван Драбчук, колись через гору пролягала дорога, так званий Жовтий вивіз, що тягнувся через Козацьку Долину (щоправда, в радянські часи це урочище як назву заповідника записали «Козакова Долина»). Саме з козаками народна традиція пов’язує і назву гори. Старожили розповідали, що свого часу на цьому місці відбувся великий бій між козаками і польським загоном графа Потоцького. Від того бою гора начебто й отримала свою назву. А від загиблих козаків, яких побратими поховали на поляні над долиною, остання дістала назву Козацька.

Однак за кілька років збирання інформації про Бійну гору науковець засумнівався в тому, що ця назва і справді походить від слова «бій». У такому разі вона мала би бути «Бойовою». Як виявилося, ця гора таїть у собі багато загадок.

Насамперед, відомо, що в незапам’ятні часи на Бійній горі мешкали великі люди – Велети, або Леви, як їх називає історик Садок Баронч. Коли не стало великолюдів, то в тій околиці з’явилося кілька укріплених форпостів.

У середні віки над Бистрицею піднімався і печерний монастир. Наукові зацікавлення цією місциною почалися в другій половині ХІХ століття. Польський граф, власник Єзуполя Войцех Дідушицький направив до печер Бійної гори археолога Володимира Деметрикевича, який їх детально дослідив і описав. У той же час в околиці записали легенди і перекази, що зберігалися і передавалися із сивої давнини. Узагальнив їх Дідушицький у своєму виступі на засіданні Археологічної комісії Академії мистецтв у Кракові. Зокрема, народні перекази свідчили: «Дуже давно мешкали в цій околиці великі люди Велети, які настільки розгордилися, що почали до неба будувати величезні сходи, аби Бога з неба вигнати, але були покарані потопом, який їх винищив. Уціліло тільки два Велети – старий і молодий, які схоронилися на найвищій горі, але в їхньому роді не було жінок, і вони з часом вимерли. Після потопу створив Бог менших людей, таких, як нині, які довго залишалися під владою чортів і бісів, яких винищив св. Яцек з домініканами. Тоді в лісі на Бійній горі над Бистрицею, яка в тім місці творить озеро, постав монастир ченців. Ті монахи з часом попали у великий гріх, і Бог їх покарав, бо цілий монастир запався глибоко в землю. Лишилася тільки скеля з печерами. На Івана Купала вночі з-під землі чути дзвони і співи тих монахів».

Селяни були глибоко переконані: ходити по Бійній горі, особливо вночі, дуже небезпечно. Вони вірили, що тоді з усіх-усюд виповзають біси, які люблять тут гарцювати. А з кам’яних печер давнього монастиря виходить часом полоз – величезний вуж із людською головою, іноді виповзає крилата змія або чорний пес.

Власне через те, що на Бійній горі відбувалися такі незвичайні події, люди старалися її оминати. Можливо, це й послугувало причиною того, що гору назвали Бійною. Адже в гуцульській говірці є таке словосполучення «бійне місце», тобто страшне місце. Значить, і Бійна – страшна, небезпечна гора.

Степан Пушик у своїй книжці «Галицька брама» згадував, що й Олекса Довбуш бував на Бійній горі: «Слідкуй за першим променем сонця. Він упаде туди, де запасний хід до печери. Там скарби опришків закопані».

А ще розповідали, що під горою від монастиря аж до села Уніж тягнеться підземний хід. У роки війни тут був штаб окремих підрозділів УПА і бункери власного проводу ОУН, де зберігався їхній архів. Однак більшовики підірвали його гранатами, і зараз ніхто не знає, де він.

Також відомо, що в часи виникнення Станиславова була мода на магію, тож його засновники не лише піддавались такому впливу, а й самі активно долучались до містичних ритуалів. Легенди стверджують, що Потоцькі вчилися окультній науці у легендарного кабаліста ребе Еліяху, який жив у печері недалеко від Станиславова, за шість кілометрів на північ від цитаделі, у так званих Вовчинецьких горах. Вельможі зверталися за порадою до кабалістів, питали про майбутнє, просили захисту від прокльонів, з їхньою допомогою шукали підземні скарби і передбачали ворожі напади.

До речі, Бистрицю Надвірнянську, яка протікає біля Вовчинецької гори, багато середньовічних містиків вважали цілющою і «ритуально чистою».

Підготувала Наталя МОСТОВА


Переглядів: 372 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024